Справа №826/25075/15 Головуючий у І інстанції - Катющенко В.П.
Суддя-доповідач - Кучма А.Ю.
14 травня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Кучми А.Ю.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря: Тищенко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2018 (м. Київ, дата виготовлення повного тексту - 26.02.2018) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці, Головного управління Національної поліції України у м. Києві, третя особа - Національна поліція України про поновлення на роботі, виплату моральної шкоди,-
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці, Головного управління Національної поліції України у м. Києві, третя особа - Національна поліція України, в якому позивач просить (з урахуванням уточнень) визнати незаконним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці від 09.09.2015 № 87 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ; поновити ОСОБА_2 на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський Управління МВС України на Південно-Західній залізниці та зобов'язати працевлаштувати у Головному управлінні Національної поліції у місті Києві; стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці 150000,00 грн завданої моральної шкоди; витребувати з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці відомості про середньомісячне грошове забезпечення та зобов'язати нарахувати і виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16.12.2015 по час поновлення на посаді; нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів в розмірі 50 відсотків від місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності 10 років і більше; зобов'язати Головне управління Національної поліції у м. Києві розглянути кандидатуру старшого оперуповноваженого карного розшуку лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський Управління МВС України на Південно-Західній залізниці у відповідності до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», у Головному управлінні Національної поліції у місті Києві та видати відповідний наказ з даного приводу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2018 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Управління МВС України на Південно-Західній залізниці від 09.09.2015 № 87 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ; поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський Управління МВС України на Південно-Західній залізниці з 10.09.2015. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що позивач не мав наміру звільнятись з правоохоронних органів, з моменту опублікування Закону України «Про національну поліцію» і до часу звільнення позивача з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «г» (через скорочення штату), Національної поліції України створено не було, тому позивач не мав можливості подати рапорт про намір проходити службу в Національній поліції України. Крім того, бездіяльність державних органів і небажання виконати норми законодавчих актів викликають у позивача тяжкі моральні страждання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача не було правових підстав для звільнення позивача зі служби, позаяк останній перебував у відпустці по догляду за дитиною.
Відповідачі та третя особа заперечували проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що наказ про звільнення позивача є обґрунтованим, підстави для розгляду кандидатури позивача для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» відсутні.
Представник позивача у судовому засідання підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі, просила її задовольнити у повному обсязі.
Представники відповідача та третьої особи заперечували про апеляційної скарги, надали відзиви на апеляційну скаргу із викладеними в них доводами щодо обґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно з ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебував на службі в органах внутрішніх справ з 1995 року.
Наказом Управління МВС України на Південно-Західній залізниці від 12.11.2014 № 183 о/с надано відповідно до пункту 3 статті 25 Закону України «Про відпустки» без збереження грошового забезпечення, додаткову відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею віку чотирьох років майорові міліції ОСОБА_2 (М-005411), старшому оперуповноваженому сектору карного розшуку лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський Управління МВС України на Південно-західній залізниці, з 16.11.2014 по 15.11.2015 (том 2 а.с. 158).
06.05.2015 позивач був ознайомлений з попередженням про вивільнення з займаної посади. Згідно указаного попередження, передбачено скорочення займаної позивачем посади відповідно до наказу МВС України від 14.04.2015 № 431 (том 2 а.с. 159).
Наказом Управління МВС України на Південно-Західній залізниці від 09.09.2015 № 87 о/с звільнено з 09.09.2015 майора міліції ОСОБА_2 (М-005411), старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський Управління МВС України на Південно-Західній залізниці у запас (із постановкою на військовий облік) відповідно до пункту 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів (том 1 а.с. 10).
Позивач вважаючи звільнення із займаної посади незаконним та необґрунтованим, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Відповідно до пункту 10 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Пунктом 17 наведеного Положення встановлено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.
Згідно підпункту «г» пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого навчальницького закладу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання або коли про це йдеться у спеціальному законі.
З огляду на те, що Положенням №114, нормами діючого на час звільнення ОСОБА_2 Закону України «Про міліцію» не було врегульовано процедури проведення звільнення у зв'язку зі скороченням штатів, до спірних правовідносин застосовуються положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено порядок та процедуру вивільнення працівників, їх право на залишення на роботі та право подальшого працевлаштування.
Відповідно до роз'яснень пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (абзац перший).
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністра внутрішніх справ України від 08.06.2015 № 663 «Про ліквідацію Управління МВС України на Південно-Західній залізниці» відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», статей 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, п. 11 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.2014 № 401, та на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх справ», прийнято рішення про ліквідацію Управління МВС України на Південно-Західній залізниці (том 1 а.с. 93).
