Справа № 289/475/18
Номер провадження 2/289/464/18
21.05.2018 м. Радомишль
Радомишльський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого - судді Сіренко Н.С.,
за участю: секретаря судового засідання - Галькевич Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання частково недійсним кредитного договору та поновлення прав,
У березні 2018 року позивач звернулася з позовом до відповідача про визнання частково недійсним правочину - кредитного договору від 13.07.2007 № ZRRWAЕ00000180 та в обґрунтування позовних вимог зазначає, що в провадженні Радомишльського районного суду Житомирської області знаходилась цивільна справа № 289/1700/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про припинення дії кредитного договору, в зв'язку з його достроковим виконанням та за об'єднаним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно боржника, із матеріалів вказаної справи позивач дізналася, що 13.07.2007 між нею та відповідачем був укладений кредитний договір № ZRRWAЕ00000180, згідно п.7.1 якого позивач мала б отримати готівкою кредит у розмірі 29 078,84 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим результатом повернення 12.07.2012. Саме з цієї цивільної справи позивачу стало відомо про виниклу заборгованість за вказаним кредитним договором, яка виникла в зв'язку з, нібито, несплатою ОСОБА_1 страхових платежів. Також, відповідно до п.7.1 спірного кредитного договору, щомісяця, в період сплати позичальник повинен надавати банку щомісячний платіж у сумі 505,34 доларів США для погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.
Позивач вважає несправедливими наступні умови кредитного договору від 13.07.2007 № ZRRWAЕ00000180 в частині:
-плати за дострокове погашення кредиту (п.3.11), який би розмір вона не носила;
-плати щомісяця в період сплати 0.14% від суми наданого кредиту;
-плати винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1% на суму виданого кредиту в момент надання кредиту;
-щомісячні комісії на користь банку, в зв'язку з чим просить поновити права ОСОБА_1 шляхом зобов'язання відповідача повернути їй грошові кошти, отримані в рамках виконання перерахованих умов зазначеного кредитного договору.
Позивач зазначає, що відповідач безпідставно нараховував, а позивач сплатив за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним, орієнтовна сума таких платежів складає 2 733,6 доларів США, тому просить суд задовольнити позовні вимоги, а судові витрати покласти на відповідача. Позивач вважає, що строки позовної давності для звернення до суду неодноразово переривалися шляхом подання позивачем позовів до відповідача по спірному кредитному договору, та ухвалень судом відповідних рішень по ним, а тому строк позовної давності нею не пропущено.
Частиною 5 статті 279 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Ухвалою суду від 20.03.2018 по даній справі відкрито спрощене позовне провадження та відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України роз'яснено учасникам справи про її розгляд без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, також було надано строк для подання відповідачем відзиву на позов.
Від сторін клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходили. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, якими відповідно до ст. 174 ЦПК України є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Від відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» 12.04.2018 надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову за безпідставністю, а у випадку, якщо суд не знайде підстав для відмови у позові за безпідставністю - просить відмовити у позові за закінченням строку позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України. Зазначає, що кредитний договір № ZRRWAЕ00000180 був укладений 13.07.2007, отже, строк позовної давності для оскарження будь-яких пунктів кредитного договору закінчився 13.07.2010.
Позивач у визначений строк відповідь на відзив не надав. Через канцелярію суду 16.04.2018 позивачем надано додаткові пояснення, які позивач просить приєднати до матеріалів справи. В додаткових поясненнях позивач зазначає, що наданий відповідачем відзив підписано представником за довіреністю, завіреною не уповноваженою посадовою особою банку, при цьому зазначену інформацію нічим не підтверджено.
Розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження, суд встановив, що 13.07.2007 між сторонами був укладений кредитний договір № ZRRWAЕ00000180, відповідно до п.7.1 умов якого Банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 13.07.2007 по 12.07.2012 включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 29 078,84 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2. даного договору. Періодом сплати вважати період з 10 по 15 число кожного місяця.
Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 цього Кодексу.
Положеннями статті 203 ЦК України (чинними на дату вчинення правочину) визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п.7.1 кредитного договору банк надав позивачеві кредит на споживчі цілі - купівлю автомобіля, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються ЗУ «Про захист прав споживачів».
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», чинними на час укладення договору, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно із цим законом, послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (п.п.17, 23 ст.1).
Верховний Суд України у постанові від 16.11.2016 по справі № 6-1746цс16 (№ 234/169/15-ц) вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, № договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Отже, зазначення в договорі умов стягнення платежів за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, не відповідає вимогам справедливості та суперечить частині першій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а, відповідно, вимога позивача про визнання частково недійсним кредитного договору № ZRRWAЕ00000180 від 13.07.2007, являється обґрунтованою.
Однак, посилання позивача на нарахування банком комісії за дострокове погашення кредиту спростовується п. 7.5 вказаного договору, згідно з яким при достроковому (як повному, так і частковому) погашенні кредиту позичальник додатково сплачує банку за користування кредитом 0,00 % від суми кредиту, що погашається достроково. Тобто фактично умовами кредитного договору не встановлено жодної плати за дострокове погашення кредитного зобов'язання.
Суд також звертає увагу на те, що доказів того, що відповідач нараховував, а позивач сплачував грошові кошти за послуги, що супроводжують кредит, сторонами не надано.
Жодних доказів на спростування зазначених позивачем обставин відповідач до суду не надав, проте, у відзиві просить суд у випадку, якщо суд не знайде підстав для відмови у позові за безпідставністю, відмовити у позові за закінченням строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 по справі № 6-2469цс16, роз'яснено, що для відновлення строку позовної давності позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.
Позивач вважає, що нею строки позовної давності не порушено, так як вона неодноразово зверталася до суду із позовами до відповідача з приводу спірного кредитного договору.
Суд звертає увагу на те, що позивач, яка вважала себе споживачем на час укладення кредитного договору не скористалася передбаченим ЗУ «Про захист прав споживачів» правом протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою заяву на укладення договору про ненадання споживчого кредиту без пояснення причин, не оспорювала окремі положення кредитного договору, а звернулася до суду про визнання кредитного договору недійсним з підстав невідповідності закону більше ніж через десять років з дня укладення кредитного договору - в березні 2018 року, пропустивши строки позовної давності.
Вимоги відповідача у справі про застосування наслідків спливу строку позовної давності є обґрунтованими, враховуючи, що ОСОБА_1 ще в 2007 році підписала вказаний кредитний договір, виконувала його, строк загальної позовної давності сплив в липні 2010 року, клопотань про визнання поважними причин пропуску позовної давності позивача не заявляла, а, оскільки позов частково є доведеним, у його задоволенні необхідно відмовити з підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та у задоволенні її позовних вимог відмовлено, то судові витрати по сплаті судового збору необхідно віднести на рахунок держави.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 11-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд -
В задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання частково недійсним кредитного договору та поновлення прав - відмовити у зв'язку із спливом позовної давності.
Копію рішення направити сторонам у справі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21.05.2018 року.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
У відповідності до п.п.15.5, п.п.15 п.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема через Радомишльський районний суд Житомирської області.
Суддя /підпис/ Н. С. Сіренко
Згідно з оригіналом
Суддя Н. С. Сіренко
"___" __________ 20 __
(дата засвідчення копії)