Головуючий І інстанції: Рубан В.В.
22 травня 2018 р. Справа № 820/5994/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Мельнікової Л.В.
суддів - Донець Л.О. , Гуцала М.І.
за участю секретаря судового засідання - Багмет А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
07 грудня 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, яким просить зобов'язати відповідача ОСОБА_2 відділ державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області (подалі - ОСОБА_2 ВДВС) зняти арешт та заборону відчуження всього майна, накладені постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП №50213001 від 04 жовтня 2016 року старшого державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_4 (подалі державний виконавець).
Позивач зазначає, що на виконанні державного виконавця перебувало виконавче провадження № 50213001 по примусовому виконанню виконавчого листа № 820/19533/14, виданого 05 січня 2016 року Харківським окружним адміністративним судом про стягнення з нього на користь Державного бюджету України заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 943272,82 грн. В процесі здійснення виконавчих дій державним виконавцем накладено арешт на його майно і оголошено заборону відчуження такого майна.
Постановою державного виконавця від 30 березня 2017 року з підстав, встановлених п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (подалі - Закон № 1404-VIII), а саме: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, виконавчий лист повернуто стягувачу. Проте, арешти, накладені на його майно, зняті так і не були.
16 листопада 2017 року він звернувся до ОСОБА_2 ВДВС із заявою про зняття накладених арештів. Листом відповідача від 28 листопада 2017 року у знятті арештів відмовлено із посиланням на ст. 59 Закону № 1404-VIII, з огляду на те, що станом на 28 листопада 2017 року будь-які відомості щодо повного або часткового виконання боржником вимог виконавчого документу, сплаті боржником виконавчого збору та витрат виконавчого провадження до відділу не надходили.
Крім того, позивач обґрунтовує свою позицію тим, що на його думку постанова про арешт майна боржника від 04 жовтня 2016 року винесена із порушенням ч.ч. 1-5 ст. 56 Закону № 1404-VIII . Позивач вважає, що наведена позиція ОСОБА_2 ВДВС не відповідає положенням чинного законодавства, тому позов просив задовольнити.
Відзив на позовну заяву не надходив.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2018 року в задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення вмотивовано тим, що відомостей щодо повного або часткового виконання позивачем вимог виконавчого документу, сплаті ним виконавчого збору та витрат виконавчого провадження до ОСОБА_2 ВДВС не надходило. Крім того, прийняття рішення державним виконавцем про повернення виконавчого документу стягувачу, з винесенням відповідної постанови на підставі п. 2 ч. 1 Закону № 1404-VIII не є підставою відповідно до ст. 37 та ст. 59 вказаного Закону для зняття арешту з майна боржника.
Стосовно аргументів позивача про протиправність постанови про арешт майна боржника від 04 жовтня 2016 року, судом зазначено, що позивачем вказана постанова в даній адміністративній справі не оскаржується, вимоги про її скасування в позовній заяві не містяться, доказів її оскарження та скасування суду не надано, отже на час розгляду справи вона є чинною.
Не погоджуючись із судовим рішенням, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2018 року та прийняти нове, яким задовольнити його адміністративний позов.
Позивач зазначає, що Законом № 1404-VIII встановлений наступний порядок арешту майна боржника: виявлення майна, перевірка в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно, опис майна, накладення арешту на майно. Державним виконавцем не було виявлено майна боржника, що підтверджується фактом повернення виконавчого документа стягувачу з вищеозначених підстав. Як при накладенні арешту без проведення його опису, так і при накладенні арешту із застосуванням попередньої процедури опису майна, предметом арешту може бути тільки індивідуально визначене майно. Чинне законодавство не надає право державному виконавцю арештовувати майно без визначення його індивідуальних і ідентифікуючих характеристик. Опис його майна державним виконавцем не проводився.
Позивач вважає, що оскаржувана постанова про арешт майна боржника винесена із порушенням приписів ч.ч. 2 і 4 ст. 13, ч. 7 ст. 26, ч.ч. 1 і 4 ст. 48, ч. 4 ст. 50, ч.ч. 1-5 ст. 56 Закону № 1404-VIII, відповідно арешт та заборона відчуження майна також суперечать цим же положенням Закону, отже мають бути зняті. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права дає змогу дійти висновку, що він оскаржує постанову державного виконавця про арешт його майна та оголошення заборони на його відчуження від 04 жовтня 2016 року.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
За приписами ч. 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується з висновком суду, з таких підстав.
Відповідно до ст. 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (ч. 1 ст. 57).
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна (ч. 2 ст. 57).
Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження (ч. 3 ст. 57).
Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч. 4 ст. 57).
Судом установлено, що 15 лютого 2016 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП № 50213001) з виконання виконавчого листа № 820/19533/14, виданого 05 січня 2016 року Харківським окружним адміністративним судом про стягнення з ФО-П ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 943272,82 грн (а.с. 47).
23 лютого 2016 року державним виконавцем прийнята постанова про стягнення з боржника виконавчого забору у розмірі 94327,28 грн (а.с. 52).
Постановами державного виконавця від 04 березня 2016 року накладений арешт на автотранспортний засіб, що належить ОСОБА_1, по відношенню до якого оголошений розшук (а.с. 56, 57).
04 жовтня 2016 року постановою державного виконавця накладений арешт на все майно ОСОБА_1 у межах суми стягнення 1037600,10 грн, останньому заборонено вчиняти будь-які дії по його відчуженню (а.с. 73, 74).
Пунктами 6 і 7 Розділу XIII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону № 1404-VIII, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, передбачено, що рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження (п. 6). Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону (п. 7).
Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (ч. 1 ст. 56).
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (ч. 2 ст. 56).
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається (ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII).
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII).
Таким чином, у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим.
Статтею 59 Закону № 1404-VIII установлено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (ч. 3 ст. 59).
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову (ч. 4 ст. 59).
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59).
Постановою державного виконавця від 30 березня 2017 виконавчий документ (виконавчий лист) повернутий стягувачу з підстав, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII (а.с. 86).
28 листопада 2017 року у відповідь на звернення представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 щодо зняття арештів з майна належного боржнику ОСОБА_1, відповідач відмовив у вчиненні зазначених дій, мотивуючи свою відмову відсутністю для цього законодавчих підстав, зокрема відомостей стосовно погашення наявної заборгованості (а.с. 8).
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що у зв'язку з відсутністю майна у боржника державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, але законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу з цих підстав.
Колегія суддів при цьому зазначає, що ніщо не перешкоджає ОСОБА_1 добровільно виконати рішення суду, що є його обов'язком згідно вимог ст. 129 Конституції України, після чого арешт з майна буде знято згідно із законом.
Колегія суддів також зазначає, що положення ст. 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» регламентували право державного виконавця накласти арешт на все майно боржника, та право боржника оскаржити постанову державного виконавця про арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.
При цьому, державний виконавець мав і має право вирішити питання щодо накладення арешту на майно боржника одночасно з прийняттям рішення про відкриття виконавчого провадження за умови, якщо на цьому наполягає стягувач. Колегія суддів зауважує, що такий алгоритм дій державного виконавця як виявлення майна, проведення його опису, а потім вирішення питання про накладення арешту на таке індивідуально визначене майно і заборону на його відчуження, не сприятиме реальному виконанню судового рішення, оскільки к часу прийняття процесуального рішення про арешт майна, таке майно може бути відчужено боржником.
Частиною 1 ст. 316 КАС установлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.
Судовий збір у розмірі 640 грн, сплачений по квитанції від 07 грудня 2017 року (а.с. 3-а) та у розмірі 960 грн. по квитанції від 26 квітня 2018 року (а.с. 111), сплачений позивачем ОСОБА_1, згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» підлягає зарахування спеціального фонду Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 90, 139, 268, 269, 271, 287, 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2018 року - без змін.
Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття. Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_6
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_7 ОСОБА_8
Постанова складена і підписана 22 травня 2018 року.