Постанова
Іменем України
16 травня 2018 року
м. Київ
справа № 428/13347/15-ц
провадження № 61-7133св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), БілоконьО. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об'єднання Азот»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Луганської області, у складі колегії суддів: Коротенка Є. В., Гаврилюка В. К.,
Луганської В. М., від 09 жовтня 2017 року,
25 грудня 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до
приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» (далі - ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот») про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання видати наказ про надання відпустки по догляду за дитиною.
Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» та працювала на посаді інженера першої категорії лабораторії антикорозійного захисту центральної лабораторії підприємства. Наказом від 01 грудня 2015 року № 0111-КП її звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом у період часу з 16 липня 2015 року по 12 листопада
2015 року. Позивач вважала звільнення незаконним, оскільки у зазначений період часу вона мала б знаходитись у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка безпідставно не була надана підприємством за її заявою. Крім того, позивач посилался на те, що у зазначений у наказі період часу вона була відсутня на роботі з поважних причин, у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні, а також посилалась на порушення підприємством передбаченого законодавством порядку накладення дисциплінарного стягнення (порушено строк притягнення до відповідальності, не ознайомлено її особисто з наказом про звільнення, не забезпечена можливість бути присутньою на засіданні профспілкової організації з приводу її звільнення).
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_4 просила суд поновити її на роботі на посаді інженера першої категорії лабораторії антикорозійного захисту центральної лабораторії ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», визнати наказ про звільнення ОСОБА_4 від 01 грудня 2015 року
№ 0111-КП незаконним, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 10 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, зобов'язати відповідача видати наказ про надання відпустки по догляду за дитиною.
Рішенням Сєвєродонецького міськогосуду Луганської області, у складі судді Бароніна Д. Б., від 26 лютого 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді інженера першої категорії лабораторії антикорозійного захисту центральної лабораторії ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот». Визнано наказ
від 01 грудня 2015 року № 0111-КП про звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним та зобов'язано ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» скасувати його. Стягнуто з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» на користь
ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з
02 грудня 2015 року по 26 лютого 2016 року у розмірі 13 181,96 грн. Стягнуто з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» на користь ОСОБА_4 компенсацію заподіяної моральної шкоди у розмірі 2 500 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_4 на роботі. Допущено негайне виконання рішення суду у частині стягнення з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» на користь
ОСОБА_4 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у межах одного місяця. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача не було підстав для розірвання договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки протягом часу з 16 липня 2015 року по 12 листопада 2015 року позивач була відсутня на роботі з поважних причин, а саме, у зв'язку з хворобою і перебуванням на лікуванні у Республіці Сінгапур, а тому застосування по відношенню до неї такого заходу стягнення, як звільнення, є необґрунтованим.
Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 13 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 13 квітня 2016 року скасовано, справу направлено до апеляційного суду на новий розгляд.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційним судом не встановлено, чи здійснила ОСОБА_4 обмін документа, який засвідчує тимчасову непрацездатність під час перебування за межами України, на листок непрацездатності у медичній установі Україні, а отже висновок апеляційного суду про наявність доказів поважності причин відсутності ОСОБА_4 на робочому місці визнано передчасним.
Під час нового розгляду справи рішенням Апеляційного суду Луганської області від 09 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причини відсутності її на роботі з 16 липня 2015 року по 12 листопада 2015 року. Отже, ОСОБА_4 була правомірна звільнена з роботи за прогул.
У касаційній скарзі, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01 листопада 2017 року,
ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково не взяв до уваги засвідчені належним чином довідки, видані медичним закладом у Республіці Сінгапур, які підтверджують проходження нею лікування у період з 16 липня 2015 року по 12 листопада 2015 року в Інституті кісток і суглобів, отже причини її відсутності на роботі протягом зазначеного періоду є поважними. Верховний Суд України у своїх ухвалах від 31 жовтня 2002 року та 19 жовтня 2011 року дійшов висновку, що поважність причин відсутності працівника на робочому місці може підтверджуватись не лише лікарняним листком чи довідкою медичної установи, а й показаннями свідків чи іншими доказами.
Відзиву до касаційної скарги не надходило.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_4 працювала на посаді інженера першої категорії лабораторії антикорозійного захисту центральної лабораторії ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот».
