Справа № 826/16956/17 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.
15 травня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Ісаєнко Ю.А.,
суддів: Лічевецького І.О., Губської Л.В.,
за участю:
секретаря Левченка А.В.,
позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Керівника Секретаріату Конституційного Суду України Василькевича Ярослава Івановича про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Керівника Секретаріату Конституційного Суду України Василькевича Ярослава Івановича про: визнання протиправними дії відповідача Керівника Секретаріату Конституційного Суду України Василькевича Ярослава Івановича, які полягають у поверненні листом від 13.11.2017 року № 4-12-18/3052 конституційної скарги до Конституційного Суду України від 01.11.2017, зареєстрованої Конституційним Судом України 06.11.2017 за вх. № 18/4723, щодо неконституційності ч.1 ст. 233 Кодексу законів про працю України в частині положення ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України про право працівника звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2018 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Позивач в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив скасувати, а позов задовольнити.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що не заважає розгляду справи за його відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 звернувся до Конституційного Суду України із конституційною скаргою від 01.11.2017 (06.11.2017 року за вх. № 18/4723) щодо перевірки на відповідність положенням частини другої статті 55 Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в частині права працівника звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.
Листом Секретаріату Конституційного Суду України від 13.11.2017 року № 4-12-18/3052 за підписом керівника Секретаріату Я.І.Василькевича повернуто конституційну скаргу ОСОБА_2 як таку, що за формою не відповідає вимогам Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 № 2136- VIII.
Не погоджуючись із діями керівника Секретаріату Конституційного Суду України Я.І. Василькевича, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову виходив, зокрема, з того, що конституційна скарга не відповідає за формою вимогам Закону № 2136-VIII, а саме, громадянином ОСОБА_2 всупереч вимог частини другої статті 57 Закону № 2136-VIII оскаржується положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, яке в судових рішеннях у справах позивача, в тому числі й остаточному, не застосовано.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, апелянтом зазначається, про порушення його права, передбаченого ст. 55 Конституції України, та те, що подана ним конституційна скарга від 01.11.2017 (06.11.2017 року за вх. № 18/4723) відповідає формі, встановленій Законом № 2136-VIII.
В той же час, ОСОБА_2 не спростовує жодними доказами, які б відповідали вимогам ст.ст.73-76 КАС України факт невідповідності поданої ним конституційної скарги вимогам Закону № 2136-VIII.
Законом України від 02.06.2016 "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 151-1 Розділу XII, в якій передбачено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.
03.08.2017 року набув чинності Закон № 2136-VIII.
Відповідно до статті 50 Закону № 2136-VIII формами звернення до Суду є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга.
Відповідно до абзацу першого статті 56 Закону № 2136-VIII суб'єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України.
Статтею 55 Закону № 2136-VIII визначено, що конституційною скаргою є подане до Суду письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб'єкта права на конституційну скаргу та встановлено вимоги до оформлення конституційної скарги.
Відповідно до частини другої, третьої статті 55 Закону № 2136-VIII у конституційній скарзі зазначаються: 1) прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса зареєстрованого місця проживання особи (для іноземця чи особи без громадянства - місця перебування) або повна назва та місцезнаходження юридичної особи, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; 2) відомості про уповноважену особу, що діє від імені суб'єкта права на конституційну скаргу; 3) короткий виклад остаточного судового рішення, в якому було застосовано відповідні положення закону України; 4) опис перебігу розгляду відповідної справи в судах; 5) конкретні положення закону України, які належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити закон України; 6) обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону; 7) відомості про документи і матеріали, на які посилається суб'єкт права на конституційну скаргу, із наданням копій цих документів і матеріалів; 8) перелік документів і матеріалів, що додаються.
Копія остаточного судового рішення у справі суб'єкта права на конституційну скаргу має бути засвідчена в установленому порядку судом, що його ухвалив.
Відповідно до статті 57 Закону № 2136-VIII, звернення до Суду надсилаються поштою або подаються безпосередньо до Секретаріату. Попередню перевірку звернень до Суду здійснює Секретаріат. Якщо конституційна скарга за формою не відповідає вимогам цього Закону, керівник Секретаріату повертає її суб'єкту права на конституційну скаргу.
Повернення конституційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до Суду з дотриманням вимог цього Закону.
З матеріалів справи вбачається, що за результатом попередньої перевірки конституційної скарги ОСОБА_2 від 01.11.2017, її повернуто через невідповідність вимогам, передбаченим Законом № 2136-VIII та попереджено про можливість повторного звернення.
Водночас, позивач повторно не звертався скаргою, яка б відповідала вимогам закону.
