Постанова
Іменем України
10 травня 2018 року
м. Київ
справа № 680/624/17
провадження № 61-4256св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д.Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Новоушицька селищна рада Новоушицького району Хмельницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2017 року у складі судді Польової В. Є. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 01 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Пастощука М. М.,
У липні 2017 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Новоушицька селищна рада Новоушицького району Хмельницької області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовна заява мотивована тим, що вона відповідно до договору оренди землі від 27 квітня 2017 року, укладеного між нею та Новоушицькою селищною радою Новоушицького району Хмельницької області, є користувачем земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Суміжним землекористувачем по АДРЕСА_2 є ОСОБА_5, який самовільно зайняв частину її земельної ділянки площею 49,39 кв. м, розмістивши на ній сільськогосподарську техніку і каміння, внаслідок чого вона позбавлена можливості користуватися своєю ділянкою.
На підставі вказаного, вона просила суд відновити межі належної їй земельної ділянки по АДРЕСА_1, зобов'язавши ОСОБА_5 звільнити її від сільськогосподарської техніки і каміння.
Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2017 року позов ОСОБА_6 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_5 привести частину належної ОСОБА_6 на праві користування земельної ділянки площею 49,39 кв. м по АДРЕСА_1 у стан, що існував до самовільного зайняття земельної ділянки шляхом звільнення її від сільськогосподарської техніки і каміння.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач самовільно зайняв частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача, що свідчить про порушення її прав, які підлягають захисту шляхом відновлення становища, яке існувало до такого порушення.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 01 грудня 2017 року до участі у справі залучено правонаступника ОСОБА_6 - ОСОБА_4
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 01 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у 2017 році відповідач зруйнував межові знаки та самовільно захопив частину земельної ділянки площею 49,39 кв. м, яка перебуває у користуванні позивача, і ця обставина не заперечується відповідачем, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що земельною ділянкою, яку позивач просить звільнити від сільськогосподарської техніки і каміння, він користується з 1988 року, а ОСОБА_6 на підставі підробних документів та дозволів отримала її у користування, отже підстав для задоволення її позову немає.
У квітні 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що відповідач не заперечує, що зруйнував межові знаки та захопив частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача, вважаючи, що він має право користування цієї ділянкою. При цьому, рішення Новоушицької селищної ради Хмельницької області від 24 червня 2016 року і від 13 квітня 2017 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою та про затвердження цієї документації і встановлення меж земельної ділянки, переданої у користування ОСОБА_6, відповідач не оскаржує, а земельна ділянка, на якій перебуває його домоволодіння, в установленому законом порядку ОСОБА_5 не передавалася, площа і межі цієї ділянки не визначалися. Вказані обставини свідчать, що відповідач самовільно захопив частину земельної ділянки площею 49,39 кв. м, тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з пунктами «а», «г» частини першої статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором мають право самостійно господарювати на землі. Порушені права землекористувача підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Відповідно до частин другої і третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самостійно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Таким чином, встановивши, що відповідач самовільно зайняв частину земельної ділянки площею 49,39 кв. м, що перебуває у користуванні позивача, розмістивши на ній сільськогосподарську техніку і каміння, суди, керуючись положеннями статей 152, 212 ЗК України, дійшли правильного висновку, що порушене право позивача як користувача цієї ділянки підлягає захисту в обраний нею спосіб, а саме шляхом зобов'язання відповідача відновити межі земельної ділянки та звільнити її від належного відповідачу майна.
Твердження ОСОБА_5, що він є належним користувачем земельної ділянки площею 49,39 кв. м, а позивачем ця ділянка була отримана незаконно, є безпідставними та на правильність висновків судів не впливають.
Так, судом установлено, що рішенням Новоушицької селищної ради Хмельницької області від 13 квітня 2017 року № 21 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та передано ОСОБА_6 в оренду земельну ділянку площею 0,25 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
На виконання цього рішення селищної ради 27 квітня 2017 року між Новоушицькою селищною радою Хмельницької області і ОСОБА_6 було укладено відповідний договір оренди землі.
06 травня 2017 року за ОСОБА_6 зареєстровано право користування земельною ділянкою площею 0,25 га по АДРЕСА_1.
Вказані обставини свідчать, що позивач право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, у тому числі тією частиною, яка була самовільно захоплена відповідачем, набула в установленому законом порядку, вищезазначені рішення селищної ради і договір оренди землі відповідачем не оскаржені.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 01 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Ю. В. Черняк