Згідно з наказом МВС України від 22.06.2015 № 741 «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції» затверджено Перелік змін у штатах МВС (том 1 а.с. 86-91).
З указаного переліку вбачається, що скорочуються всі посади, крім посад членів комісії з ліквідації УМВС на Південно-Західній залізниці, створеної наказом МВС України від 08.06.2015 № 663, в тому числі (реорганізовується) скорочуються всі посади Лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський.
За таких обставин, посада старшого оперуповноваженого оперативно-пошукового сектору відділу карного розшуку лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський УМВС України на Південно-Західній залізниці, яку обіймав позивач, скорочена, у зв'язку з ліквідацією УМВС України на Південно-Західній залізниці. Позивач був ознайомлений з попередженням про вивільнення з займаної посади.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що попередження про вивільнення не містить жодних пропозицій від відповідача щодо продовження трудової діяльності (служби) позивача, відповідачами не надано жодних доказів, які б свідчили про виконання останніми обов'язку запропонувати позивачеві іншу роботу, відсутності можливості подальшого використання на службі ОСОБА_2
Положення статей КЗпП України чітко встановлюють гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування цієї особи. При цьому, зазначено, що відпустки для догляду за дитиною, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що звільнення позивача під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох (шести) років порушує статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність прав жінки і чоловіка шляхом забезпечення останнім спеціальних заходів щодо охорони праці і здоров'я, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
З огляду на те, що Закон України «Про міліцію» не містив положень щодо гарантій чоловіків, які перебувають у відпустці, а пунктом 17 Положення № 114 встановлено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством, відповідач зобов'язаний був застосовувати при звільненні ОСОБА_2 норми Кодексу законів про працю України, зокрема в частині звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування наказу Управління МВС України на Південно-Західній залізниці (код ЄДР 08602997) від 09.09.2015 № 87 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ та наявність підстав для їх задоволення.
Відповідно до пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).
Згідно ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи, що на час розгляду справи, в матеріалах справи відсутні докази внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна вимога про поновлення позивача на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський Управління МВС України на Південно-Західній залізниці та зобов'язання працевлаштувати у Головному управлінні Національної поліції у місті Києві підлягає частковому задоволенню шляхом поновлення ОСОБА_2 на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський Управління МВС України на Південно-Західній залізниці з 10.09.2015.
При цьому, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з огляду на те, що згідно п.24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік, натомість на момент звільнення позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку і грошове забезпечення йому за цей час не нараховувалось та не виплачувалось, у даному випадку відсутні втрати, які необхідно компенсувати позивачеві під час дії наказу про його звільнення.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що одноразова грошова допомога при звільненні зі служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів в розмірі 50 відсотків від місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності 10 років і більше, передбачена Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1993 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» у редакції, чинній на момент звільнення позивача.
Разом з тим, з огляду на те, що судом визнано протиправність звільнення позивача та поновлення останнього на посаді, дана обставина виключає можливість задоволення позовної вимоги з виплати вищевказаної допомоги.
Колегія суддів дійшла до висновку, що вимоги апелянта про зобов'язання Головного управління Національної поліції у м. Києві розглянути кандидатуру старшого оперуповноваженого карного розшуку лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський Управління МВС України на Південно-Західній залізниці у відповідності до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», у Головному управлінні Національної поліції у місті Києві та видати відповідний наказ з даного приводу не підлягають задоволенню, оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є поновлення останнього на попередній посаді, в даному випадку обов'язок з працевлаштування позивача покладено саме на Управління МВС на Південно-Західній залізниці.
Право позивача на розгляд його кандидатури у відповідності до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» виникає лише при його поновлення на роботі, натомість представником позивача у судовому засідання було підтверджено, що жодних звернень (рапортів) згідно Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_2 не подавав, тому фактично відсутнє порушення права позивача в цій частині.
При цьому, у зв'язку з відсутністю звернення позивача у відповідності до норм чинного законодавства з приводу переведення на іншу роботу, відсутні порушення з боку відповідача в частині розгляду такого питання.
Колегія суддів вважає необґрунтованою вимогу позивача щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 150000,00 грн, оскільки відповідно до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Враховуючи, що позивач не навів доказів причинного зв'язку між діями відповідачів та завданою йому моральною шкодою, не вказав конкретно у чому полягає така шкода, не навів міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав вимагати відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки таку шкоду позивачу не завдано.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржуване рішення прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2018 - без змін.
Постанова набирає законної з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 21.05.2018.
Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна