Постанова
Іменем України
21 травня 2018 року
м. Київ
справа № 757/52795/16-ц
провадження № 61-18570 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: Національний банк України, публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Союз»,
третя особа - Печерська районна у місті Києві державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня
2016 року у складі судді Васильєвої Н. П. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Українець Л. Д.,
Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ), публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Союз» (далі - ПАТ «КБ «Союз»), третя особа - Печерська районна у місті Києві державна адміністрація, про стягнення заборгованості по заробітній платі.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з 18 лютого 2011 року він працює в ПАТ «КБ «СОЮЗ» на посаді заступника начальника управління фінансового моніторингу. З 16 березня 2016 року по 27 жовтня 2016 року
ПАТ «КБ «СОЮЗ» не виплачує йому заробітну плату, посилаючись на відключення банку від системи електронних платежів.
Загальна сума заборгованості по заробітній платі становить 51 867,48 грн. При цьому ПАТ «КБ «СОЮЗ» не заперечує виплати коштів у повному обсязі при підключення його НБУ до системи електронних платежів.
Посилаючись на наведене, просив стягнути солідарно з НБУ та ПАТ «КБ «Союз» нараховану, але невиплачену з вини НБУ заробітну плату за період з 16 березня 2016 року по 27 жовтня 2016 року в сумі 51 867,48 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Стягнуто з ПАТ «Комерційний Банк «Союз» на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі за період з 16 березня 2016 року по
27 жовтня 2016 року в сумі 51 867,48 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 367 ЦПК України допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної платі у межах платежу за один місяць у розмірі
8 000,00 грн.
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо його позовної вимоги про солідарне стягнення заборгованості по заробітній платі з НБУ.
Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня
2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до НБУ про стягнення заборгованості по заробітній платі відмовлено.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі з НБУ були розглянуті при ухваленні рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада
2016 року, підстави для відмови у їх задоволенні наведені у мотивувальній частині рішення, однак у резолютивній частині рішення про це не було зазначено, що є підставою для ухвалення додаткового рішення.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що додаткове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, а тому відсутні підстави для його скасування. Мотивувальна частина рішення Печерського районного суду
міста Києва від 29 листопада 2016 року містить висновок про стягнення заборгованості лише з роботодавця ПАТ «КБ «Союз», при цьому незгода позивача з рішенням суду в частині відмови у задоволенні зазначених вимог є підставою для оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2016 року, а не для ухвалення додаткового рішення.
У березні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, у якій заявник просив скасувати додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга обгрунтована тим, що додаткове рішення не містить жодних обгрунтувань відмови у задоволенні позовних вимог до НБУ, а висновки суду, викладені у резолютивній частині додаткового рішення, не відповідають обставинам справи, що встановлені у мотивувальній частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2016 року. При цьому його право на отримання заробітної плати та вільне розпорядження нею було порушено саме діями/бездіяльністю НБУ.
У травні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення НБУ на касаційну скаргу, обгрунтовані тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, підстав для задоволення вимог ОСОБА_4 до НБУ про стягнення заборгованості по заробітній платі немає. Належним відповідачем у справах про оплату праці є юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір. При цьому позивач не був та не є працівником НБУ, яке в свою чергу не відповідає за зобов'язаннями банків. Відшкодування позивачу шкоди в порядку статті 1166 ЦК України є також безпідставним з огляду на відсутність доказів протиправності дії чи бездіяльності НБУ, та причинного зв'язку між такими діями і завданими позивачу збитками.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
08 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦПК України 2004 року суд, який ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішив питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або дії які треба виконати; 3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу; 4) судом не вирішено питання про судові витрати.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК України, і не може змінити по суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Зі змісту мотивувальної частини рішення Печерського районного суду містаКиєва від 29 листопада 2016 року убачається, що вона не містить висновку про наявність підстав для солідарного стягнення заборгованості по заробітній платі з ПАТ «КБ «Союз» та НБУ, натомість встановлена наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по заробітній платі лише з роботодавця - ПАТ «КБ «Союз».
Оскільки в резолютивній частині рішення не указано про наслідки розгляду позовних вимог ОСОБА_4 до НБУ про стягнення заборгованості по заробітній платі, зокрема про відмову у їх задоволенні, законними та обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про необхідність ухвалення додаткового рішення щодо відмови у задоволенні вимог ОСОБА_4 до НБУ про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Доводи касаційної скарги щодо відсутності у додатковому рішенні обгрунтувань відмови у задоволенні позовних вимог до НБУ є безпідставними, оскільки додаткове рішення не може змінювати по суті основного рішення.
Посилання ОСОБА_4 на те, що ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції не урахував, що його право на отримання заробітної плати та вільне нею розпорядження, було порушено саме діями/бездіяльністю НБУ, є підставою для оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від
29 листопада 2016 року по суті вирішених вимог, а не підставою для ухвалення додаткового рішення, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи, що оскаржувані рішення ухвалені з дотриманням судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня
2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник