15 травня 2018 року
справа № 808/2569/17
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Шлай А.В.
судді: Прокопчук Т.С. Круговий О.О.
за участю секретаря судового засідання: Горшков В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року (суддя Стрельнікова Н.В.) в адміністративній справі № 808/2569/17 за позовом Дочірнього підприємства "ЗАПОРІЖЖЯ-АГРО" до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Дочірнє підприємство “ЗАПОРІЖЖЯ-АГРО” звернулось до суду із адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.06.2017 року №0008481414, №0008471414.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі Головне управлінням ДФС у Запорізькій області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Скаржник вказує на те, що судом першої інстанції не враховані висновки акту перевірки ДП “ЗАПОРІЖЖЯ-АГРО”, в якому відображені порушення податкового законодавства, що сталися внаслідок безпідставного документального оформлення позивачем нереальних господарських операцій з контрагентами ТОВ «ФРАЙМ КОНСАЛТИНГ» та ТОВ «ЕЛАДА ТРЕЙД».
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржену постанову суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану.
У судовому засіданні представники сторін, підтримали доводи апеляційної скарги та відзиву на неї.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини у справі, які не оспорюються сторонами:
Головним управлінням ДФС у Запорізькій області було проведено планову виїзну перевірку ДП “ЗАПОРІЖЖЯ-АГРО” з питань дотримання вимог діючого податкового, валютного та іншого законодавства, єдиного соціального внеску за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, результати якої викладені в акті перевірки №282/08-01-14-14/34127231 від 24.05.2017 року (т. 1 а.с. 70-126). На підставі цього акту 26.06.2017 року ГУ ДФС у Запорізькій області прийняті податкові повідомлення-рішення: форми “Р” №0008471414, яким ДП “ЗАПОРІЖЖЯ-АГРО” збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 389 021 грн., з яких за податковими зобов'язаннями - 926 014 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 463 007 грн. (т. 1 а.с. 130); форми “В4” №0008481414, яким ДП “ЗАПОРІЖЖЯ-АГРО” зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 3 448 210 грн. (т. 1 а.с. 128).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивач у відповідності до норм Податкового кодексу України включив до складу податкового кредиту суму витрат по господарських операціях з контрагентами, реальність яких підтверджена відповідними первинними бухгалтерськими документами.
Так, за наслідками перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог, в тому числі, п. 198.1 п. 198.3, 198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 926 014 грн., в тому числі за липень 2016 року - 482 857 грн., за листопад 2016 року - 253 314 грн., за грудень 2016 року - 189 843 грн., та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за грудень 2016 року - 3 448 210 грн.
Відповідно до п. 14.1.181 ст.14 Податкового кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Таким чином, законодавчою підставою не включення до складу податкового кредиту та витрат відповідних сум є не підтвердження придбання товарів (послуг) відповідними первинними документами.
Аналізуючи доводи скаржника, колегія суддів враховує правовий висновок, викладений Верховним Судом України у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень, за II півріччя 2015 року.
Так, згідно з положенням п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996-XIV). Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно зі ст. 1 Закону N 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни у майновому стані платника податків. Здійснення господарської операції та її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом ч. 1 та 2 ст. 9 Закону N 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.
Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, факт порушення контрагентами своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачем до перевірки надано контролюючому органу первинні документи, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій за договором на надання послуг №3/159 від 25.11.2016 року з ТОВ “ФРАЙМ КОНСАЛТ” та договором №158 від 02.12.2016 року з ТОВ “ЕЛЛАДА ТРЕЙД” підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та спрямованість його дій на отримання реального результату в процесі господарської діяльності.
Численні Рішення Європейського суду з прав людини містять висновки про необхідність здійснення податкового контролю за діяльністю контрагента-постачальника, стягнення з нього належних платежів та штрафних санкцій, що не мало б прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Рішення по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», заява № 6689/03). Покладання на позивача відповідальності за можливі порушення законодавства іншими суб'єктами господарювання та посилання контролюючого органу на недоведеність факту постачання та придбання позивачем товару у зв'язку із неможливістю встановлення походження такого товару за ланцюгом постачання за так званим “розривом” ланцюга постачання та формування податкового кредиту за рахунок “підміни” товару, протирічить принципу індивідуальної відповідальності, закріпленого статтею 61 Конституції України. При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на висновках податкової перевірки, які, на думку скаржника, не враховані судом першої інстанції. Проте, як вбачається зі змісту оскарженого судового рішення, суд першої інстанції при розгляді справи здійснив перевірку зазначених висновків контролюючого органу та надав мотивовану оцінку кожному аргументу відповідача. Твердження скаржника щодо неможливості встановлення походження товару, на думку колегії суддів, не можуть бути підставою для висновку про безтоварність господарської операції за наявності належних та допустимих доказів на підтвердження придбання товару/послуг, використання у власній господарській діяльності, що призвело до зміни майнового стану позивача.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, оскаржена постанова суду першої інстанції скасуванню не підлягає. Апеляційна скарга має бут залишена без задоволення у зв'язку з тим, що наведені в ній доводи не знайшли свого підтвердження при її розгляді.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року в адміністративній справі № 808/2569/17- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили дати її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Постанова складена у повному обсязі 18 травня 2018 року.
Головуючий суддя: А.В. Шлай
Суддя: Т.С. Прокопчук
Суддя: О.О. Круговий