Постанова
Іменем України
10 травня 2018 року
м. Київ
справа № 509/171/17-ц
провадження № 61-1956 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Великодолинська селищна рада Овідіопольського району Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 травня 2017 року у складі судді Бочарова А. І. та рішення апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Калараш А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про скасування державного акта на земельну ділянку та визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що він є спадкоємцем прав та обов'язків ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_5 перебував у шлюбі із ОСОБА_2, під час якого за рахунок спільних коштів та праці подружжя ними було побудовано житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 436,7 кв.м, житловою площею 148,9 кв.м, на земельній ділянці площею 0,144 га, що перебувала у їх спільному користуванні.
За життя батька ОСОБА_2 неправомірно приватизувала земельну ділянку на своє ім'я, а 01 березня 2006 року, всупереч інтересам ОСОБА_5 та без його згоди, продала зазначений будинок та земельну ділянку ОСОБА_3
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 травня 2011 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволено, визнано договір купівлі-продажу житлового будинку недійсним.
Посилаючись на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, то відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) ОСОБА_5 належало і право власності на частину земельної ділянки на якій збудовано зазначений будинок, у зв'язку з чим приватизація земельної ділянки та її продаж без згоди другого з подружжя, є незаконними.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: скасувати акт від 28 квітня 2004 року на право власності в порядку приватизації на земельну ділянку площею 0,144 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що розташована по АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_2; визнати недійсним укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Рєка Л. А. 01 березня 2006 року за реєстраційним
№ 775.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано державний акт від 28 квітня 2004 року на право власності в порядку приватизації на земельну ділянку площею 0,144 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що розташована по АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_2
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Рєка Л. А. 1 березня 2006 року за реєстраційним № 775.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1, як спадкоємець померлого ОСОБА_5, набув право на пред'явлення позову про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку від 28 квітня 2004 року, виданого ОСОБА_2 та визнання недійсним укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 01 березня 2006 року договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки він суперечить положенням статті 369 ЦК України, статтям 60, 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), порушує законні права та інтереси ОСОБА_5 Вирішуючи питання про наявність підстав для застосування строку позовної давності, суд зазначав, що такий строк позивачем не пропущено, оскільки відбулось його переривання шляхом подачі ОСОБА_3 позову про застосування наслідків недійсності правочину (договору купівлі-продажу житлового будинку), яким остання визнала свій обов'язок щодо повернення майна.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 задоволено частково, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від
10 травня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5, оскільки була набута ОСОБА_2 в порядку приватизації.
ОСОБА_5 набув право користування зазначеною земельною ділянкою, як співвласник розміщеного на ній житлового будинку. З серпня 2006 року, достовірно знаючи про наявність договору купівлі-продажу земельної ділянки він не звертався до суду за захистом своїх прав, а тому строк позовної давності за даними вимогами сплив у серпні 2009 року. З урахуванням наведеного, відповідно до статті 1216 ЦК України, до спадкоємця ОСОБА_1 перейшли лише ті права та обов'язки, які належали померлому на день смерті. Поважні причини для поновлення строку позовної давності відсутні.
У січні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій він просив скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від
07 грудня 2017 року, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 травня 2017 року частково змінити: у частині задоволення позову про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним залишити без змін; внести зміни до мотивувальної частини рішення суду щодо висновку суду про пропуск позовної давності, зазначивши, що строк позовної давності було пропущено з поважних причин; у частині задоволення позову про скасування державного акту на земельну ділянку, якщо суд вважатиме необхідними скасувати рішення, на підставі якого було видано державний
акт - рішення суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обгрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не навів мотивів прийнятого ним рішення про відмову в задоволенні позову в частині вимог про скасування державного акту на земельну ділянку та не урахував, що позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку без визнання незаконним рішення відповідного органу, на підставі якого він був виданий, є законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку. Позовні вимоги про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку подані в межах строку позовної давності, оскільки до 21 грудня 2011 року позовна давність до них не застосовувалась, а Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовною заявою про визнання незаконним правового акту органів державної влади. Крім того, відбулось переривання строку позовної давності, внаслідок подання ОСОБА_3 позову у вересні 2014 року. Також зазначав, що суд не навів обгрунтування відмови у визнанні поважними причин пропуску ним строку позовної давності. Ураховуючи, що продаж спірної земельної ділянки був здійснений одноособово ОСОБА_2 на підставі незаконного акту на право власності на земельну ділянку, такий договір купівлі-продажу недійсним.
Вказував на те, що апеляційна скарга було прийнята судом з порушенням вимог процесуального закону, оскільки при її при поданні не було сплачено судовий збір у повному розмірі, не зазначено особу, яка її подавала та місце її проживання.
У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, обгрунтований тим, що суд апеляційної інстанції урахував, що до ОСОБА_5 перейшло право користування спірною земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок, що є спільною сумісною власністю. Однак строк позовної давності щодо визнання недійсним державного акта та договору купівлі-продажу земельної ділянки сплив ще за життя ОСОБА_5 (серпень 2009 року). При цьому невірно обраний адвокатом спосіб захисту в попередній справі не може бути поважною причиною пропуску строку позовної давності, та виправдовувати звернення позивача до суду з зазначеним позовом через 11 років. Позивач, як спадкоємець, повинен був знати, що спірна земельна ділянка не входить до спадкового майна. ОСОБА_3 є добросовісним її набувачем, оскільки придбаваючи її у особи, яка набула її шляхом приватизації, вона, як покупець, не знала та не могла знати про належність земельної ділянки до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, а тому відсутні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав відсутності згоди другого з подружжя на його укладення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 листопада 1981 року по 13 серпня 2003 року.
26 березня 2004 року, відповідно до свідоцтва про право власності
ОСОБА_2 зареєструвала право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1.
28 квітня 2004 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності в порядку приватизації на земельну ділянку, площею 0,144 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована по АДРЕСА_1.
01 березня 2006 року на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 житловий будинок в
АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану за цією ж адресою, загальною площею 0,144 га.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 травня 2011 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2011 року, договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, від 01 березня 2006 року, визнано недійсним.
Відповідно до встановлених судом обставин, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, був збудований подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у період шлюбу за рахунок їх спільних коштів, а тому є об'єктом спільної сумісної власності.
Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Починаючи з 2006 року між ОСОБА_8 та її колишнім чоловіком ОСОБА_5 тривали судові спори з приводу поділу майна подружжя та визнання за ОСОБА_5 права власності на спірний будинок.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Судами встановлено, що спадкоємцем ОСОБА_5 є його син - позивач у справі ОСОБА_1
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справи», відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.
Ураховуючи, що спірна земельна ділянка була набута ОСОБА_2 в порядку приватизації, після розірвання шлюбу, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що вона не відносилась до об'єктів спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а тому вимоги ОСОБА_1 про те, що приватизація земельної ділянки ОСОБА_2 була здійснена незаконно, є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції урахував, встановлені рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 травня 2011 року обставини щодо належності житлового будинку, який знаходиться на спірній земельній ділянці, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, Встановивши, що ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, було достовірно відомо про наявність договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 березня 2006 року, з часу звернення ним до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом про поділ майна подружжя та визнання права власності на нерухоме майно, тобто з серпня 2006 року, суд правильно зазначив, що за своє життя він не оскаржував договір купівлі-продажу земельної ділянки, а оспорював в судовому порядку лише договір купівлі-продажу жилого будинку, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
Одним із таких випадків, що створює правові наслідки втрати права особи на судових захист, є пропуск строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Ураховуючи, що ОСОБА_5 з серпня 2006 року, достовірно знаючи про відчуження земельної ділянки ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 01 березня 2006 року за життя не оскаржував законність цієї угоди, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що до спадкоємця ОСОБА_1 не перейшло право на пред'явлення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 01 березня 2006 року, що є підставою для відмови у задоволенні його вимог.
Доводи касаційної скарги про не урахування судом апеляційної інстанції переривання строку позовної давності внаслідок зверненням ОСОБА_3 у вересні 2014 року з позовом про застосування наслідків недійсності правочину (договору купівлі-продажу житлового будинку) не спростовують правильність висновку апеляційного суду, оскільки строк позовної давності на звернення померлого ОСОБА_5 з позовом до суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 березня
2006 року сплив ще у серпні 2009 року. Крім того, позовна заява ОСОБА_3 стосувалась житлового будинку, а не спірної земельної ділянки.
Поважність причин пропуску ОСОБА_5 строку позовної давності була предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року надав належну правову оцінку зазначеним доводам, та правильно зазначив про наявність у ОСОБА_5 можливості реалізувати своє право на судовий захист щодо порушення прав на спірну земельну ділянку ще з серпня 2006 року.
Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не навів мотивів свого висновку про відсутність підстав для скасування державного акту на земельну ділянку, та не урахував, що такі вимоги є законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку, без оскарження рішення відповідного органу державної влади на підставі якого було видано державний акт, є безпідставними.
Зі змісту оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, убачається, що судом ураховано право особи на оскарження державного акту на право власності на земельну ділянку без оскарження рішення, на підставі якого його було видано, однак зважаючи на те, що земельна ділянка була набута
ОСОБА_2 в порядку приватизації після розірвання шлюбу, з урахуванням статті 1216 ЦК України, відповідно до якої до спадкоємця переходять лише ті права, які належали спадкодавцю на момент смерті, суд дійшов законного та обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку від 28 квітня 2004 року, виданого ОСОБА_2
Доводи касаційної скарги щодо не поширення до 21 грудня 2011 року позовної давності на вимоги про оскарження державного акту на право власності на земельну ділянку, та посилання на передбачене Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» право особи протягом трьох років з моменту набрання зазначеним Законом чинності на звернення до суду із позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, не заслуговують на увагу, оскільки позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий ОСОБА_2 в порядку приватизації, після розірвання шлюбу, а тому відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України зазначена земельна ділянка не була об'єктом спільної сумісної власності.
Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).
Зважаючи на зазначені положення процесуального закону, посилання в касаційній скарзі на недотримання апеляційним судом норм процесуального права при прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_3, зокрема сплати нею судового збору не в повному розмірі, відсутність в апеляційній скарзі зазначення особи, яка її подавала та її місця проживання, не можуть бути підставою для скасування законного і обгрунтованого судового рішення з одних лише формальних підстав.
З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, Наведені у касаційні скарзі доводи не спростовують правильність висновків апеляційного суду, а тому відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись статтями 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
С.О. Погрібний
Г. І. Усик