Апеляційний суд Житомирської області
Справа №274/2706/17 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.391 КК Доповідач ОСОБА_2
17 травня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області в складі:
головуючого-судді ОСОБА_3 ,
суддів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
секретаря ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі в кримінальне провадження №274/2706/17 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Романівського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2017 року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Ростов на Дону Російської
Федерації, зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.391 КК України
за участю: прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду першої інстанції, повторно дослідити обставини, які не були дослідженні судом першої інстанції на підставі ч.3 ст.404 КПК України та змінити міру покарання до мінімуму. Обґрунтовує свої апеляційні вимоги тим, що він не погоджується з вироком суду, оскільки він був позбавлений реалізувати своє право в суді, оскільки судове засідання проходило через неякісний відеозв?язок з колонією ДУ «Бердичівська виправна колонія (№70)», де він відбуває покарання. У зв'язку з цим, він не міг надати суду клопотання, щоб виступити в судових дебатах і з останнім словом. Вважає, що було порушено норми ч.3 ст.336 КПК України та відбулася неповнота судового розгляду, під час якого залишилися недосліджені обставини, які мали істотне значення для винесення законного та справедливого рішення.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор Новоград-Волинської місцевої прокуратури ОСОБА_10 , просить апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Романівського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2017 року відносно ОСОБА_7 за ст.391 КК України залишити без задоволення.
Згідно вироку Романівського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2017 року ОСОБА_7 визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого статтею 391 КК України та призначено покарання - два роки позбавлення волі.
Відповідно до частин 1, 3 статті 71 КК України до призначеного ОСОБА_7 покарання частково приєднано невідбуту ним частину покарання за вироком Слов"яносербського районного суду Луганської області від 10 квітня 2013 року, та остаточно призначено йому покарання - два роки та сім місяців позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини його майна.
Строк відбування покарання засудженому обчислено з дня ухвалення вироку.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, 9 червня 2017 року в період часу з 9 години до 9 години 14 хвилин, ОСОБА_7 , відбуваючи покарання, призначене вироком Слов?яносербського районного суду Луганської області від 10 квітня 2013 року в державній установі «Бердичівська виправна колонія (№70)», що розташована за адресою: вул. Низгірецька,1 м. Бердичів Житомирської області та будучи підданим протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу, вчинив злісну непокору законним вимогам адміністрації вказаної установи виконання покарань, а саме відкрито та неодноразово відмовився від виконання вимог представників адміністрації державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» про проведення особистого обшуку та переодягання в одяг, який закріплений за карцерами (пункт 6 розділу XXI Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 2186/5 від 29 грудня 2014 року).
Вказаними діями ОСОБА_7 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене статтею 391 КК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 , які просили апеляційну скаргу останнього задовольнити, думку прокурора, яка просила вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_7 06.09.2017 року надіслав до суду першої інстанції заяву про свою згоду на проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
На підставі такої згоди обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції 07.09.2017 р. та 13.09.2017 р. постановив відповідні ухвали про проведення судового провадження у режимі відеоконференції.
На переконання апеляційного суду, згідно наявних у справі журналу та відеозапису судового засідання, будь-яких порушень положень, передбачених ст.336 КПК України, судом першої інстанції в ході судового розгляду кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 , допущено не було, з цього приводу апеляційні доводи останнього є безпідставними.
Так, під час судового засідання обвинувачений ОСОБА_7 не заперечував, щодо здійснення дистанційного судового провадження. Будь-яких клопотань про неякісність відеозв'язку, що унеможливлює проведення судового розгляду, ніхто з учасників процесу не заявляв. Як убачається, обвинувачений ОСОБА_7 мав можливість чути та бачити хід судового провадження, ставити запитання і отримувати відповіді, реалізовувати інші надані йому процесуальні права, в тому числі виступати в судових дебатах та з останнім словом до суду.
Перед початком судового засідання секретарем судового засідання згідно Інструкції про порядок роботи з технічними засобами фіксування судового процесу (судового засідання), було перевірено працездатність пристроїв, проведено тестування для перевірки того, що складові комплексу звукозапису працюють нормально та запис іде правильно.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.391 КК України, за обставин викладених в обвинувальному акті, визнав повністю. Оскільки фактичні обставини вчинення вказаного злочину учасниками судового розгляду не оспорювалися, судом першої інстанції з дотриманням вимог ч.3 ст.349 КПК України було прийнято рішення про недоцільність дослідження доказів, якими ці обставини підтверджуються. При цьому, обвинуваченому ОСОБА_7 було належно роз'яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_7 доводи про те, що йому призначено надмірно суворе та явно несправедливе покарання не можна визнати обґрунтованими.
Вирішуючи питання призначення покарання, суд першої інстанції виходив з вимог ст.ст.50, 65 КК України, ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу обвинуваченого та з урахуванням всіх обставин провадження.
Так, при призначенні ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував: ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є злочином середньої тяжкості; дані про особу винного, який раніше судимий, за місцем відбування покарання характеризується негативно; щире каяття ОСОБА_7 та активне сприяння розкриттю злочину, як обставину, що пом'якшує його покарання; рецидив злочинів, як обставину, що обтяжує його покарання.
Призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, та на переконання колегії суддів є справедливим і відповідним меті покарання.
За таких обставин, ухвалений судом першої інстанції вирок є законним, обґрунтованим і вмотивованим, підстави для його зміни чи скасування - відсутні.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Романівського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2017 року відносно обвинуваченого ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, що тримається під вартою в той же строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді: