Постанова
Іменем України
16 травня 2018 року
м. Київ
справа № 204/5020/14-ц
провадження № 61-11182св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Самсонової В. В., від 09 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С., від 17 жовтня 2016 року,
У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1. ОСОБА_4 встановила металеву огорожу на земельній ділянці, яка межує із його земельною ділянкою, захопивши при цьому і частину його землі. Відповідач створює йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою, у зв'язку із чим він позбавлений можливості обслуговувати належні йому будівлі.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом відновлення межі між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 згідно із технічною документацією землеустрою та не перешкоджати встановленню паркану між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_4 відновити межі між земельними ділянками, на яких розташовані будинки по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, згідно із технічною документацією землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), складеною товариством з обмеженою відповідальністю «Квартал» (далі - ТОВ «Квартал»). У задоволенні решти вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки дії відповідача порушують право позивача на користування належною йому земельною ділянкою, то на підставі статей 96, 152 ЗК України та статей 319, 321 ЦК України необхідно усунути ОСОБА_3 перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), складеної ТОВ «Квартал».
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що судом першої інстанції належно оцінено наявні у справі докази, які підтверджують порушення відповідачем права позивача на користування належною йому земельною ділянкою, а тому висновок суду про часткове задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання відповідача відновити межі між земельними ділянками, на яких розташовані будинки по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), складеної ТОВ «Квартал», є обґрунтованим.
06 листопада 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник зазначила, що відповідно до технічних паспортів на домоволодіння АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, виготовлених КП ДМБТІ на час укладення договорів дарування та купівлі-продажу, межа між вказаними домоволодіннями проходить по північній стороні домоволодіння АДРЕСА_1, з чим ОСОБА_3 при придбанні домоволодіння був повністю згоден та погодився із існуючими межами. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, яку саме частину земельної ділянки позивача, в якому місці та в яких розмірах було захоплено відповідачем, і яким чином порушено права позивача. Крім того, відповідач не погоджується із складеною технічною документацією ТОВ «Квартал», яка була виготовлена у 2013 році, оскільки план земельних ділянок та накладення межових знаків був складений із помилками. Акт 31-14 від 16 квітня 2014 року, складений робочою групою з питань самоврядного контролю за додержанням вимог законодавства України щодо раціонального використання та охорони земель Красногвардійського району м. Дніпропетровська, не може бути доказом порушення прав позивача, оскільки робоча група жодних замірів не робила, а її висновок ґрунтується на візуальному огляді домоволодінь, власниками яких є сторони спору.
14 листопада 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_3 направив заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4. У поданих запереченнях позивач посилається на те, що оскаржені відповідачем судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені із дотриманням норм процесуального та матеріального права. Подана касаційна скарга ОСОБА_4 правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовує.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 19 листопада 2003 року.
На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 березня 2014 року за індексним № 18482687, у приватній власності ОСОБА_3 перебуває земельна ділянка, площею 0,0669 га, якій (земельній ділянці) присвоєний кадастровий номер: НОМЕР_1. Право власності на вищевказану земельну ділянку зареєстроване за позивачем у реєстраційній службі Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, номер запису 4846841, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 березня 2014 року за № 18483454.
Суміжним землекористувачем та власником домоволодіння АДРЕСА_2 є ОСОБА_4
Рішенням Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради від 22 грудня 2011 року за № 103/11 було вирішено встановити межу між домоволодіннями, які належать ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 та ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 згідно з варіантом № 3 технічної документації із землеустрою щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки по АДРЕСА_1, виконаної ТОВ «Основа» у травні 2011 року.
ТОВ «Квартал» була виготовлена технічна документація щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), якою встановлені межі суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.
16 квітня 2014 року робочою групою з питань самоврядного контролю за додержанням вимог законодавства України щодо раціонального використання та охорони земель Красногвардійського району м. Дніпропетровська був складений акт 31-14, згідно якого було виявлено невідповідність проходження межової огорожі між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, виявлено ознаки переміщення огорожі у бік домоволодіння АДРЕСА_1. Внаслідок переміщення межової огорожі у користування власниці домоволодіння ОСОБА_4 частково потрапляє земельна ділянка кадастровий номер: НОМЕР_1, що надана у власність ОСОБА_3, а саме: частина земельної ділянки з боку городу - площею близько 16 кв. м; з боку східної стіни житлового будинку по АДРЕСА_1 - площею близько 13 кв.м. Таким чином, виявлено самовільне зайняття та використання у господарчій діяльності власниками домоволодіння по АДРЕСА_2 частини приватизованої земельної ділянки, кадастровий номер: НОМЕР_1 площею близько 29 кв.м.
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналогічні положення має частина друга статті 152 ЗК України, згідно якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
У відповідності до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що права позивача як власника земельної ділянки порушуються відповідачем, оскільки остання дійсно зайняла без законних на те правових підстав частину земельної ділянки, яка належить позивачу, що підтверджується технічною документацією щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яким визначені межі суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, а також актом 31-14 від 16 квітня 2014 року, який було складено робочою групою з питань самоврядного контролю за додержанням вимог законодавства України щодо раціонального використання та охорони земель Красногвардійського району м. Дніпропетровськ. Дані, вказані у перелічених письмових доказах, відповідачем не спростовані.
Доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку письмових доказів у справі, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до даних правовідносин норми матеріального права, дотримавшись норм процесуального права, зокрема виконавши вимоги ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року, дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Доводи касаційної скарги не ставлять під сумнів правильність застосування судами норм матеріального права.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк