Справа № 823/2202/17 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко
21 травня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В., суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві, у порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 березня 2018 року (повний текст виготовлено 12 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про скасування рішень,
У грудні 2017 року позивач, ОСОБА_2, звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просила скасувати рішення управління Державної міграційної служби України в Черкаській області №08-06/102 від 23 листопада 2017 року та №08-06/103 від 23 листопада 2017 року.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 березня 2018 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач зазначає, що позивач та її син отримали дозволи на імміграцію на підставі свідомо неправдивих відомостей, зокрема, про те, що останній має право на набуття громадянства України за територіальним принципом.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 22 березня 2008 року громадянка Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка Волгоградської області звернулась до ВГІРФО Соснівського РВ УМВС України в Черкаській області із заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну їй та її неповнолітнім дітям громадянам Російської Федерації: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3.
23 червня 2008 року ВГІРФО УМВС України в Черкаській області ОСОБА_2 та її сину ОСОБА_5 надано дозвіл на імміграцію в Україну відповідно до п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», а ОСОБА_4 - відповідно до п.3 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію».
24 січня 2009 року ВСПРФО м. Черкаси ОСОБА_2 видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1, а ОСОБА_4 - посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2.
15 травня 2012 року ВСПРФО м. Черкаси, у зв'язку зі зміною прізвища ОСОБА_2 на ОСОБА_2, їй видана посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3.
12 травня 2017 року позивач звернулась до Соснівського РВ у м. Черкаси управління Державної міграційної служби України в Черкаській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання, у зв'язку з досягненням 45-річного віку.
Рішенням управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 18 травня 2017 року відмовлено в оформленні посвідки на постійне проживання.
20 листопада 2017 року рішенням управління Державної міграційної служби України в Черкаській області №08-06/99 ОСОБА_4 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 23 червня 2008 року на підставі п.6 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».
23 листопада 2017 року рішеннями управління Державної міграційної служби України в Черкаській області №08-06/102 та №08-06/103 позивачу та її сину, ОСОБА_5, скасовано дозволи на імміграцію в Україну, видані 23 червня 2008 року, з посиланням на п.6 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».
17 січня 2018 року висновком управління Державної міграційної служби України в Черкаській області внесено зміни до рішень №08-06/99 від 20 листопада 2017 року, №08-06/103 та №08-06/102 від 23 листопада 2017 року - в частині посилання на підставу їх прийняття: на п.1 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» замість п.6 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».
Вважаючи, що порушено її права та неповнолітнього сина, позивач звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та зазначив, що в основу рішень відповідачем покладено виключно власне тлумачення, що свідоцтво про народження не може засвідчувати факт народження діда ОСОБА_4 на території України. Однак, дане твердження не може слугувати підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну у розумінні п.1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції правильно виходив з наступного.
Частиною 1 ст. 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Відповідно до ст.. 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Крім того, відповідно до п.п. 21-24 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № НОМЕР_4, дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі.
Підставою для скасування дозволу на імміграцію позивачу та її сину відповідачем визначено п.1 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» - надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Зокрема, відповідач визначає завідомо неправдивими відомостями те, що свідоцтво про народження не може засвідчувати факт народження діда ОСОБА_4 на території України.
Так, підставою видачі дозволу ОСОБА_4 (донці позивача) є свідоцтво про народження її батька - ОСОБА_7 серії НОМЕР_5 від 04.08.2004, в якому міститься запис про його батька - ОСОБА_8 (діда - ОСОБА_4.) за національністю українця.
Відповідач вказує, що визначення національності у свідоцтві про народження не є підтвердженням ні місця проживання, ні громадянства особи.
Разом з тим, суд звертає увагу, що при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію проводилась перевірка законності залишення на постійне проживання на території України та не виявлено підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, у зв'язку із чим 23 червня 2008 року прийнято рішення про надання позивачу та її сину дозволу на імміграцію.
Проте, відповідач за наявності тих самих обставин, що слугували підставою для надання позивачу дозволу на імміграцію, без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача, прийняв рішення про скасування такого дозволу.
Так, відповідачем, крім іншого, не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
Суд звертає увагу, що навіть якщо в 2008 році дозволи на імміграцію надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №820/2262/17.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, будь-яких законних підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу та її неповнолітньому сину ОСОБА_5 не передбачено.
У апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції постановлене за відсутності у матеріалах справи достатніх доказів, зокрема, матеріалів справи про оформлення дозволу на імміграцію в Україну.
Відповідно до положень ст.. 76 Кодексу адміністративного судочинства України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Так, у матеріалах справи міститься копії справи №07673 про оформлення дозволу на імміграцію в Україну громадян Російської Федерації: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на 150 арк., які додані представником відповідача до відзиву на позовну заяву від 31 січня 2018 року.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про скасування рішень.
Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 березня 2018 року - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 березня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст виготовлено 21.05.2018
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
А.Ю. Кучма