ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.05.2018Справа № 910/23426/17
За позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛАРТ»
про стягнення 10 655,98 грн.
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники сторін:
від позивача: Фенканіна Я.О. - по дов.
від відповідача: Лень М.В. - по дов.
Комунальне підприємство «Київський метрополітен» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛАРТ" про стягнення 197 983,88 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №868 від 23.11.2012р. про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду щодо здійснення орендних платежів. Враховуючи наявну заборгованість відповідача перед позивачем, останнім було подано відповідну позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛАРТ» 187 327,90 грн. основної заборгованості, 1 126,74 грн. 3 % річних та 9 529,24 грн. нарахованої пені.
Ухвалою від 29.12.2017р. Господарського суду м. Києва позовну заяву Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛАРТ» про стягнення 197 983,88 грн. залишено без руху.
Ухвалою від 17.01.2018р. відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.02.2018р.
09.02.2018р. представником позивача було подано заяву про зменшення позовних вимог, якій останній просив стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1126,74 грн. та пеню в розмірі 9529,24 грн.
Вказана заява була прийнята судом у судового засіданні 12.02.2018р. як така, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України.
12.02.2018р. судом відкладено підготовче засідання на 12.03.2018р., на адресу відповідача скеровано ухвалу про повідомлення.
12.03.2018р. судом поставлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 16.04.2018р.
16.04.2018р. відповідачем подано відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог, заперечував з огляду на безпідставну індексацію орендарем розміру орендної плати та несвоєчасне виставлення рахунків на оплату.
16.04.2018р. судом закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті на 14.05.2018р.
Представником позивача у судовому засіданні 14.05.2018р. було в повному обсязі підтримано позовні вимоги.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.
В судовому засіданні 14.05.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується первісний та зустрічний позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,
23.11.2012р. між Головним управлінням комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛАРТ» (орендар) та Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (підприємство) було укладено договір №868 про передачу майна територіальної громади міста Києва, у відповідності до п.1.1 якого орендодавець на підставі протоколу №139 від 30.10.2012р. постійної комісії Київської міської ради передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої Державним підприємством «Проектний інститут Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, що знаходиться за адресою: станція метро «Либідська», б/н для змішаної торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами.
Пунктом п.2.1 договору №868 від 23.11.2012р. передбачено, що об'єктом оренди є частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої Державним підприємством «Проектний інститут Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 66,4 кв.м та зазначена у викопіюванні зі схем тимчасового розташування малих архітектурних форм, яка складає невід'ємну частину договору.
Вартість об'єкта оренди згідно з затвердженим орендодавцем висновком про вартість майна станом на 30.06.2012р. становила 1241500 грн. (п.2.2 договору №868 від 23.11.2012р.).
За умовами п.3.1 договору №868 від 23.11.2012р. за користування об'єктом оренди орендар сплачує підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням №34/6250 від 22.09.2011р. Київської міської ради, та на дату підписання договору становить без податку на додану вартість 279,06 грн. за 1 кв.м орендованої площі, що в цілому складає 18529,50 грн.
За умовами п.4.1 договору №868 від 23.11.2012р. орендодавець зобов'язаний протягом тридцяти календарних днів з моменту підписання договору з додатками передати, а орендар по акту приймання-передачі прийняти об'єкт оренди. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується орендодавцем, орендарем та підприємством.
Сторонами узгоджено, що договір є укладеним з моменту підписання його контрагентами і діє з 23.11.2012р. до 21.11.2015р. (п.9.1 договору №868 від 23.11.2012р.).
У п.9.7 договору №868 від 23.11.2012р. зазначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається пролонгованим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені правочином. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною договору.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №868 від 23.11.2012р. про передачу майна територіальної громади міста Києва як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення, зокрема, у позивача, відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди майна територіальної громади міста Києва.
