Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Іменем України
16 травня 2018 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретарів судового засідання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7
та обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12016100040015669 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Київської області, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України,
Згідно з вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років.
Цим же вироком суд вирішив питання щодо речових доказів.
Як встановлено вироком суду, ОСОБА_8 , 11.11.2016 приблизно о 14:00 год. прийшов за адресою: АДРЕСА_2 , до своєї колишньої дружини ОСОБА_9 для зустрічі зі своєю малолітньою дитиною.
Приблизно о 17 год. 30 хв. повернувся з роботи ОСОБА_10 , який проживає разом зі ОСОБА_9 у вказаній квартирі та, приблизно о 23:00 год. пішов з останньою та її дитиною спати в кімнату № 2, а ОСОБА_8 , мотивуючи пізній час та відсутність грошових коштів на таксі, залишився переночувати в кімнаті № 1, де безпосередньо вживав алкогольні напої.
12.11.2016 приблизно о 02 год. 00 хв., в житловій кімнаті № 1 вказаної квартири, у ОСОБА_8 , який перебував у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті ревнощів до ОСОБА_9 , виник злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_10 .
Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння смерті ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , у вказаний час, пішов до кухонної кімнати даної квартири та взяв кухонний ніж, та направився до кімнати № 2, де керуючись мотивом ревнощів та злості, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки у вигляді настання смерті ОСОБА_10 , умисно заподіяв останньому різану рану шиї зліва з ушкодженням внутрішньої яремної вени.
Тим самим, ОСОБА_8 виконав усі дії, які вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, однак злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_10 з різаною раною шиї вистрибнув через балкон даної квартири, щоб врятуватися від продовження злочинних дій ОСОБА_8 .
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 07.11.2017 року відносно ОСОБА_8 змінити та перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 15 ч. ст. 115 КК України (закінчений замах на вбивство) на ч. 1 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження). Винести рішення, яким вирок змінити в частині покарання - звільнивши ОСОБА_8 від відбуття покарання з випробуванням.
В обґрунтування вимог поданої скарги захисник посилається на те, що оскаржуваний вирок є незаконним та необґрунтованим, оскільки винесений без урахування дійсних обставин кримінального провадження та постановленим помилково у зв'язку з чим підлягає зміненню з підстав передбачених ст. 409 КПК України, а саме невідповідності висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, як зазначає захисник у своїй апеляційній скарзі, судом першої інстанції не було взято до уваги того, що її підзахисний, як на досудовому розслідуванні, так і в судовому засіданні, неодноразово повторював, що у нього не було умислу спричинити смерть потерпілому, він не намагався переслідувати потерпілого, а одразу пішов на кухню, де вже знаходилась його колишня дружина ОСОБА_11 . Її підзахисний щиро розкаявся у скоєному та просив пробачення у ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .
Також, апелянт звертає увагу на те, що показання свідка ОСОБА_9 в судовому засіданні про те, що ОСОБА_8 наніс ОСОБА_10 не менше двох ударів, спростовуються висновками судово-медичної експертизи, а посилаючись на її показання у вироку, суд першої інстанції не взяв до уваги тієї обставини, що на момент скоєння злочину, ОСОБА_9 знаходилась у стані алкогольного сп'яніння.
Вирок суду щодо вчинення ОСОБА_8 закінченого замаху на вбивство ґрунтується на показаннях свідка ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_10 , який є зацікавленою особою, а суд, за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, не зазначив чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
На думку захисника, судом першої інстанції не була доведена суб'єктивна сторона складу злочину щодо вчинення ОСОБА_8 закінченого замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_10 , оскільки висновки суду є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях та версіях потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_9 .
Крім цього, як зазначає захисник, суд першої інстанції не врахував всіх обставин, які характеризують особу підзахисного, а саме те, що на його утриманні знаходиться матір - інвалід другої групи, він вперше притягується до кримінальної відповідальності, його щире каяття та позитивні характеристики.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану останньою апеляційну скаргу та просили її задовольнити; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив залишити вирок суду без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку, що вказана апеляційна скарга підлягає задоволенню лише частково, виходячи з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисника обґрунтовано зазначається про те, що вирок суду першої інстанції про визнання обвинуваченого ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, не може бути визнаний законним, обґрунтованим та вмотивованим, через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Відповідно до вимог, передбачених ст. 411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: 1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; 2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; 3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; 4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
Як вбачається із оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції правильно встановлені та зазначені місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінального правопорушення, тобто обставини інкримінованого обвинуваченому злочину, які суд визнав доведеними.
Проте, висновок суду з приводу того, що обвинувачений ОСОБА_8 , наносячи потерпілому ОСОБА_10 один удар ножем, діяв з прямим умислом на заподіяння смерті останньому, але не довів свій злочин до кінця з причин, які не залежали від його волі, не може бути визнаний обґрунтованим, з огляду на наступне.
