Постанова
Іменем України
10 травня 2018 року
м. Київ
справа № 635/3293/13-ц
провадження № 61-14591св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4, правонаступником кого є ОСОБА_5,
відповідачі: Мереф'янська міська рада Харківського району Харківської області, житлово-будівельний кооператив «Стекольщик-78»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 15 січня 2018 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Колтунової А. І., Маміної О. В.,
У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Мереф'янської міської ради Харківського району Харківської області, житлово-будівельного кооперативу «Стекольщик-78» (далі - ЖБК «Стекольщик-78») про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що його мати - ОСОБА_7 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 як член ЖБК «Стекольщик-78», виплативши грошові кошти у розмірі 10 727,00 грн у повному обсязі, що підтверджується довідкою від 07 вересня 2011 року. Після виплати внесків ОСОБА_7 було видано ордер на підставі рішення Мереф'янської міської ради народних депутатів на право заняття жилої площі, проте вона не встигла оформити право власності на спірну квартиру. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. Згідно з архівними матеріалами комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» станом на 31 грудня 2012 року право власності на спірну квартиру ні за ким не зареєстровано.
Посилаючись на те, що він є сином ОСОБА_7, був зареєстрований разом з матір'ю на момент її смерті та є її єдиним спадкоємцем, у визначений законом термін звернувся до Першої державної нотаріальної контори Харківського району із заявою про прийняття спадщини, проте не отримав свідоцтво про право на спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкову квартиру, ОСОБА_4 просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.
У квітні 2013 року ОСОБА_6 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_8, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 12 грудня 2012 року між ним і ОСОБА_4 була укладена угода купівлі-продажу спірної квартири, згідно з якою ОСОБА_4 як спадкоємець після смерті матері продав йому вказану житлову квартиру за 70 тис. грн, на підтвердження чого була видана відповідна розписка про отримання коштів.
ОСОБА_4 обіцяв оформити угоду в нотаріальній конторі найближчим часом, як пройде шість місяців після смерті матері, проте нотаріус відмовив останньому у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, ОСОБА_6 просив суд визнати дійсним укладений 12 грудня 2012 року між ним і ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на цю квартиру.
Рішенням Харківський районний суд Харківської області від 16 квітня 2013 року у складі судді Юдіна Є. О. позов ОСОБА_4 і зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 12 грудня 2012 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4
Визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 згідно з укладеним договором купівлі-продажу.
Судові витрати залишено за ОСОБА_4 і ОСОБА_6
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статей 133, 135 ЖК Української РСР ОСОБА_7 правомірно набула спірну квартиру у власність, а ОСОБА_4 як єдиний спадкоємець в установлений законом строк звернувся до нотаріальної контори для оформлення своїх спадкових прав, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за ним права власності на спірну квартиру.
Крім того, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання укладеного договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 у порядку, встановленому частиною другою статті 220 ЦК України, оскільки ОСОБА_4 ухилявся від нотаріального посвідчення укладеного правочину, крім того, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_9 не заперечував проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_6
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 січня 2018 року до участі у справі залучено правонаступника ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, - ОСОБА_5.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 15 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 квітня 2013 року скасовано в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_6 і ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено. Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що однією з умов застосування положень частини другої статті 220 ЦК України і визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.
Встановивши, що право власності на спірну квартиру було визнано за ОСОБА_4 рішенням суду лише 16 квітня 2013 року, то у грудні 2012 року за відсутності правовстановлюючих документів у ОСОБА_4 він не міг нотаріально посвідчити правочин - договір купівлі-продажу, а відповідно і не міг ухилятись від його посвідчення, тому що договір, не могло бути укладено. Також суд зазначив, що у ОСОБА_9 не було повноважень для визнання зустрічного позову, оскільки довіреність від імені ОСОБА_4 йому була видана лише на продаж квартири, а не на представництво інтересів в суді.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і закрити провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 за життя своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не скористався, зі змістом цього рішення був ознайомлений, крім того, його представником - ОСОБА_10 було подано заяву про визнання зустрічного позову, тому апеляційний суд безпідставно прийняв до провадження апеляційну скаргу ОСОБА_5, оскільки її було подано з пропуском строку на апеляційне оскарження та її права оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не порушено.
У квітні 2018 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що апеляційний суд обґрунтовано прийняв до провадження її апеляційну скаргу, яку вона як спадкоємець ОСОБА_4 подала у десятиденний строк з моменту коли їй стало відомо про існування рішення суду першої інстанції, та за наслідками розгляду її скарги апеляційний суд прийняв законну і обґрунтовану постанову і підстав для її скасування немає.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтями 1218, 1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статею 608 цього Кодексу.
Процесуальне правонаступництво у спорах щодо спадкового майна ґрунтується також на нормах статті 1276 ЦК України до змісту якої якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).
З указаного вбачається, що право на спадкування не відноситься до тих прав, які в силу статті 1219 ЦК України є особистими і відносно яких правонаступництво недопустиме, оскільки здійснення цього права не пов'язано з певною особою, а тому може здійснюватися і спадкоємцями цієї особи на передбачених законом умовах.
Судом установлено, що відповідно до рішення Зміївського районного суду Харківської області від 14 жовтня 2014 року ОСОБА_5 є спадкоємицею двоюрідного брата ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Таким чином, апеляційний суд, обґрунтовано вважаючи, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, відповідно до статті 55 ЦПК України залучив до участі правонаступника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та прийняв до провадження її апеляційну скаргу, оскільки вона не може вважатися такою, що не має права на апеляційне оскарження рішення суду, яким вирішено питання про права і обов'язки спадкодавця, який не скористався правом на апеляційне оскарження цього рішення.
Інших доводів касаційна скарга ОСОБА_6 не містить.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Постанову Апеляційного суду Харківської області від 15 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Ю. В. Черняк