23 травня 2018 рокуСправа № 921/691/17-г/14
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.
за участю секретаря судового засідання Курмило В.М.
розглянув заяву №б/н (вх. №11021) та б/д ТОВ "Адемн" про відстрочення виконання судового рішення Господарського суду Тернопільської області від 28.02.2018 у справі №921/691/17-г/14
за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Українські смоли" вул. Почайнинська , 23А, офіс 42, м. Київ
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Адемн" вул. Петрушевича, 10/1, м. Тернопіль, 46002
про cтягнення заборгованості в сумі 773 816,47 грн. (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)
за участю представника відповідача (заявника): ОСОБА_2
Суть справи.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 28.02.2018 у справі №921/691/17-г/14 позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Адемн" 684 498 грн. передоплати за договором поставки №031 від 27.05.2016, 57 035 грн. 88 коп. пені та 11 123 грн. 01 коп. сплаченого судового збору.
27.03.2018 на підставі статті 327 ГПК України господарським судом видано відповідний наказ про примусове виконання рішення.
15.05.2018 на адресу суду від ТОВ "Адемн" надійшла заява №б/н (вх. №11021) та б/д про відстрочення виконання цього судового рішення на 3 (три) місяці.
Ухвалою суду від 16.05.2018 заяву прийнято та призначено до розгляду на 23.05.2018.
Заявник (відповідач) вимоги про розстрочку виконання рішення суду від 28.02.2018 у судовому засіданні підтримав у повному обсязі та надав усні пояснення по суті розгляду заяви.
Представник стягувача у судове засідання не прибув, разом з тим 21.05.2018 до матеріалів справи надійшов відзив на заяву, в якому останній заперечує проти надання відстрочки на виконання рішення.
Розглянувши заяву, матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи заявника, заслухавши представника заявника, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду з огляду на таке.
Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може, зокрема, відстрочити виконання рішення. Підставою для відстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють його виконання або роблять його неможливим.
Отже, лише за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, суд може розстрочити чи відстрочити виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; його матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Як зазначено у п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки ступінь виконання заявником рішення у даній справі впливає в свою чергу і на фінансове становище позивача (стягувача).
В обґрунтування поданої заяви заявник вказує на те, що товариство перебуває у складному фінансовому становищі у зв'язку з відсутністю джерел власних коштів та залученням для фінансування діяльності значних коштів джерел зовнішнього фінансування - кредитів банку та короткострокової кредиторської заборгованості. Одночасне і повне виконання рішення суду може призвести до виникнення у товариства заборгованості зі сплати податків, зборів та інших платежів до бюджету, заробітної плати, і як наслідок, припинення господарської діяльності боржника, призведе до повної його неплатоспроможності та банкрутства. Відтак, заходи примусового стягнення заборгованості не дадуть очікуваного результату та матимуть своїм наслідком зупинення діяльності товариства та накопичення нових боргів при неможливості їх погашення.
Однак, перелічені вище твердження, на переконання суду, не вказують ні існування обставин що унеможливлюють або ускладнюють виконання рішення. Адже доводи щодо тяжкого фінансового стану, відсутності коштів та наявності боргів не доведені жодними належними та допустимими доказами.
Натомість, суд зважає, що:
- спірні суми за приписами цивільного законодавства мали б бути повернуті позивачу ще в серпні 2017 року;
- листом від 31.10.2017 року №10-17/177 боржник сам запропонував графік повернення коштів кредитору , і сам же його не дотримався;
- з моменту набрання судовим рішенням законної сили боржник взагалі не приступив до його виконання;
- посилання на фінансове становище боржника не кореспондується із характером спірних правовідносин. Адже предметом спору у справі було повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. Тобто ці кошти попередньо були перераховані самим позивачем. А відтак необхідність залучати для їх повернення якісь зовнішні запозичення чи власні кошти є вкрай сумнівною;
- посилання боржника як на підставу для відстрочення, на його договірні стосунки із третіми особами суд оцінює критично. Адже стягувач не може нести матеріальні втрати через ті чи інші прогалини в оформленні цивільно-правових угод між ТОВ "Адемн" та іншими господарюючими суб'єктами. Відтак, суд вважає цілком обґрунтованими з даного приводу міркування позивача, що викладені ним у листі від 15.08.17 №346/ р.;
- оскільки на спірні суми авансу не нараховуються індекс інфляції та проценти річних, то відстрочення у виконанні судового рішення безумовно негативно вплине на майнові інтереси стягувача, які і так на протязі тривалого періоду часу вже порушуються боржником.
При цьому суд зауважує, що обов'язок доведення обставин, на які посилається суб'єкт господарювання в обґрунтування своїх вимог, покладається саме на заявника, який згідно з вимогами статей 42, 74, 76, 77 ГПК України повинен вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи з поданням належних та допустимих доказів.
Згідно зі ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ЕСНR 2002-ІII, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27).
В рішенні від 20.06.2004 у справі "Півень проти України" Суд також зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване ст. 6 Конвенції, також захищає виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.
Враховуючи викладене, оскільки заявник не довів належними та допустимими доказами наявність виключних обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки по виконанню судового рішення, у задоволенні його заяви слід відмовити.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 232-235, 331 ГПК України, господарський суд,
1.У задоволенні заяви №б/н (вх. №11021) та б/д ТОВ "Адемн" про відстрочення виконання судового рішення Господарського суду Тернопільської області від 28.02.2018 у справі №921/691/17-г/14 - відмовити.
2.Ухвалу направити сторонам у справі рекомендованою кореспонденцією.
Відповідно до ч.1 ст.235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена відповідно до ст.ст.254-256 ГПК України.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя О.В. Руденко