Відповідно до копії протоколу засідання Президії профспілкового комітету ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» від 01 грудня 2015 року № 16, профспілковим комітетом ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» надано згоду на звільнення ОСОБА_4 відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Наказом від 01 грудня 2015 року № 0111-КП ОСОБА_4 звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом без поважних причин у період з 16 липня 2015 року по 12 листопада 2015 року.
Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.
Відповідно до висновку комунальної установи «Сєверодонецька міська багатопрофільна лікарня» (далі - КУ «Сєверодонецька міська багатопрофільна лікарня») Управління охорони здоров'я Сєверодонецької міської ради від 16 листопада 2015 року № 3253, ОСОБА_4 оглянута лікарсько-консультативною комісією на стан здоров'я, та встановлено, що вона знаходилась на лікуванні в Інституті ортопедичної патології у Республіці Сінгапур згідно бланку медичної установи від 16 липня 2015 року, засвідченого посольством України у Республіці Сінгапур від 03 серпня
2015 року за реєстраційним № 570/4-176 та згідно бланку медичної установи від 16 жовтня 2015 року, засвідченого посольством України у Республіці Сінгапур від 02 листопада 2015 року за реєстраційним № 570/4-221,
з 16 липня 2015 року по 12 листопада 2015 року.
Відповідно до пункту 1.12 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 455, документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян України під час їх тимчасового перебування за межами держави, підлягають обміну на листок непрацездатності згідно з рішенням лікарсько-консультаційної комісії лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання чи роботи у разі: а) гострих захворювань і травм; б) загостренні хронічних захворювань; в) вагітності та пологів; г) оперативних втручань при невідкладних станах; ґ) лікування згідно з рішенням комісії МОЗ України з питань направлення на лікування за кордон. Обмін здійснюється на підставі перекладених на державну мову та нотаріально засвідчених документів, які підтверджують тимчасову втрату працездатності під час перебування за межами України.
Відповідно до повідомлення КУ«Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» від 04 вересня 2017 року № 1817 ОСОБА_4 зверталась до
КУ «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» у листопаді 2015 року з питанням щодо обміну документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян України під час їх тимчасового перебування за межами держави, на листок непрацездатності згідно з рішенням
лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання чи роботи. При цьому ОСОБА_4 надала до лікарсько-консультативної комісії бланки Інституту ортопедичної патології Республіки Сінгапур від 16 липня 2015 року (завірений посольством України у Республіці Сінгапур від 03 серпня 2015 року № 570/4-176) та від 16 жовтня 2015 року (завірений посольством України в Республіці Сінгапур
від 02 листопада 2015 року № 570/4-221) про те, що вона знаходилась на лікуванні з 16 липня 2015 року по 12 листопада 2015 року. Медичну документацію ОСОБА_4 не надала. Згідно рішення лікарсько-консультативної комісії КУ «Сєверодонецька міська багатопрофільна лікарня» від 16 листопада 2015 року ОСОБА_4 було відмовлено у обміні документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян України під час їх тимчасового перебування за межами держави, на листок непрацездатності (т. 2, а. с. 106).
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційного про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не було надано ані роботодавцю, ані суду належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на роботі у робочі дні на протязі тривалого періоду з 16 липня 2015 року по 12 листопада 2015 року. Роботодавець на протязі вказаного періоду фактично очікував надання працівником доказів поважності причин відсутності на робочому місці, зокрема у зв'язку із станом здоров'я. Неотримавши документи, які б могли свідчити про поважність причин відсутності на робочому місці ОСОБА_4 у зв'язку із станом здоров'я (листок непрацездатності), роботодавець прийняв правомірне рішення про звільнення останньої за прогул. При ухваленні рішення апеляційним судом враховано висновки колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 05 липня 2017 року, та правильно вирішено спір.
Відпустка по догляду за дитиною (ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1) до досягнення нею трирічного ріку не була надана
ОСОБА_4, оскільки вона не надала роботодавцю доказів, які б підтверджували, що вона, як бабуся, здійснює фактичний догляд за дитиною, яка проживає на території Республіки Сінгапур. ОСОБА_4, будучі відсутньою на робочому місці з 16 липня 2015 року, зверталась до ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» із заявою про надання відпустки, зокрема від 22 липня 2015 року. У подальшому ОСОБА_4 доводила роботодавцю і суду факт відсутності на робочому місці у спірний період з поважних причин, у зв'язку із незадовільним станом здоров'я, однак належними і допустимими доказами цього не довела.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Луганської області від 09 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю.В.Черняк