Провадження № 22-ц/774/825/18 Справа № 185/1265/17 Головуючий у 1 й інстанції - Бабій С. О. Доповідач - Варенко О.П.
Категорія 27
16 травня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів -Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
за участю секретаря Василенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про оспорювання договору позики,
В лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулась з позовом про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 25 серпня 2015 року вона уклала з відповідачем ОСОБА_2 договір позики грошей, згідно якого передала останньому грошові кошти в розмірі 32 000,00 грн. з умовою їх повернення до 25 серпня 2018 року. Договір було укладено у простій письмовій формі.
У забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_2 перед нею між нею та ОСОБА_4 було укладено договір поруки від 25 серпня 2015 року, за яким ОСОБА_4 разом з ОСОБА_2 відповідають за зобов'язаннями ОСОБА_2 за договором позики перед нею як солідарні боржники в обсязі 1 000,00 грн.
Відповідач ОСОБА_2, взявши за договором позики від 25 серпня 2015 року гроші в сумі 32 000,00 грн., зобов'язувався згідно графіка повернення позики частками повертати взяті в борг гроші. Однак, платежі вносив нерегулярно, заборгованість у встановлений термін не погасив. Згідно п. 4.4. укладеного договору позики, у разі порушення строків повернення позики позичальник сплачує відсотки, які складають 5% суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочки.
Враховуючи вищенаведене, просила суд стягнути з відповідачів суму боргу за договором позики в розмірі 217 787,50 грн. та судові витрати по справі.
03 травня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою про визнання вказаного договору позику недійсним, оскільки при укладанні договору позики грошей від 25.08.2015 відповідачі навмисно його ввели в оману щодо істотних умов договору.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики грошей від 25 серпня 2015 року у розмірі 1 000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок) в т.ч.: 0 грн - сума позики, 1 000,00 грн - сума процентів.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики грошей від 25 серпня 2015 року у сумі 152632,00 грн. (сто п'ятдесят дві тисячі шістсот тридцять дві гривні 00 копійок), з яких 29320,00 грн. - сума позики, 123 312,00 грн. - відсотки.
В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про оспорювання договору позики - залишено без задоволення.
Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та визнати недійсним договір позики від 25.08.2015 року, укладений з ОСОБА_3 Апелянт зазначає, що позикодавець та поручитель ввели його в оману щодо дійсної мети правочину, повідомили йому невірний номер платіжної картки, на яку повинні були здійснюватися перерахування боргу. На протязі двох років кредитор не повідомляв боржника про порушення умов договору, тим самим створював умови для збільшення розміру збитків.
ОСОБА_3 подала заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначає, що будь-якою зловмисної домовленості між нею та ОСОБА_4 не було, ОСОБА_2 була відома суть договору позики та відповідальність за порушення його умов. На який карковий рахунок позичальник здійснював перерахування боргу їй не відомо.
Сторони в судове засідання не з'явились. ОСОБА_2 - з невідомих суду причин, про час розгляду справи повідомлений належним чином. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надали заяви про розгляд справи в їх відсутність.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 25 серпня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошей, відповідно до якого ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 32 000,00 грн., а останній зобов'язався повернути зазначену суму частками по 890,00 грн. в місяць з першого по тридцять п'ятий платіж, а тридцять шостий платіж - 850,00 грн. до 25 серпня 2018 року. Повернення грошових коштів вносяться позичальником на картковий рахунок позикодавця № НОМЕР_1 (а.с. 5).
На підтвердження укладання зазначеного договору відповідачем була написана розписка про отримання ним від позивача грошових коштів в сумі 32 000,00 грн. (а.с. 6).
В забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_2 перед позивачем між останнім та ОСОБА_4 було укладено договір поруки від 25 серпня 2015 року, за яким остання разом з ОСОБА_2 відповідають за зобов'язаннями ОСОБА_2 за договором позики перед ОСОБА_3 як солідарні боржники у розмірі 1 000,00 грн.(а.с.7).
Договір позики був укладений у належній письмовій формі, у договорі додержано всі істотні умови договору позики: сума позики, строк повернення грошових коштів, а також відповідальність за порушення зобов'язання.
Позивачем за зустрічним позовом не доведено факт його обману відповідачами, що свідчить лише про спроби звільнення від відповідальності за вказаним договором позики.
Згідно із доданими квитанціями до зустрічного позову ОСОБА_2, вбачається, що останній на виконання вказаного договору позики сплатив 2 680,00 грн. на картковий рахунок НОМЕР_2 за квитанціями: №21002015150640 від 21.09.2015 на суму 798,00 грн. (а.с. 34), №21092015150056 від 21.09.2015 на суму 98,00 грн. (а.с. 36), №24112015162759 від 24.11.2015 на суму 893,00 грн. (а.с. 37), №25102015102730 від 25.10.2015 на суму 891,00 грн. (а.с. 38), що свідчить про визнання ОСОБА_2 договору позики та початок виконання його умов.
Інші квитанції, надані ОСОБА_2, (а.с. 32,33,35,39,40,41,42) є неналежними доказами сплати боргових зобов'язань за договором позики від 25.08.2015, оскільки кошти сплачені на неналежні карткові рахунки.
Відповідачем надано квитанції про сплату боргу на загальну суму 2 680,00 грн., заборгованість за тілом кредиту становить 29 320,00 грн., за процентами: 124 312,00 грн.
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 526, 527, 530, 546, 554, 589, 590, 591, 599, 611, 612, 625, 1050, 1054 ЦК України, ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог, яке відповідає вимогам чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що йому повідомили невірний номер платіжної картки, на яку повинні були здійснюватися перерахування боргу, та навмисно ввели в оману щодо дійсної мети правочину, відхиляються колегією суддів, оскільки позичальник ОСОБА_2 власноручним підписом на договорі позики засвідчив свою згоду з його умовами та змістом, де також в чіткій та зрозумілій формі зазначено коректний номер картки позикодавця, на яку мали вноситися грошові кошти. (а.с.98).
Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Матеріали справи не містять доказів введення ОСОБА_2 в оману відповідачами за його позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Посилання апелянта на те, що на протязі двох років кредитор не звертався до нього з повідомленням про порушення умов договору, не звільняють позичальника та його поручителя від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором позики, та не позбавляють позикодавця права звернутися до суду в межах строку позовної давності з вимогою про стягнення заборгованості.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П.Варенко
Судді: В.С.Городнича
О.В.Лаченкова