За твердженнями позивача, за користування об'єктом оренди за договором №868 від 23.11.2012р. у період з червня по жовтень 2017р. у орендаря була заборгованість з внесення орендних платежів, що стало підставою для нарахування 3% річних та пені і звернення до суду з розглядуваним позовом (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, при зверненні до суду з позовом про стягнення 3% річних та пені, як заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, позивачем повинно бути доведено обставини порушення відповідачем своїх обов'язків, у даному випадку строків внесення орендних платежів за користування майном територіальної громади міста Києва.
Проте, всупереч наведеного вище, позивачем належними та допустимими у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛАРТ» строків внесення плати за користування частиною переходу площею 66,4 кв.м, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться за адресою: станція метро «Либідська», у період з червня по жовтень 2017р. не доведено.
При цьому, у даному випадку суд не приймає до уваги посилання позивача в якості підстави для визначення строків внесення відповідачем платежів за вказаний вище період на умови п.3.6 договору №868 від 23.11.2012р., згідно якого орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця. Наведені висновки суду ґрунтуються на наступному.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 5 ст.762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Одночасно, як встановлено судом, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/33160/15 за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛАРТ» про виселення з об'єкта оренди та демонтування тимчасових споруд.
Рішенням від 12.02.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/33160/15, яке залишено без змін постановою від 25.04.2017р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 01.08.2017р. Вищого господарського суду України, позов задоволено: виселено Товариство з обмеженою відповідальністю «Еларт» з нерухомого майна (частини переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначене відповідно до проектної документації, розробленої ДП «НІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) Орендаря), що знаходиться за адресою: станція метро «Либідська» Б/Н; демонтуванотимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), шо належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Еларт», що знаходиться за адресою: станція метро «Либідська» Б/Н, загальною площею 66,4 м2.
Частиною 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах).
Отже, виходячи з наведеного вище, рішення від 12.02.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/33160/15, яке залишено без змін постановою від 25.04.2017р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 01.08.2017р. Вищого господарського суду України, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.
У вказаному судовому акті було встановлено, що листом від 23.11.2015 № 516-НЗК підприємство попередило орендаря про те, що термін дії договору закінчився, продовжуватись не буде, та вимагало від орендаря у термін, визначений п. 4.15 договору №868 від 23.11.2012р. (протягом 30 календарних дні з моменту закінчення терміну дії договору) звільнити об'єкт оренди та повернути його за актом приймання-передачі підприємству, проте відповідач таких дій не вчинив.
Судом встановлено, що строк дії договору оренди №868 від 23.11.2012р. на момент вирішення спору закінчився.
Таким чином, з огляду на викладене вище, у суду відсутні підстави для застосування до правовідносин сторін, щодо строків оплати орендних платежів за користування Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛАРТ» частиною переходу площею 66,4 кв.м, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться за адресою: станція метро «Либідська», у період з червня по жовтень 2017р., та забезпечення виконання орендарем своїх обов'язків пенею, умов договору, який припинив свою дію.
Одночасно, суд вважає за доцільне зазначити, що частиною 2 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Однак, станом на момент вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з вимогою (претензія, надіслання рахунку) про внесення плати за користування у період з червня по жовтень 2017р. частиною переходу площею 66,4 кв.м, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться за адресою: станція метро «Либідська».
Отже, виходячи з вищенаведеного у суду відсутня можливість встановити строк внесення відповідачем відповідної плати та як наслідок і період прострочення, за який могло б бути розраховано нарахування, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.
При цьому, у даному випадку слід зазначити, що обставини перерахування відповідачем плати за користування у період з червня по жовтень 2017р. частиною переходу площею 66,4 кв.м, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться за адресою: станція метро «Либідська», після відкриття провадження по справі не є достеменним свідченням порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛАРТ» своїх грошових зобов'язань, як підстави для застосування наслідків, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.
Одночасно, посилання відповідача на безпідставне застосування позивачем індексації орендної плати за червень-жовтень 2017р. суд до уваги не приймає як такі, що не нівелюють доказової необґрунтованості та відсутності підстав для задоволення позову Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛАРТ» (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
При цьому, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб п продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
За таких обставин, з огляду на все вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛАРТ» про стягнення 3% річних в сумі 1126,74 грн. та пені в розмірі 9529,24 грн.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 24.05.2018р.
Суддя Спичак О.М.