Справа № 22-ц/796/ 3716/2018 Головуючий у 1-й інстанції: Майбоженко А.М.
756/10348/17 Доповідач: Чобіток А.О.
23 травня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів:
головуючого-судді - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В.,Соколової В.В.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 лютого 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» про визнання заборгованості за житлово-комунальні послуги нечинною, зобов'язання списати її,-
ОСОБА_1звернувся до суду з вищевказаним позовом , в якому зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1. Згіднозрахунків-повідомленнями по сплаті житлово-комунальних послуг йому нараховується борг, який сформувався давно і з лютого 2013 року не збільшується. На звернення щодо списання боргу, у зв'язку зі спливом трирічного строку позовної давності позивач отримав відмову.
Вказував, що наявність такої заборгованості порушує йогоправа, оскільки наявність такого боргу не дозволяє позивачу реалізувати своє право на отримання субсидії по оплаті житлово-комунальних послуг в органах соціального захисту населення.
З цих підстав, просив суд визнати заборгованість у розмірі 13 485,55 грн. не чинною та зобов'язати відповідача списати її з особового рахунку позивача. Також зазначав, що він є особою з інвалідністю 1 групи, має ряд хронічних захворювань, потребує постійного гемодіалізу нирок та трансплантації, що потребує значних матеріальних затрат.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано відповідача скасувати заборгованість за житлово-комунальні послуги ОСОБА_1 по особовому рахунку НОМЕР_1, відкритому за адресою : АДРЕСА_1 у розмірі 13.482,27 грн., стягнуто на користь держави 320,00 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» , просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1. Зазначає, щовідповідно до п.п. 2.2.2. п. 2 Статуту КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» надає послуги з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій та інших житлово-комунальних послуг, виконання функцій балансоутримувача житлового та нежитлового фонду, контроль за виконанням умов договорів у встановленому Законом порядку. Послуги з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій відповідачем надавалися вчасно та відповідної якості, однак позивач несвоєчасно сплачував поточні платежі, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість на загальну суму 13 485,55 грн..
Позивач мотивував, а суд взяв за основу, при винесенні рішенні підставу для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 давність формування заборгованості, відсутність юридично значимих дій і бездіяльність відповідача щодо стягнення цієї заборгованості в позасудовому та судовому порядку, посилаючись на ст. 257 Цивільного кодексу України, відповідно до якої загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки. Проте, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а не період за який кредитор має право на пред'явлення вимоги до боржника щодо погашення заборгованості.
Отже, поки судом не встановлено, що для вимог кредитора настали наслідки спливу позовної давності, кредитор має право вимагати у боржника погашення всієї суми заборгованості навіть понад 3-х років.
Заявляючи позов про захист порушеного права, позивач просить суд ухвалити рішення, яким списати з особового рахунку зазначену заборгованість, оскільки закінчився строк позовної давності на стягнення цього боргу, однак, на думку відповідача, зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки закон не передбачає такого способу захисту порушеного права, як списання боргу по оплаті за надані комунальні послуги, про що зазначено і в листі Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 17 травня 2007 року № 12\1-64.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 зазначив, що право вимоги відповідачем на суму боргу вже втрачено і саме з вини останнього, який за весь попередній час не скористався своїм правом вимоги цієї заборгованості у визначений законодавством спосіб у судовому порядку. Більш того, зі свого боку вважає необхідним зазначити, що суддя в першій інстанції неодноразово під час перших трьох засідань наполегливо пропонував представникам відповідача надати до першої судової інстанції зустрічний позов до ОСОБА_1 протягом поточного розгляду справи. Представники відповідача так і не подали цього зустрічного позову, вважаючи це недоцільним, про що зазначено під час четвертого засідання в суді першої інстанції представником відповідача.
