Постанова
Іменем України
17 травня 2018 року
м. Київ
справа № 727/5268/17
провадження № 51-2717км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 11 вересня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12016260040003271, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 червня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік із покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 04 грудня
2016 року приблизно о 07:30 год., керуючи автомобілем марки «Volkswagen Passat В3» червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по вул. Південно-Кільцевій м. Чернівців в лівій смузі для руху транспортних засобів в напрямку від вул. Головної м. Чернівців до вул. Воробкевича м. Чернівці в порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 (б, д), та п.18.1 «Правил дорожнього руху України» проявив самовпевненість і неуважність до дорожньої обстановки, не переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, продовжував рух, де в подальшому допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , який переходив проїжджу частину дороги, рухаючись в межах пішохідної доріжки. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди, потерпілому ОСОБА_7 спричинено тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 11 вересня 2017 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість.
При цьому посилається на те, що апеляційний суд безпідставно не застосував до засудженого додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Також стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора потерпілий ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 просять залишити її без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу, вказавши, що рішення суду апеляційної інстанції суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши матеріали провадження, обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, зазначених у вироку, кваліфікація його дій та призначення покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки із звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України у касаційній скарзі прокурором не оспорюються.
Водночас доводи прокурора, викладені в касаційній скарзі щодо незастосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є необґрунтованими.
Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурором фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов'язані з суддівським розсудом.
Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин
(ст. 66, ст. 67 КК України), визначення «інші обставини справи», або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з положеннями ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
З мотивувальної частині вироку місцевого суду слідує, що при призначені ОСОБА_6 основного покарання та вирішенні питання щодо непризначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, зокрема, позитивну характеристику за місцем проживання, те, що вчинив злочин вперше, повністю визнав вину, щиро розкаявся в скоєному та активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував потерпілому завдану шкоду, а також дані про відсутність у потерпілого ОСОБА_7 претензій до засудженого.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції зробив правильний висновок про можливість не призначати засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Доводи прокурора з приводу безпідставного незастосування до ОСОБА_6 такого додаткового покарання ретельно перевірив апеляційний суд і в межах своїх повноважень у порядку, визначеному ст. 404 КПК України, для спростування цих доводів навів у своїй ухвалі відповідні аргументи з дотриманням вимог ст. 419 КПК України. Зокрема, суд зазначив, що водій був у тверезому стані, швидкісний режим не порушив, надав допомогу потерпілому, добровільно відшкодував потерпілому завдану шкоду та те, що ОСОБА_6 потребує постійного користування транспортним засобом, оскільки використання автомобіля є єдиним джерелом та засобом для існування засудженого та його сім'ї. З урахуванням указаних обставин, даних про особу засудженого, його ставлення до вчиненого, поведінки після вчинення злочину суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що призначення ОСОБА_6 покарання без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами - відповідає його особі та обставинам вчиненого ним злочину.
При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що встановлені у кримінальному провадженні обставини, які характеризують особу засудженого, були враховані місцевим судом при застосуванні покарання, а тому не є безумовною підставою для застосування додаткового виду покарання, виходячи із принципу судової дискреції.З указаними висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.
Таким чином, покарання призначене ОСОБА_6 є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Переконливих доводів про необхідність призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у касаційній скарзі прокурора не наведено.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а ухвала апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 11 вересня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3