22 травня 2018 року місто Київ.
Справа № 761/25762/17
Апеляційне провадження № 22-ц/796/4615/2018
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року, у складі судді Малинникова О.Ф.(інформація про час постановлення ухвали та дату складання повного тексту ухвали відсутня)
в справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у місті Києві про зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, -
В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.
Відповідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Позивач, ОСОБА_1 в липні 2017 року звернувся до суду з позовом до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.08.2017 року позовна заява була залишена без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків у термін не більше п'яти днів з дня отримання даної ухвали.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві.
Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та просив задовольнити позовні вимоги.
В скарзі вказував на те, що суддя незаконно відмовив йому у доступі до правосуддя і захисті його права на безоплатну правову допомогу відповідно до ст. 12 ЦПК України, ст. 59 Конституції України, ст. ст. 6 і 13 Конвенції.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 6 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Так, згідно з ч. 1 ст. 121 ЦПК України (в редакції ЦПК України, що діяла на момент звернення позивача до суду) суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.
Частиною 2 вказаної статті визначено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не виконав вимоги ухвали суду від 09.08.2017 року про залишення позовної заяви без руху, в якій суд посилався на невідповідність змісту заяви вимогам закону, несплату судового збору та ненадання копій документів для інших учасників.
Апеляційний суд з таким висновком не погоджується тому, що суд першої інстанції, постановив ухвалу без належного врахування обставин, що мають значення для справи та невірно застосував положення процесуального права, виходячи з наступного:
Повертаючи позов, суд в ухвалі вказав, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, проте надіслав заяву про відвід судді.
Так, перевіривши матеріали справ, апеляційним судом встановлено, що на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем було подано заяву про відвід судді з підстав неправомірного залишення позовної заяви без руху (а.с. 11), однак вказана заява про відвід судді не була розглянута у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає, що без вирішення заяви про відвід суд не мав правових підстав переходити до розгляду питання про прийняття позовної заяви (повернення позовної заяви), тобто судом порушено норми процесуального права при розгляді даного питання.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 119 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент подання позовної заяви) позовна заява повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.
Подана позовна заява відповідала вимогам ст. 119 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент подання позовної заяви), в ній зазначені позивач та відповідач, місце їх знаходження, викладений зміст позовних вимог та викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, зазначалися докази, які позивач просив витребувати у відповідача на підтвердження заявлених позовних вимог, а тому суд першої інстанції не мав правових підстав для залишення її з цих підстав без руху.
Цивільний процесуальний Кодекс, (в редакції, що діяла на момент подання позовної заяви) надав позивачу можливість вільно викласти обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, і зазначити ті докази, які він вважає за необхідне. На стадії прийняття позовної заяви суд позбавлений можливості зробити висновок про достатність або недостатність наявних або зазначених позивачем доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 131 ЦПК України, (в редакції, що діяла на момент подання позовної заяви) сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до ст. 31 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент подання позовної заяви) позивач протягом розгляду справи має право уточнити свої позовні вимоги, а суд у судовому засіданні може уточнити обставини судового спору, якщо вважає, що вони не чітко викладені у позовній заяві.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК (в редакції, що діяла на момент подання позовної заяви) України, суд під час проведення попереднього судового засідання вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.
Зокрема, у попередньому судовому засіданні у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимог (який спосіб захисту свого права він обрав).
Про це ж саме йдеться і у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» № 5 від 12 червня 2009 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позовна заява підлягала залишенню без руху, через те, що позовна заява не відповідала вимогам ст. 119 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент подання позовної заяви).
На думку апеляційного суду, отримавши зазначену позовну заяву, суд повинен був призначити у справі попереднє засідання, в якому зобов'язаний був з'ясувати предмет позову, та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (в разі необхідності витребувати докази вказані позивачем в позовній заяві), суб'єктний склад сторін, тощо.
Неподання суду належних та допустимих доказів, що підтверджують кожну обставину або наявність підстав для звільнення від доказування, невірне зазначення суб'єктного складу учасників процесу може бути підставою для залишення позову без задоволення, а не залишення позовної заяви без руху.
Щодо вимог ухвали суду від 09.08.2017 року, в частині несплати позивачем судового збору, апеляційний суд виходить з наступного:
Місцевий суд виходив з того, що спір, який виник між сторонами має одночасно майновий та немайновий характер, а тому судовий збір підлягав сплаті в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за вимогу немайнового характеру та за вимогу про відшкодування моральної шкоди, становить 1,5 відсоток ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, однак такий висновок суду є безпідставний, оскільки в даному випадку позивач звернувся до суду з вимогою про зобов'язання вчинити дії та відшкодувати моральну шкоду, яка не пов'язана з захистом честі та гідності, ділової репутації, а тому вказана вимогам про стягнення моральної шкоди є також немайновою вимогою.
Тобто, залишаючи позовну заяву з підстав несплати судового збору суд першої інстанції невірно зазначив розмір судового збору, який підлягав сплаті, не врахував статус позивача (особи, яка позбавлена волі) та відповідача, як юридичної особи приватного права, яка на думку позивача завдала йому моральної шкоди.
Щодо ненадання копії позовної заяви, то апеляційний суд виходить з того, що позивач, на підставі ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про безоплатну правову допомогу», просив забезпечити йому правову допомогу та направити копії документів відповідачу, проте суд цьому питанню юридичної оцінки не надав.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
З врахуванням вищенаведеного апеляційний суд вважає, що ухвала суду про повернення позовної заяви постановлена передчасно з порушенням процесуальних норм.
При цьому, апеляційний суд не може задовольнити вимогу позивача про задоволення позову, оскільки позовні вимоги ще не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
За таких обставин, ухвала місцевого суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.
Розподіл судових витрат апеляційним судом не здійснюється, оскільки заявника було звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а тому зазначені витрати компенсуються за рахунок держави. Учасниками справи не заявлено до відшкодування інших судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 382-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Постанова складена та підписана 22 травня 2018 року.
Головуючий Желепа О.В.
Судді Рубан С.М.
ІванченкоМ.М.