Справа № 210/4170/17 22-ц/774/947/К/18
Іменем України
15 травня 2018 року м. Кривий Ріг
Справа № 210/4170/17
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання - Кислиця І.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженняапеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 22 січня 2018 року, яке ухвалене суддею Сільченком В.Є. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 22 січня 2018 року, -
У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.
В обґрунтування позову зазначив, що на підставі заочного рішення від 27.02.2017 року він є платником аліментів на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім того, на підставі рішення суду від 07.09.2017 року, він також є платником аліментів на утримання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Даний факт значно змінив матеріальний стан позивача, у зв'язку з чим він просить суд зменшити розмір аліментів, стягнутих заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 27.02.2017 року на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1/4 частини його заробітку до 1/6 частини заробітку (доходу) щомісяця.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 22 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неврахування судом першої інстанції доказів зміни його матеріального стану та наявності підстав для застосування ст. 192 СК України. Зокрема, суд не надав правової оцінки тому факту, що з нього на утримання двох дітей стягнуто аліменти у загальному розмірі 50%, тоді як ч. 5 ст. 183 СК України визначено, що розмір аліментів на утримання двох дітей має становити 33%.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.
Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6, яка підтримала доводи апеляційної скарги та наполягала на її задоволенні, відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_7, які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 27.02.2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі 1/ 4 частки всіх видів заробітку( доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 25 січня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 3-5).
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 07.09.2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 07 вересня 2017 року, до досягнення дитиною повноліття (а.с. 6).
Дані рішення суду не оскаржувались та набрали законної сили.
Позивач ОСОБА_1 працює на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та з травня 2017 року по жовтень 2017 року отримав заробітну плату в сумі 130293,99 гривень.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для зміни розміру аліментів не вбачається, оскільки позивачем не надано будь-яких доказів, що свідчили б про можливість зменшення розміру аліментів на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦКУкраїни закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Статтею 51 Конституції України та ст.180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року за №2402-ІІІ, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
При цьому розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини (ч.2 ст.182 СК України).
За правилами ст.183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Частина перша ст.192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч.3 ст.181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із батьків та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 27.02.2017 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі 1/ 4 частки всіх видів заробітку( доходу).
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 07.09.2017 року, тобто через пів року, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу).
При цьому, ОСОБА_1, будучи обізнаним про стягнення з нього щомісячно аліментів у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) на утримання доньки ОСОБА_3, позовні вимоги ОСОБА_8 визнав повністю, та погодився щомісячно сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів, щомісячно, на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4.
Тобто, позивач ОСОБА_1, надаючи свою згоду на стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів, усвідомлював та розумів про стягнення з нього аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей в загальному розмірі 50% від усіх доходів, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 07.09.2017 року не можна визнати тією обставиною, яка призвела до суттєвої зміни матеріального стану платника аліментів, оскільки такі зміни відбулися за його погодженням.
Більш того, колегія суддів наголошує на тому, що діти мають рівні права на утримання від батьків, а зменшення розміру аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 поставить її у нерівне положення по відношенню до іншої доньки позивача.
Інших підстав для зменшення розміру аліментів позивачем не наведено.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач не надав доказів суттєвого погіршення свого матеріального стану і що такі зміни є підставою для зменшення стягнутої суми аліментів з підстав, передбачених ст.192 СК України.
Судом першої інстанції в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 22 січня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 травня 2018 року.
Головуючий:
Судді: