Провадження № 22-ц/774/750/18 Справа № 207/3681/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Юрченко І. М. Доповідач - Каратаєва Л.О.
Категорія
17 травня 2018 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів: - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Хоменко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -
Заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2017 року позов ОСОБА_4 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, задоволено у повному обсязі. Визнано договір Фінансового лізингу № 0092 від 21.11.2016 року укладений між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_4,- недійсним. Стягнуто з ТОВ «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_4 сплачені кошти в розмірі 15298 (п'ятнадцять тисяч двісті дев'яносто вісім) грн. 50 коп. Вирішено питання судових витрат (а.с.57-61).
Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 серпня 2017 року заяву ТОВ «Єврокар Україна» про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів залишено без задоволення (а.с.89).
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Єврокар Україна» звернулося з апеляційною скаргою в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 21 листопада 2016 року між, ОСОБА_4 та ТОВ «ЛК «Єврокар Україна» було укладено договір Фінансового лізингу № 0092, згідно якого предметом Лізингу по даному договору є: ZAZ Forza (а.с.11-18). Відповідно до умов Договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (ZAZ Forza) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах, передбачених договором (пункт 1.3. договору).
Договір Фінансового лізингу №0092 від 21 листопада 2016 року укладений в простій письмовій формі.
Судом також встановлено, що договір фінансового лізингу від 21.11.2016, укладений між сторонами, нотаріально посвідчений не був.
На виконання умов договору позивач 22 листопада 2016 року сплатив на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» 15298,50 грн. (а.с.19), але автомобіль так і не прибув.
Відповідно до умов, викладених у п.12.1 Договору фінансового лізингу № 0092 від 21.11.2016 року Лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в 1.7. та 4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та/або частини Авансових платежів, 20 % Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку поверненню не підлягає.
Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не дотримано чинного законодавства при укладенні даного договору фінансового лізингу, істотних умов договору лізингу.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, оскільки правовідносини, що склалися між сторонами регулюються ЦК України, Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Статтею 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», передбачено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними його умовами є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Стаття 11 цього Закону надає право лізингоодержувачу: 1)обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; 2)відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;3)вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;4)вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.
Статтею 16 вказаного Закону визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.203 ЦК України, визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, відповідно до ч. 1 вказаної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України, у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Статтею 18 цього Закону наведено перелік несправедливих умов у договорах із споживачами, який не є вичерпним та визначено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.
За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Згідно ст. 18 цього Закону, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.
За ч. 3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п. 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4).
За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Відповідно до ч. 1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.
Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Окрім того, згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 111 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").
Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. За положеннями цієї статті адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні ст.16 Закону N 723/97-ВР не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору. Оспорюваний договір фінансового лізингу містить несправедливі умови, визначені ч. 3 ст. 18 Закону N 1023-XII, а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору. Отже, існує невідповідність положень договору фінансового лізингу принципам добросовісності, розумності, справедливості, рівності сторін у договорі; умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві;
В апеляційній скарзі апелянт припускається тлумаченню чинного законодавства, а с аме Закону України "Про фінансовий лізинг" , Закону України "Про захист прав споживачів" на власний розсуд з метою штучного створення враження відповідності оспорюваної угоди вимогам законів.
Однак, фактично висновки суду першої інстанції не спростовано, вони відповідають чинному законодавству та узгоджуються з паровими висновками Верховного Суду України, визначними у Постановах, прийнятих по справах № 6-65цс16, 6-3020 від 11 травня 2016 р. та є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права та для всіх судів України, що зазначено у ст.360-7 ЦПК.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а ґрунтуються на власному довільному тлумаченні норм закону.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування колегією суддів не вбачається.
керуючись ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Єврокар Україна» - залишити без задоволення.
Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 січня 2017 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.
Судді: