Постанова
Іменем України
17 травня 2018 року
м. Київ
справа № 201/6311/16-к
провадження № 51-2334км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040650000995, за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , раніше судимого, останного разу 29 березня 2012 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 121, ст. 71 КК України до 5 років позбавлення волі, ч. 3 ст. 72 КК України зі штрафом у дохід держави 510 грн.
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України;
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_2 , раніше судимого, останного разу 11 грудня 2014 року Тернівським міським судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 289 КК України до 5 років позбавлення волі; на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки,
у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2017 року засуджено:
- ОСОБА_7 до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 187 КК України - строком на 5 років; за ч. 2 ст. 187 КК України - строком на 8 років із конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років із конфіскацією всього майна;
- ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років із конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання до призначеного покарання за цим вироком покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2014 року остаточно визначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років 2 місяців із конфіскацією всього майна.
Згідно з вироком ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винними у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень за таких обставин. Так, ОСОБА_7 05 березня 2016 року близько 12:40, перебуваючи біля корпусу № 6 будинку № 35 по вул. Володимира Вернадського у м. Дніпрі, реалізуючи раптово виниклий умисел, направлений на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала, нападу умисно завдав ОСОБА_9 одного удару скляною пляшкою по потилиці, після чого ударив долонею руки щелепу зліва, чим заподіяв потерпілому легких тілесних ушкоджень, що є насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу, і подавив його волю до спротиву. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, ОСОБА_7 дістав із кишені куртки потерпілого телефон iPhone 5s вартістю 10383, 50 грн. та грошові кошти у сумі 10 грн., спричинивши останньому майнову шкоду на загальну суму 10393, 50 грн.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 05 березня 2017 року близько 14:00, перебуваючи на пішохідній зоні автошляху Т0410 на Центральному мосту у м. Дніпрі, побачили неповнолітніх потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які рухалися в напрямку лівого берега, після чого у обвинувачених виник умисел, спрямований на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном. Далі ОСОБА_7 , перебуваючи у зазначеному місці, о 14:03 став на шляху ОСОБА_10 та ОСОБА_11 і висловив у їх адресу погрозу застосувати насильство, яка виразилась у вимозі негайно передати йому мобільні телефони, а в разі відмови пригрозив скинути неповнолітніх із мосту, при цьому ОСОБА_8 , перебуваючи у зазначеному місці, діючи згідно з відведеною йому роллю, став позаду потерпілих, тим самим позбавивши їх можливості втекти.
Потерпілий ОСОБА_10 , розуміючи, що щодо нього та ОСОБА_11 вчиняється злочин, почав бігти. ОСОБА_8 побіг за ним і вдарив його ногою по ногах, повалив на землю і завдав хлопцю 5-7 ударів руками та ногами, чим заподіяв останньому легких тілесних ушкоджень, після чого, подавивши волю потерпілого ОСОБА_10 до спротиву, дістав із кишені куртки останнього телефон «Lenovo А369-1» вартістю 161 ,14 грн., чим заподіяв матеріального збитку на вказану суму.
Після цього ОСОБА_11 почав бігти, однак ОСОБА_7 наздогнав його, схопив за шию рукою та почав душити й перехиляти через поручні мосту в бік річки, після чого повторно висловив цьому потерпілому вимогу передати йому телефон. Потерпілий ОСОБА_11 , усвідомлюючи небезпеку, передав ОСОБА_7 телефон «Nокіа» вартістю 216,90 грн. Пізніше, о 14:12год., перебуваючи у вказаному місці, ОСОБА_7 повернув указаний телефон «Nокіа 1208» потерпілому ОСОБА_11 , тим самим розпорядився ним на власний розсуд.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_7 та його захисник заперечують доведеність вини засудженого в інкримінованих йому злочинах і просять скасувати судові рішення та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. При цьому посилаються на те, що допущені судом першої інстанції однобічність та неповнота судового розгляду, істотні порушення кримінального процесуального закону призвели до невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи та неправильного застосування судом кримінального закону. Крім того, зазначають, що докази, якими обґрунтовується винність засудженого, отримано з порушеннями норм КПК України. На допущені порушення ними було вказано і в апеляційних скаргах, проте апеляцій суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України не надав оцінки всім наведеним доводам.
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_8 також просить скасувати судові рішеннята призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на неповноту судового розгляду, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального кодексу, що призвело до неправильної кваліфікації його дій за вчинене ним правопорушення.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні засуджені та захисник ОСОБА_6 підтримали подані скарги, прокурор заперечував проти задоволення скарг.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційних скарг убачається, що засуджені та захисник, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просять доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Проте в результаті перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винність засуджених у вчиненні злочинів за обставин, установлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.
Так, суд правильно зробив такий висновок на підставі показань потерпілих, свідків про обставини вчинення злочинів, які вони давали у судовому засіданні та які є послідовними й узгодженими між собою. Крім того, суд врахував також інші докази, в тому числі й висновки відповідних експертиз.
Зі змісту вироку вбачається, що суд відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинених злочинів, мотиви їх скоєння, тому доводи, викладені в касаційних скаргах, у цій частині є неспроможними.
З висновками місцевого суду погоджується й колегія суддів касаційного суду і вважає, що у касаційній скарзі не наведено обставин, передбачених ст. 412 КПК України, які би свідчили про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодили б суду постановити законний та обґрунтований вирок.
Є неспроможними доводи, викладені у касаційній скарзі ОСОБА_7 та його захисника, про те, що докази, якими обґрунтовується вина засудженого, отримано з порушеннями норм КПК України.
Як убачається, місцевий суд об'єктивно, повно й усебічно встановив обставини кримінального провадження. Вина ОСОБА_7 , а також ОСОБА_8 підтверджується сукупністю зібраних у провадженні доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні. Оцінку доказів суд здійснив згідно з вимогами процесуального законодавства, навівши у вироку відповідні висновки щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.
У вироку суду в повній відповідності із вимогами ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується його висновок про доведеність вини ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які досліджено та оцінено з дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.
Так, суд правильно зробив такий висновок за епізодом нападу засудженого ОСОБА_7 на потерпілого ОСОБА_9 на підставі: показань останнього, даних у судовому засіданні; протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 , дані якого узгоджуються з показаннями цього потерпілого в суді: результатами пред'явлення особи для впізнання, проведеного 05 березня .2016 року, у межах якого потерпілий впевнено впізнав ОСОБА_7 як особу, котра вчинила напад на нього та заволоділа його майном; показань потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , які підтвердили, що в той самий день на Центральному мосту обвинувачені пропонували їм придбати в них за 300 грн. мобільний телефон «iPhone 5s» золотого кольору, який дістав з кишені ОСОБА_7 ; показань свідка ОСОБА_12 , котра підтвердила, що під час затримання у березні 2016 року на Центральному мосту у м. Дніпрі ОСОБА_8 та ОСОБА_7 останні діставали з кишень наявні у них мобільні телефони, серед яких був і телефон «iPhone 5s»; висновку експерта від 10 березня 2016 року № 1003, яким встановлено наявність у потерпілого ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, їх обсяг, а також зазначено, що вони не суперечать механізму їх заподіяння, вказаному останнім у межах слідчого експерименту.
Доводи сторони захисту про те, що в основу вироку за вказаним епізодом обвинувачення було покладено недопустимий доказ - протокол пред'явлення особи для впізнання від 5 березня 2016 року, то вони були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які правильно визнали їх необґрунтованими. При цьому суди слушно зазначили, що між особами, представленими для впізнання, були відсутні різкі відмінності, а потерпілий впевнено впізнав обвинуваченого за сукупністю ознак, серед яких зріст та наявність у руках паперів були відсутні. З указаними висновками судів погоджується і колегія суддів.
За епізодом нападу на потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 вина засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтверджується: показаннями потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 ; протоколом проведення слідчого експерименту від 21 квітня 2016 року за участю ОСОБА_10 , дані якого узгоджуються з показаннями цього потерпілого в суді; даними протоколу пред'явлення особи до впізнання від 05 березня 2016 року, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_10 беззастережно впізнав ОСОБА_7 та ОСОБА_8 як осіб, котрі вчинили щодо нього злочин; даними протоколу проведення слідчого експерименту від 28 квітня 2016 року за участю ОСОБА_11 дані якого узгоджуються з показаннями цього потерпілого в суді; показаннями працівника патрульної поліції ОСОБА_12 допитаної в судовому засіданні як свідка, котра підтвердила обставини, за яких були затримані ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ; висновком експерта від 22 березня 2016 року № 1148е, яким встановлено наявність у потерпілого ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, їх обсяг, а також зазначено, що вони не суперечать механізму їх заподіяння, вказаному останнім у межах слідчого експерименту .
Критично оцінює колегія суддів доводи засудженого ОСОБА_8 щодо неправильної кваліфікації його дій за вчинене ним діяння. Вказані доводи були предметом перевірки судом, який урахував при цьому характер та зміст дій засуджених по відношенню до потерпілих та їх узгодженість, направлену на заволодіння майном останніх шляхом висловлювання погроз на адресу потерпілих скинути їх з мосту, а також придушування та перехиляння потерпілого через поручні мосту в бік річки з вимогою до них відати їм майно.
Аналіз доказів, на які послався суд, свідчить про правильність висновків суду та доведеність винності засуджених у вчинених злочинів, а тому доводи засудженого ОСОБА_8 про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 187 КК України, як і доводи засудженого ОСОБА_13 та його захисника про недоведеність вини засудженого у вчиненні інкримінованих йому злочинів, є безпідставними і не ґрунтуються на матеріалах справи.
Об'єктивність оцінки наведених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів, викладених в апеляційних скаргах засуджених та їх захисників, аналогічних доводам у касаційній скарзі, наведено відповідні мотиви їх необґрунтованості. Тому підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних доказів у колегії суддів немає.
Таким чином, злочинні дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 187; ч. 2 ст. 187 КК України та дії ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно.
Інші доводи в касаційних скаргах та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Покарання засудженому ОСОБА_7 та ОСОБА_8 призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром воно є необхідним та достатнім для виправлення засуджених і попередження вчинення нових злочинів, і відповідає вимогам статей 50, 65, 70, 71 КК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги засуджених та захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3