Для кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, суд першої інстанції повинен був встановити наявність доказів, які б прямо свідчили про зміст і спрямованість умислу винного саме на умисне вбивство потерпілого, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації поранень, причин припинення злочинних дій, поведінки винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки. При цьому визначальною обставиною є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Між тим, під час судового розгляду зазначеного кримінального провадження, судом першої інстанції не було здобуто безспірних доказів, які б підтвержували той факт, що настання смерті потерпілого ОСОБА_10 охоплювалося умислом обвинуваченого і що він діяв саме з такою метою.
Дослідженими під час судового розгляду та наведеними у вироку доказами, в тому числі показаннями потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_9 , не спростовані показання обвинуваченого ОСОБА_8 , який, не заперечуючи самого факту нанесення потерпілому одного удару ножем та спричинення тяжкого тілесного ушкодження, послідовно стверджував про те, що у нього не було умислу вбивати потерпілого ОСОБА_10 , оскільки він цього робити не збирався, хоча і мав таку можливість.
Зокрема, з наведених у вироку показань потерпілого ОСОБА_10 вбачається, що 12.11.2016 приблизно о 02 год. 00 хв. ОСОБА_8 вчергове зайшов до їхньої кімнати та умисно заподіяв йому різану рану шиї зліва, після чого він вибіг з кімнати, а обвинувачений рушив за ним, однак він встиг вистрибнути на вулицю через балкон квартири.
Свідок ОСОБА_9 , навівши у своїх показаннях обставини, за яких її колишній чоловік ОСОБА_8 11.11.2016 приїхав до неї щоб провідати їх спільну доньку та перебував у квартирі до того моменту, коли вона зі своїм чоловіком - потерпілим ОСОБА_12 , приблизно о 01 год. 40 хв. 12.11.2016 пішла спати до кімнати № 2, повідомила суду також про те, що після цього обвинувачений, з яким вони раніше вживали спиртні напої, декілька разів заходив до цієї кімнати та кликав її вийти і вона виходила до нього. Коли вона на другий раз відмовилась вийти поговорити, а потерпілий сказав щоб ОСОБА_8 заспокоївся та не заважав їм спати, обвинувачений втретє забіг до кімнати, підбіг до ліжка та тримаючи, скоріш за все у правій руці, кухонного ножа, наніс ним не менше двох ударів, завдавши потерпілому, який намагався її захистити, поріз шиї, від чого одразу полетіли бризки крові.
Після цього, потерпілий підскочив та побіг до кімнати № 1, де було світло, ближче до балкону, обвинувачений побіг за ним, але ОСОБА_12 вистрибнув через балкон та побіг у невідомому напрямку.
Впевнившись у тому, що потерпілого немає, обвинувачений вимив руки від крові та пішов із квартири, а вона зателефонувала до поліції.
Наведені показання не дозволяють зробити однозначний висновок про те, що ОСОБА_8 діяв з прямим умислом на вбивство потерпілого ОСОБА_12 , оскільки в них відсутні достатні дані, які б прямо чи не прямо вказували на наявність у обвинуваченого такого умислу та відповідного мотиву.
Небезпечність застосованого ОСОБА_8 знаряддя вчинення злочину та спрямованість нанесеного удару ножем у життєво небезпечну ділянку тіла - шию, самі по собі не можуть свідчити про умисел обвинуваченого на вбивство, оскільки сукупність встановлених судом обставин справи не давала підстав для такого висновку.
Більш того, показання свідка ОСОБА_9 щодо кількості нанесених ударів та намірів дій обвинуваченого мають суперечливий характер та у сукупності з іншими доказами, не тільки не підтверджують висновків суду, які наведені у вироку, а й в деякій мірі спростовують їх.
Так, обґрунтовуючи свій висновок про наявність у ОСОБА_8 умислу на вбивство потерпілого, суд першої інстанції акцентує увагу на тому, що обвинувачений, як вказують потерпілий та свідок, після нанесення удару направився за потерпілим, однак той встиг вистрибнути з квартири, через вікно, тим самим уникнувши конфліктної ситуації, що вказує на те, що у нього був умисел на вбивство, так як після нанесення удару продовжив переслідування, а потім помив ніж, тим самим здійснив дії по знищенню доказів своїх протиправних діянь.
Однак, з показань потерпілого та свідка, які наведені у вироку не вбачається, що ОСОБА_8 після нанесеного ОСОБА_10 удару ножем, переслідував останнього саме з метою вбивства останнього і що при цьому у нього в руках був ніж. На суперечливих доказах ґрунтується і посилання суду на те, що обвинувачений потім помив ніж, чим здійснив дії по знищенню доказів своїх протиправних дій, оскільки згідно вироку свідок ОСОБА_9 давала показання лише про те, що обвинувачений помив руки від крові, а не ніж, а обвинувачений навпаки.
Крім того, як вбачається з фототаблиці до протоколу огляду місця події від 12.11.2016 року, під час проведення огляду квартири, де було вчинено кримінальне правопорушення, були виявлені кухонні ножі, проте вони не вилучались та не перевірялись на предмет наявності слідів крові або відбитків пальців рук, а тому твердження про знищення обвинуваченим доказів своїх протиправних дій, так само як і про наявність у нього прямого умислу на вбивство з мотивів ревнощів ґрунтується здебільшого на припущеннях, ніж на належних та допустимих доказах.
Згідно висновку експерта № 11/Е від 10 січня 2017 року, при судово-медичній експертизі ОСОБА_10 у останнього було виявлено тілесне ушкодження у вигляді колото-різаної рани шиї зліва з ушкодженням внутрішньої яремної вени.
Вказане ушкодження спричинене гострим предметом, могло утворитись 12.11.2016 від дії клинка ножа та відноситься до тяжких тілесних ушкоджень (за критерієм небезпеки для життя), згідно з п. 2.1.3.«п» «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень».
З показань допитаного в суді апеляційної інстанції, за клопотанням сторони захисту, експерта ОСОБА_13 , який проводив судово-медичну експертизу потерпілого ОСОБА_10 вбачається, що за характером та розташуванням колото-різаної рани, яка була виявлена на шиї потерпілого не можливо встановити в якому положенні знаходились потерпілий та обвинувачений в момент нанесення цієї рани, цілеспрямовано чи ні було нанесено удар ножем та з якою конкретно силою.
При цьому, вказавши на відсутність будь-яких об'єктивних даних, які б дозволили встановити безпосередній механізм нанесення удару ножем, експерт також зазначив, що не виключає можливості спричинення колото-різаної рани потерпілому за обставин, про які повідомив суду апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_8 , а саме в результаті відмахування ножем, а не цілеспрямованого удару в шию.
Враховуючи ці та інші докази, які були досліджені судом та наведені у вироку, при наявності у обвинуваченого умислу на вбивство, йому нічого не заважало довести свої дії до кінця, оскільки він мав достатньо часу і можливостей нанести потерпілому стільки ударів ножем, скільки необхідно для того, щоб настала смерть потерпілого, однак він цього не зробив, що підтверджує відсутність в діях ОСОБА_8 суб'єктивної складової у вигляді його суб'єктивного ставлення до наслідків своїх дій, яка необхідна для правової кваліфікації скоєного ним за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , у зв'язку зі зміною правової кваліфікації скоєного ним кримінального правопорушення та застосуванням закону про менш тяжке кримінальне правопорушення, а саме для перекваліфікації дій обвинуваченого з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, тобто із закінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині на ч. 1 ст. 121 КК України, тобто на умисне спричинення тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
При цьому колегія суддів виходить з того, що на підставі досліджених в судовому засіданні доказів було встановлено, що спричинена потерпілому колото-різана рана шиї, яка за ступенем тяжкості, відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, була нанесена в результаті в результаті умисних дій обвинуваченого, оскільки останній, діючи з прямим умислом, не тільки передбачав настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а й бажав їх настання, про що свідчить не тільки знаряддя злочину, а й характер та локалізація спричиненого потерпілому тілесного ушкодження, а тому дії ОСОБА_8 повністю охоплюються складом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження.
Вирішуючи питання про те, яка саме міра покарання повинна бути призначена ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК України та чи повинен він це покарання відбувати, колегія суддів, у відповідності до вимог, передбачених ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Зокрема, обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого суд апеляційної інстанції визнає щире каяття, а обставиною, яка обтяжує покарання - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Приймаючи до уваги конкретні обставини вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, дані про його особу, які наведені у вироку, в тому числі те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання, за яким характеризується позитивно, офіційно працевлаштований, наявність на утриманні матері пенсіонерки, яка є інвалідом 2-ї групи, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, колегія суддів вважає, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових злочинів буде мінімальне покарання у виді позбавлення волі, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК України.
Водночас колегія суддів не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, згідно з вимогами, передбаченими ст. 75 КК України, через відсутність, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, достатніх підстав для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання.
За таких обставин, апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_8 підлягає задоволенню лише частково, а саме в частині зміни вирок суду, у зв'язку з необхідністю перекваліфікації дій останнього на закон про менш тяжке кримінальне правопорушення, яке передбачене ч. 1 ст. 121КК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 408, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 року, ухвалений щодо ОСОБА_8 змінити.
Перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_8 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК України, на підставі якої призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
В решті вирок суду залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11-кп/796/620/2018
Категорія: ч. 2 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_14
Доповідач - суддя ОСОБА_1