Так, відповідачем зазначено, що ОСОБА_2 було порушено вимоги: 1) пункту 3 частини другої статті 55 Закону № 2136-VIII, а саме, Секретаріатом встановлено, що Позивачем оскаржується положення закону України (частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України), яке у судових рішеннях у справах Позивача, в тому числі й остаточному, не застосовано;
2) пункту 6 частини другої статті 55 Закону № 2136-VIII, а саме ОСОБА_2 у конституційній скарзі не зазначено обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини є порушеним, на думку Позивача. Відповідач вважає, що у конституційній скарзі замість обґрунтування саме неконституційності оспорюваних положень та визначення норми Конституції України, яке зазнало порушення внаслідок застосування оспорюваних положень, йдеться про неправомірність дій та рішень Служби безпеки України, Інституту підготовки юридичних кадрів для Служби безпеки України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, судових рішень по ряду судових справ ОСОБА_2 щодо оскарження цих дій та рішень.
Секретаріатом встановлено, що інформація, яка міститься у абзаці 2 розділу V конституційної скарги, не відповідає дійсним обставинам, а саме: "В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2016 року Вищий адміністративний суд України дійшов до висновку про те, що військовослужбовцям трудові книжки взагалі не видаються та одночасно застосував положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України про право працівника звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення", оскільки в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.206 року у справі за позовом ОСОБА_2 суд не лише не застосовував оспорюваних положень Кодексу, а й взагалі не розглядав питання, які б стосувалися строків звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору.
В той же час, апелянт не погоджується із зазначеною позицією відповідача, та вказує на відповідність конституційної скарги від 01.11.2017 вимогам до форми конституційної скарги, встановленим частиною другою статті 55 Закону № 2136-VIII.
Відповідно до копії листа Секретаріату Конституційного Суду України від 13.11.2017 № 4-12-18/3052, відповідачем звернено увагу позивача на підстави повернення конституційної скарги від 01.11.2017 року, а саме недотримання останнім вимог до форми конституційної скарги щодо короткого викладу остаточного судового рішення, в якому було застосовано відповідні положення закону України та обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону.
Судом першої інстанції було правомірно досліджено конституційну скаргу від 06.11.2017 року на відповідність частинам другій, третій статті 55 Закону № 2136-VIII, та зокрема вірно вказано, що остаточним судовим рішенням, на яке посилається ОСОБА_2 є ухвала Вищого адміністративного суду України від 01.12.2016 в адміністративній справі №К/800/32792/16. Між тим, у вказаній ухвалі норму частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка оскаржується позивачем у конституційній скарзі, Вищим адміністративним судом України не застосовано.
Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції, що позивачем не дотримано вимогу пункту третього частини першої статті 55 Закону № 2136-VIII, якою передбачено короткий виклад остаточного судового рішення, в якому застосовано відповідні положення закону України, норми якого оскаржуються, оскільки Вищим адміністративним судом України при постановленні ухвали від 01.12.2016 року, на яку позивач посилається як на остаточне судове рішення, оскаржувані норми закону не застосовано.
Пунктом четвертим та п'ятим частини першої статті 55 Закону № 2136-VIII встановлено вимогу щодо опису перебігу розгляду відповідної справи в судах та зазначення конкретних положень закону України, які належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити закон України.
Крім того, приписами п. 6 ч. 1 ст. 55 Закону № 2136-VIII встановлено, що в конституційній скарзі має бути зазначено обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (окремих його положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону. Проте, зазначена конституційна скарга від 06.11.2017 не містить такого обґрунтування.
Так, з обґрунтувань конституційної скарги позивача вбачається, що останнім зазначено про неправомірність дій та рішень Служби безпеки України, Інституту підготовки юридичних кадрів для Служби безпеки України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Зокрема, та позивачем дається оцінка застосування судами, якими розглядалася адміністративна справа № 820/3347/16, норм матеріального та процесуального права, дій та рішень посадових осіб.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що конституційна скарга від 06.11.2017 не містить обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (окремих його положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону в розумінні пункту шостого частини першої статті 55 Закону № 2136-VIII, а тому в цій частині конституційна скарга ОСОБА_2 не відповідає формі, в частині передбаченій пунктом 6 частини першої статті 55 Закону № 2136-VIII .
Відтак, враховуючи факт встановлення судом першої та апеляційної інстанції не дотримання ОСОБА_2 вимог щодо форми конституційної скарги, встановлених Законом № 2136-VIII, колегія суддів вважає вірним висновок, що відповідачем процедуру повернення конституційної скарги від 06.11.2017 не порушено та правомірно повернуто останню позивачу.
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, серед іншого наполягав на порушення його права, передбаченого ст. 55 Конституції України, що не береться до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вказаною нормою передбачено, що кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом. Між тим, як вказано вище та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 всупереч вимог ст. 55 Конституції України звернувся із конституційною скаргою з порушенням встановленого порядку, що належно обґрунтовано відповідачем.
Колегія суддів зауважує, що апелянтом під час апеляційного розгляду справи не було наведено достатніх підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, не вказано на наявність остаточного судового рішення, яким застосовано саме оскаржувані норми закону безпосередньо до ОСОБА_2, а також не доведено факт відповідності конституційної скарги ОСОБА_2 вимогам, передбаченим статтями 55, 56 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта, які стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують правове обґрунтування суду першої інстанції.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2018 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
(Постанову у повному обсязі складено 21.05.2018)
Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко
Суддя І.О. Лічевецький
Суддя Л.В. Губська