Суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у кримінальній справі щодо ОСОБА_4 за заявою захисника ОСОБА_5 про перегляд вирку Апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2002 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 09 вересня 2010 року з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (процесуальної норми, що була чинною на момент подачі заяви)
Вироком Апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2002 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було засуджено до позбавлення волі: за ч. 3 ст. 146 Кримінального кодексу України (далі - КК) - на строк десять років; за ч. 2 ст. 147 КК - на строк п'ятнадцять років; за ч. 4 ст. 187 КК - на строк чотирнадцять років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 4 ст. 189 КК - на строк десять років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за пунктами 2, 3, 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК - до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а на підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів остаточно - до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Постановлено стягнути із ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_6 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1408,24 грн та моральної - 150 000 грн, а також на користь УМВС України в Житомирській області 10 113,13 грн.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винним в умисних вбивствах за обтяжуючих обставин, розбійному нападі, викраденні малолітньої особи та захопленні її в заручники, а також у вимаганні.
Як установив суд, ОСОБА_4 23 жовтня 2001 року в другій половині дня, діючи з корисливих мотивів, маючи при собі ніж, мотузку, пневматичний пістолет і скотч (клейку стрічку), обманним шляхом проник у квартиру АДРЕСА_1 , де проживала ОСОБА_7 - особа похилого віку. Там ОСОБА_4 наставив на ОСОБА_7 пневматичний пістолет, який остання сприйняла як бойову зброю, і, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я, зажадав від потерпілої грошей, які, на думку ОСОБА_4 , мали бути в ОСОБА_7 , оскільки вона в місцевій газеті подала оголошення про бажання купити квартиру.ОСОБА_7 пояснила ОСОБА_4 , що грошей не має, а оголошення в газеті подала на прохання своєї знайомої. Тоді ОСОБА_4 , зрозумівши, що грошей у потерпілої немає й боючись того, що вона звернеться до органів влади з приводу вчиненого щодо неї розбою, вирішив позбавити її життя, щоб приховати вчинений ним злочин. Для цього він зв'язав потерпілій руки скотчем, накинув на шию зашморг із мотузки та затягнув його. Оскільки ОСОБА_7 подавала ознаки життя, ОСОБА_4 двічі перерізав їй горло ножем і в такий спосіб позбавив життя.
Оскільки в результаті розбійного нападу на ОСОБА_7 . ОСОБА_4 грошей не здобув, він спланував новий злочин - вимагання грошей в особливо великих розмірах у приватного підприємця ОСОБА_6 шляхом викрадення і взяття у заручники його малолітньої дочки ОСОБА_8
03 грудня 2001 року близько 13.30 год. ОСОБА_4 , діючи з корисливих мотивів, зустрів на міжповерховій сходовій клітині під'їзду будинку АДРЕСА_2 малолітню ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка йшла до школи й вік якої йому як її сусідові було відомо. Обманним шляхом він завів потерпілу до своєї квартири 53, таким чиномвикравши та взявши в заручники для того, щоб потім примусити батька дитини - приватного підприємця, виплатити викуп в особливо великому розмірі. У квартирі ОСОБА_4 з метою вбивства накинув на шию ОСОБА_8 завчасно приготовлену мотузку й задушив її. Увечері того ж дня ОСОБА_4 передав батькам загиблої анонімний лист з вимогою сплати 20 000 дол. США за нібито звільнення їх доньки-заручниці (лист підклав під вхідні двері квартири сім'ї ОСОБА_9 ). Коли згодом цю вимогу було виконано, ОСОБА_4 заволодів вказаними грошима.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 10 жовтня 2002 року вирок залишено без змін.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Шабельник проти України» від 19 лютого 2009 року встановлено порушення у справі ОСОБА_4 пунктів 1, 3 (с) ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Ухвалою Верховного Суду України на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії від 30 квітня 2010 року ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 10 жовтня 2002 року щодо ОСОБА_4 скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 09 вересня 2010 року вирок Апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2002 року щодо ОСОБА_4 змінено, виключено з мотивувальної частини цього судового рішення посилання як на докази винуватості засудженого в учиненні злочинів стосовно ОСОБА_7 на протоколи допиту ОСОБА_4 як свідка від 15 лютого 2002 року та відтворення обстановки та обставин події за його участю. У решті вирок залишено без змін.
Рішенням ЄСПЛ «Шабельник проти України (№ 2)» від 01 червня 2017 року, яке набуло статусу остаточного 01 вересня 2017 року, установлено порушення у справі ОСОБА_4 п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з тим, що аргументація Верховного Суду України при перегляді справи заявника та порядок, якого дотримувався суд, не відповідали вимогам справедливості.
У заяві захисник ОСОБА_5 просив переглянути справу з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) (процесуальної норми, що була чинною на момент подачі заяви), у зв'язку з установленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом, скасувати вирок апеляційного суду й ухвалу Верховного Суду України та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заявник стверджував, що згідно з рішенням ЄСПЛ «Шабельник проти України (№ 2)» в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_4 покладено недопустимі докази, а саме його визнавальні показання, отримані в період досудового розслідування з моменту затримання, а також його розповідь про обставини, установлені судом, експертам під час проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи.
16 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду переглянула справу та постановила:
1. Заяву захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_4 задовольнити частково.