Також зазначає, що посилання відповідача на те, що списання заборгованості по сплаті комунальних послуг з особового рахунку позивача, за якою сплив строк позовної давності, тобто, яка за рішенням суду першої інстанції визнана безнадійною, не врегульовано чинним законодавством, є безпідставним та має на меті уникнення виконання обов'язків і облікових процедур покладених на відповідача чинним законодавством , оскільки вказане питання регулюється Податковим кодексом України, яким передбачено, що починаючи з 01.01.2017 платник податку зменшує фінансовий результат до оподаткування на суму списаної дебіторської заборгованості, у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів. Зменшення фінансового результату здійснюється лише на суму дебіторської заборгованості, яка відповідає ознакам пп. 14.1.11 ПКУ, чинним на дату її списання, незалежно від періоду створення резерву сумнівних боргів за такою заборгованістю. При цьому, підприємство зобов'язане списувати безнадійну дебіторську заборгованість незалежно від наявності резервів сумнівних боргів.
При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1.
Згідно з квитанцієюпо платі житлово-комунальних послуг станом на лютий 2013 року позивач має заборгованість по сплаті житлово-комунальних послуг у розмірі 13 485,55 гривень (а.с.9).
З січня 2010 року по січень 2018 року позивачем сплачено щомісячно нараховану поточну плату за житлово-комунальні послуги в повному розмірі.
Станом на 31.01.2018 року заборгованість за житлово-комунальні послуги ОСОБА_1 по особовому рахунку НОМЕР_1, відкритому за адресою: АДРЕСА_1, становить 13 482,27 грн..
ОСОБА_1 було призначено субсидію на період з вересня 2016 року по квітень 2017 року.
Відповідно до інформації Управління праці та соціального захисту населення, в травні 2017 року Центр комунального сервісу надав інформацію про наявність боргу на утримання будинків та прибудинкової території у ОСОБА_1 у розмірі 14 061,99 грн. станом на 01.05.2017 року.
Дана обставина унеможливила призначення житлової субсидії з травня 2017 року.
Відповідно до частин 1,2,3 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у позивача заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг позбавила його гарантованого права на автоматичне призначення субсидії на наступний період (після закінчення попереднього опалювального сезону). Давність формування такої заборгованості, відсутність юридично значимих дій та бездіяльність відповідача щодо стягнення цієї заборгованості в позасудовому чи судовому порядку або її списання порушує принцип правової визначеності, який є складовою принципу верховенства права, оскільки така бездіяльність обмежує права позивача, гарантовані Конституцією та Законами України.
Вислухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, Апеляційний суд міста Києва , який діє відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у складіколегії суддів вважає таке рішення суду законним та обґрунтованим, відповідним встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, висновків якого аргументи апеляційної скарги не спростовують з наступних підстав.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Даною нормою Основного Закону України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно зі ст. 3 ЦПК України в редакції 2004 року, що діяла на час пред»явлення данного позову, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ( ст. 5 ЦПК України в редакції 2017 року, що діє з 15.12.2017 року).
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю безстроково та потребує постійної сторонньої допомоги , що підтверджується відповідними доказами ( а.с. 7).
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до чинного законодавства, житлова субсидія є безповоротною адресною державною соціальною допомогою громадянам - мешканцям домогосподарств, що проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги, оплачувати витрати на управління багатоквартирним будинком.
ОСОБА_1 було призначено субсидію на період з вересня 2016 року по квітень 2017 року.
Отже, державою було визнано право ОСОБА_1 як особи, яка самотужки не в змозі оплачувати житлово-комунальні послуги , на отримання житлової субсидії.
Згідно зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2017р. № 300, та від 18.08.2017р. № 609, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення збирають необхідну інформацію у порядку, передбаченому пунктом 13 цього Положення, без звернення громадян і протягом десяти днів після отримання зазначеної інформації приймають рішення про призначення (не призначення) субсидії та інформують про прийняте рішення громадян. У разі отримання інформації про прострочену понад два місяці заборгованість з оплати послуг, загальна сума якої перевищує двадцять неоподаткованихмінімумів доходів громадян субсидія на наступний строк не призначається, про що структурний підрозділ з питань соціального захисту населення інформує особу. Якщо протягом двох місяців з дати інформування про не призначення субсидії на наступний строк громадянин документально підтвердив сплату заборгованості або укладення договору про її реструктуризацію, субсидія призначається з дати закінчення дії попередньої субсидії, в іншому випадку - з місяця, в якому громадянин документально підтвердив сплату заборгованості або укладення договору.
З травня 2017 року позивачу було відмовлено в призначенні субсидії з підстав наявності боргу на утримання будинків та прибудинкової території станом на 01.05.2017 року.
Встановлено та не оспорюється сторонами, що позивач має перед відповідачем заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 13 485,55 грн., яка утворилась до 2010 року протягом восьми років з часу її формування. З 2010 року ОСОБА_1 заборгованості перед відповідачем по сплаті за житлово-комунальні послуги не має.
Відповідно до п.п. 5,6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», позивачу надано право припинити/зупинити надання комунальних послуг у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі в порядку і строки, встановлені законом та договором, крім випадків, коли якість та/або кількість таких послуг не відповідають умовам договору; звертатися до суду в разі порушення споживачами умов договору.
Наполягаючи на тому, що позивач має заборгованість перед позивачем, відповідач будь-яких доказів здійснення з 2010 року юридичних дій щодо вирішення питання по сплаті ОСОБА_1 заборгованості, не надав, надання житлово-комунальних послуг не зупиняв та не припиняв, до суду про примусове стягнення з позивача заборгованості не звертався.
Так, Законом України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирноїплати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ таелектроенергію» установлено, що на громадян, які уклали договір відповідно до статті 1 цього Закону, поширюється діючий порядокнарахування субсидій на оплату житлово-комунальних послуг для оплати поточних платежів (ст. 2).
Разом з тим, статтею 4 вказаного Закону передбачено, що заборгованість громадян, які не уклали договір прореструктуризацію заборгованості та не сплачують поточних платежів, стягується житлово-комунальними підприємствами за рішенням суду.
Стаття 64 Конституції України визначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Норма зазначеної статті піднімає юридичне значення інтересів особи до рівня таких, що захищаються законом і це є загальним правилом, яке може застосовуватися лише остільки, оскільки воно не суперечить спеціальним. Зокрема, спеціальні правила встановлює ст. 13 ЦК України щодо меж здійснення цивільних прав. Тому при виникненні протиріччя між інтересом особи та правом іншої особи, що здійснюється в установлених межах, інтерес захищатися не може.
Обставина, що відповідач, вважаючи, що позивачем порушуються зобов'язання щодо оплати за житлово-комунальні послуги, не звертається при цьому до суду з вимогою про захист порушеного інтересу з 2010 року, стала наслідком виникнення протиріччя між інтересом відповідача та правом позивача на призначення житлової субсидії, гарантоване ОСОБА_1.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Таким чином, зважаючи на обставини справи, відсутність за позивачем заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги, починаючи з 2010 року, бездіяльність відповідача щодо здійснення цивільного права звернення до суду, яке відповідно до ст. 12 ЦК України, особа здійснює вільно, на власний розсуд, суд апеляційної інстанції вважає, що застосований судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача забезпечить його поновлення та захистить від незаконних посягань у майбутньому.
Зважаючи на викладене та на ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 5 ЦПК України, суд апеляційної інстанції аргумент апеляційної скарги про те, що закон не передбачає такого способу захисту порушеного права, як списання боргу по оплаті за надані комунальні послуги, не заслуговує на увагу, враховуючи також і п.п. 14.1.11 Податкового Кодексу України, за яким безнадійна заборгованість - це заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності (а)), наслідком чого є її списання (скасування), що і враховано судом першої інстанції при вирішенні даної справи.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-384, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий : Судді: