Ухвала
Іменем України
17 травня 2018 року
м. Київ
справа № 1013|10232|2012
провадження № 51-2349км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 17 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 травня 2016 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Косовщина Сумського району Сумської області та мешкає у АДРЕСА_1 , з середньою освітою, неодруженого, раніше судимого вироком Київського обласного суду від 30 квітня 1999 року за ч. 2 ст. 117; ст. 118; ч. 2 ст. 117, 17; ч. 4 ст. 117, 17; ч. 4 ст. 117, 42 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ірпінського міського суду Київської області від 17 червня 2013 року ОСОБА_6 було визнано винуватим та засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років; за ч. 1 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
Судом вирішено долю речових доказів.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за те, що він 16 квітня 2011 року близько 3 години, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, поблизу магазину «Брест» на вулиці Симоненка, 2-а у м. Вишгороді Київської області, наздогнав потерпілу ОСОБА_7 , яка поверталась додому, запропонувавши їй піти до нього додому для вживання алкогольних напоїв та статевого зв'язку, а коли потерпіла у грубій формі відмовила ОСОБА_6 - розлютився та маючи умисел на позбавлення життя ОСОБА_7 , діючи з особливою жорстокістю, завдав останній численні удари руками та ногами в голову й тулуб, здушив шию руками, позбавивши можливість кликати на допомогу, надалі, піднявши її на руки, переніс у неосвітлене місце та, знявши з неї одяг і нижню білизну, зробив кляп, закривши потерпілій рота та продовжив побиття. Внаслідок таких злочинних дій ОСОБА_6 потерпіла померла на місці події. Надалі, переконавшись, що поблизу немає сторонніх осіб, діючи з метою приховування злочину, ОСОБА_6 накрив тіло потерпілої фанерним листом, зібрав її одяг та залишив місце злочину, а пізніше викинув одяг потерпілої у сміттєвий бак.
Крім того, 7 травня 2011 року, близько 2 години 20 хвилин, на вулиці
Б. Хмельницького, 7 А у м. Вишгороді, ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел на заволодіння чужим майном, із застосуванням насильства небезпечного для життя й здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинив розбійний напад на ОСОБА_8 , спричинивши останній легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 травня 2016 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які її подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а справу направити на нове розслідування. Зазначає, що досудове розслідування та судове слідство проведені однобічно й неповно, з порушенням вимог кримінального та кримінального процесуального закону, а тому висновки суду про доведеність його вини за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України не відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на суперечливих доказах. Крім того, посилається на те, що до нього на досудовому слідстві застосовувались фізичний та психологічний тиск, порушено право на захист.
Прокурор у судовому засіданні просив залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу засудженого без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень.
Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, всіх учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції й перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року, не підлягають, а неповнота досудового та судового слідства і невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, чим обґрунтовується касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 в даній справі, самі по собі, згідно ст. 367 КПК 1960 року, є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень тільки в апеляційному порядку.
Крім того, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про доведеність винуватостізасудженого ОСОБА_6 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку.
За змістом ст. 67 КПК 1960 року оцінка доказів є виключно компетенцією суду, який постановив вирок. Суд першої інстанції дотримався вимог цієї норми закону. Апеляційний суд також ретельно перевірив викладені в апеляції доводи і на їх спростування навів в ухвалі мотиви, які ґрунтуються на матеріалах справи. На думку колегії суддів, висновки, які зробили суди, базуються на об'єктивній оцінці всіх доказів в їх сукупності, з урахуванням доводів захисту, які обґрунтовано спростовані судами першої та апеляційної інстанції.
Зібрані у справі докази є належними, відповідають вимогам допустимості, достатності і достовірності.
На підтвердження винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, суд обґрунтовано послався на його показання у засіданні суду першої інстанції, де він чітко, послідовно описав хід розвитку подій, мотиви і обставини конфлікту з ОСОБА_7 , механізм, кількість та локалізацію завданих потерпілій ударів, а також інші деталі скоєного, які могли бути відомі лише йому, як безпосередньому виконавцю злочинних дій. Так, у засіданні суду ОСОБА_6 показав, що неприязні відносини до потерпілої у нього виникли раптово, коли він запропонував їй піти до нього додому випити горілки і відпочити, а вона облаяла його нецензурною лайкою, на що він дуже обурився і перебуваючи позаду неї обома руками ухопив її ззаду за шию, щоб вона не кричала і потягнув за приміщення магазину, розташованого поруч з проходом, де було стихійне сміттєзвалище, завдав їй декілька ударів, штовхнув на землю, зв'язав їй руки за спиною. Жінка в цей час то втрачала свідомість, то знову приходила в себе, тому він притиснувши її колінами до землі, зірвав з неї труси і, зробивши з «них кляп» та завдав їй декілька ударів. Коли жінка знову втратила свідомість, злякавшись відповідальності, накрив тіло жінки листом фанери, який лежав поряд та пішов.
У власноручно написаному ОСОБА_6 з'явленні із зізнанням, засуджений вказав, що ОСОБА_7 облаяла його, внаслідок чого, він силою затягнув її за магазин та придушив за шию, від чого вона втратила свідомість. Приблизно через годину - дві він зрозумів, що вона померла, намагався привести жінку до свідомості, але не зміг цього зробити, тому накрив її тіло листом фанери, забрав її одяг і пішов до дому.
Безпідставними є твердження у касаційній скарзі про те, що показання ОСОБА_6 , в яких він визнав себе винним у скоєному, органами досудового слідства отримані з порушенням його права на захист.
Згідно ст. 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Вказані гарантії права на захист, поєднуються з такими ж положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка проголошує, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, обраного на власний розсуд або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.
Відповідно до ст. 21 КПК 1960 року підсудному забезпечується право на захист. Реалізація цього права полягає в тому, що підсудному, окрім іншого, надається можливість самому чи із захисником захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення.
Як вбачається з матеріалів справи, з'явлення із зізнанням ОСОБА_6 написано ним 10 травня 2011 року власноручно з вказівкою про добровільність його написання та відсутність будь-яких мір фізичного впливу.
Наступного дня під час допиту ОСОБА_6 в якості обвинуваченого, йому було роз'яснено процесуальні права і він власноручно написав відмову від послуг захисника. В ході даної слідчої дії ОСОБА_6 докладно розповів про обставини вчинення злочину та про свої конкретні дії щодо потерпілої.
Після залучення 13 травня 2011 року захисника ОСОБА_9 до участі у справі, ОСОБА_6 , підтвердив свої показання щодо вбивства ОСОБА_7 .
Як вбачається з матеріалів справи, суд перевірив показання ОСОБА_6 і в результаті їх ретельного дослідження в сукупності з іншими доказами, зібраними у справі, дав належну оцінку та обґрунтовано визнав достовірними його показання дані ним на стадії досудового слідства, в яких він визнавав факт вчинення убивства потерпілої.
Такий висновок суду є обґрунтованим, оскільки ці показання підтверджуються іншими зібраними у справі доказами й узгоджуються з ними.
Зокрема, показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , показаннями експерта ОСОБА_12 , даними, що містяться у протоколі огляду місця події, протоколі явки з повинною ОСОБА_6 , протоколі відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_6 , який при проведенні даної слідчої дії вказав на механізм заподіяння загиблій тілесних ушкоджень, висновком судово-медичної експертизи про характер отриманих ОСОБА_7 тілесних ушкоджень і про причину її смерті.
При цьому, показання засудженого в частині локалізації та механізму нанесення потерпілій ударів підтверджуються даними судово-медичної експертизитрупу загиблої ОСОБА_7 згідно з якою, причиною смерті стала закрита травма грудної клітини та живота з пошкодженням внутрішніх органів та розвитком крововтрати, які знаходяться у причинному зв'язку з нанесеними травмам та могли утворитись за обставин та в строк, вказаних в постанові про призначення даної експертизи, та, в своїй сукупності перебувають в причинному зв'язку з настанням смерті.
У процесі вивчення матеріалів справи не було виявлено порушень вимог кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які б викликали сумніви в їх достовірності. Всі докази відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності. Тому твердження заявника у скарзі про відсутність доказів вини ОСОБА_6 , є необґрунтованим.
Вирішуючи питання про зміст і направленість умислу ОСОБА_6 , суд виходив із сукупності всіх конкретних обставин справи. Сам характер його дій свідчить, що він діяв активно з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілої ОСОБА_7 , завдаючи їй численні удари у життєво важливий орган - голову кулаками та ногами, він безперечно усвідомлював, що позбавить її життя і бажав цього, тобто діяв з прямим умислом на вбивство. Оскільки, від таких його дій настала смерть потерпілої, суд цілком обґрунтовано визнав його винуватим у вбивстві.
Таким чином, сукупність наведених у вироку доказів, яким суд дав правильну оцінку, переконливо свідчать про те, що ОСОБА_6 вчинив умисне вбивство ОСОБА_7 з особливою жорстокістю, тому його дії за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК кваліфіковані правильно.
За епізодом вчинення злочину щодо потерпілої ОСОБА_8 , кваліфікованого за ч. 1 ст. 187 КК, ОСОБА_6 касаційну скаргу не вніс.
Твердження засудженого про застосування до нього незаконних методів слідства, внаслідок чого він змушений був себе обмовити у злочині, який не вчиняв, судом перевірялися і не знайшли свого підтвердження. Зокрема, перевіркою матеріалів справи встановлено, що прокуратурою Вишгородського району було розглянуто скарги ОСОБА_6 на неправомірні дії слідчого та про відвід слідчого СВ Вишгородського РА ГУ МВС України, разом з тим порушень під час проведення досудового слідства у зазначеній кримінальній справі прокуратурою району не виявлено (а.с. 178 т. 2).
Що стосується ухвали апеляційного суду, то вона є рішенням суду вищого рівня щодо законності та обґрунтованості судового рішення суду першої інстанції, яке перевіряється в апеляційному порядку. Ухвала апеляційного суду має відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою та відповідати вимогам, зазначеним у ст. 377 КПК 1960 року. В ухвалі слід проаналізувати та співставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляції і дати на кожен з них вичерпну відповідь з посиланням на відповідний матеріальний чи процесуальний закон. У разі залишення вироку без зміни в ухвалі необхідно докладно викласти мотиви й підстави відхилення апеляції, а також докази, що спростовують наведені в ній доводи.
Ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 відповідає цим вимогам закону. При розгляді справи апеляційний суд навів у своєму рішенні суть зазначених в апеляції доводів, ретельно їх перевірив, проаналізував і дав переконливі відповіді на них. Крім того, виклав аналіз доказів та навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони захисту щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 та відсутності істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону.
Покарання засудженому ОСОБА_6 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК з урахуванням характеру та ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про його особу та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, а тому є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
З огляду на те, що кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень кримінально-процесуального закону не допущено, то касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 394-396 КПК 1960 року, ст. ст. 434, 436, 438 КПК, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII),
ухвалив
Вирок Ірпінського міського суду Київської області від 17 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 травня 2016 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_13