2. Вирок Апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2002 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 09 вересня 2010 року щодо ОСОБА_4 скасувати в частині засудження за розбійний напад та вбивство ОСОБА_7 . В цій частині справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
3. Вважати ОСОБА_4 засудженим за п. 2, 3, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 4 ст. 189 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі:
за ч. 3 ст. 146 Кримінального кодексу України - на строк десять років;
за ч. 2 ст. 147 Кримінального кодексу України - на строк п'ятнадцять років;
за ч. 4 ст. 189 Кримінального кодексу України - на строк десять років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;
за пунктами 2, 3, 6 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке власністю засудженого.
4. На підставі ст. 70 Кримінального кодексу України визначити ОСОБА_4 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке власністю засудженого.
Судді ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не погоджуються з постановленим рішенням з наступних підстав.
1. На нашу думку, є помилковим розділення справи і скасування судових рішень лише в частині засудження за розбійний напад та вбивство ОСОБА_7 , що потягло за собою неправильність визначення покарання в частині інкримінованих ОСОБА_4 дій щодо ОСОБА_9 .
Як убачається з вироку Апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2002 року, інкриміновані ОСОБА_4 дії щодо вбивства двох осіб ( ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ) охопленні єдиною кваліфікацією за пунктами 2, 3, 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК, та фактично єдиним корисливим мотивом.
При цьому у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним у вироку, встановлено, що виникнення корисливого мотиву у ОСОБА_4 на вчинення нових злочинів (стосовно ОСОБА_9 ) було обумовлено відсутністю у ОСОБА_10 грошей. За текстом вироку: «Оскільки в результаті розбійного нападу на ОСОБА_7 . ОСОБА_4 грошей не здобув, він спланував новий злочин».
Тобто суд встановив певний взаємозв'язок між злочинами щодо двох осіб через єдиний корисливий мотив.
Ухваливши вищевказану постанову, Велика Палата Верховного Суду повинна була у межах своїх повноважень і виходячи з фактичних обставин, встановлених у вироку, сформулювати нове обвинувачення в частині дій щодо ОСОБА_9 , зокрема стосовно виникнення корисливого мотиву, та вказати певні докази, якими це підтверджується, чого зроблено не було. А тому в цій частині обвинувачення виявилось неконкретним, що потягло порушення права засудженого на захист (статті 21, 43 КПК 1960 року).
Крім того, питання виникнення корисливого мотиву (коли, де, за яких обставин) підлягає окремому дослідженню лише під час судового розгляду. Це не може відбуватися при перегляді судових рішень за виключними обставинами, адже потребує безпосереднього дослідження доказів, допиту певних осіб, зокрема ОСОБА_4 (ч. 1 ст. 257 КПК 1960 року).
Той факт, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) не висловив у своєму рішенні «Шабельник проти України (№ 2)» незгоди, як вважає Велика Палата Верховного Суду, з засудженням ОСОБА_4 за інкриміновані йому дії щодо ОСОБА_9 , за вищевказаних обставин не є перешкодою для скасування судових рішень у повному обсязі, адже цей суд не аналізував формулу обвинувачення в частині мотивів дій засудженої особи і не з'ясовував наскільки вони пов'язані між собою.
З огляду на викладене, на нашу думку, виходячи з констатованого ЄСПЛ характеру (змісту) порушень Конвенції вважаємо, що провадження у справі ОСОБА_4 повинно було бути здійснено шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення усього провадження у справі, як того просив захисник у заяві про перегляд судових рішень.
2.Стосовно визначеного ОСОБА_4 покарання
Як зазначалося вище Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення в частині засудження ОСОБА_4 за розбійний напад та вбивство ОСОБА_7 та в цій частині справу направила на новий судовий розгляд до суду першої інстанції і постановила вважати ОСОБА_4 засудженим за п. 2, 3, 6 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке власністю засудженого, а на підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів, передбачених п. 2, 3, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 4 ст. 189 КК, - до покарання у виді у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке власністю засудженого ( в частині дій щодо ОСОБА_9 ).
На наш погляд, Велика Палата Верховного Суду таким покаранням погіршила становище засудженого з огляду на таке.
За змістом вироку апеляційного суду (арк. 13) покарання у виді довічного позбавлення волі для призначення ОСОБА_4 було мотивовано виключно вчиненням двох особливо тяжких злочинів - умисних вбивств ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , наявністю обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину щодо особи похилого віку ( ОСОБА_10 ) та відсутністю пом'якшуючих покарання обставин.
Жодних інших обставин, даних про винного та потерпілих суд не врахував.
Такий вид і розмір покарання був призначений засудженому за пунктами 2, 3, 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК.
Між тим, Велика Палата визначила ОСОБА_4 таке саме покарання лише за пунктами 2, 3, 6, ч. 2 ст. 115 КК і за відсутністю обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину щодо особи похилого віку ( ОСОБА_10 ), чим погіршила його становище, порівняно з тим, яке було до розділення справи, адже фактично зменшився обсяг обвинувачення (кваліфікація вже не містила двох кваліфікуючих ознак ч. 2 ст. 115 КК) і були відсутні обтяжуючі покарання обставини.
До того ж Велика Палата врахувала додаткові обставини, які не враховував апеляційний суд у вироку, зокрема корисливий мотив вбивства ОСОБА_9 (одна з кваліфікуючих ознак умисного вбивства), чим було порушено загальні засади призначення покарання, передбачені ст. 65 КК.
З урахуванням вищенаведеного вважаємо, що судові рішення у справі щодо ОСОБА_4 повинні були бути скасовані у повному обсязі з повторним переглядом справи компетентним судом першої інстанції.
Судді
Великої Палати
Верховного Суду
ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3