03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
Справа№ 22 -2960/1579/2012 року Головуючий у 1-й інстанції:Дубінін В.І.
Доповідач: Чобіток А.О.
Іменем України
10 травня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі : головуючого - судді Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В.,Ящук Т.І. при секретарі - Бензюрі І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-
встановила:
В серпні 2009 року позивач пред'явив вказаний позов та зазначав, що з 15.12.2008 року дав у борг відповідачу грошові кошти в розмірі 337 000 доларів США, що станом на 1.09.2009 року за курсом НБУ складає 2 692 293 грн. Вказував, що дана обставина підтверджується розпискою, яку відповідач написав власноручно. Посилаючись на те,що відповідач ухиляється від обов'язку повернути взяті у борг грошові кошти, позивач просить стягнути з нього вказану суму та нараховані проценти за користування позикою у розмірі 228 200 грн. 13 коп.
Справа розглядалась судами неодноразово.
В ході розгляду справи позивач збільшив свої вимоги і просив стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 2 686 294 грн.40 коп., з урахуванням індексу інфляції у розмірі 535 766 грн.31 коп.,три проценти річних у розмірі 167068 грн.69 коп.,проценти від суми позики у розмірі 715 688 грн.72 коп., а всього 4 104 819 грн.12 коп.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року позовні вимоги задоволено частково. Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 2 686 294 грн. , суму інфляційних втрат у розмірі 535 766 грн.,З % річних у розмірі 167 069 грн.69 коп. та судові витрати. В задоволенні решти вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду в частині відмови позову щодо стягнення з відповідача процентів від суми боргу, як це передбачено ст. 1048 ЦК та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в цій частині, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вказує, що між ним та позивачем відсутні правовідносини, які регулюються ст. 1046 ЦК України. Розписка, яку надав позивач на підставність своїх вимог, свідчить про те, що ним гроші надавались за договором доручення, про що свідчить запис в розписці на проведення аукціону з продажу нерухомості. Таким чином суд постановляючи рішення, порушив норми матеріального права і прийшов до помилкового висновку,що у нього перед позивачем існують боргові зобов»язання.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з»явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів приходить до наступного.
Встановлено, що 15.12.2008 року ОСОБА_2 передав за договором позики ОСОБА_3 кошти у розмірі 337 000 доларів США, однак останній на вимогу кошти не повернув, що стало підставою для пред»явлення позову .
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частина 2 ст. 1047 ЦК України, допускає пред »явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_2, суд встановив та виходив з того, що сторони по справі досягли згоди стосовно всіх істотних умов договору позики, а тому письмова розписка від 15.12.2008 року свідчить про його укладення згідно до вимог ст..1046 ЦК України.
Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідним обставинам справи та нормам матеріального права.
Проте колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних витрат та в цій частині ухвалити нове про відмову в позові з наступних підстав.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні.
Як вбачається з розписки, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_2 337.000 доларів США, а тому підстав стягувати суму з урахуванням індексу інфляції у суду не було.
Доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що судом незаконно відмовлено у стягненні процентів в порушення ч. 2 ст. 1048 ЦК України, якою чітко визначено право позикодавця на одержання процентів за договором позики в незалежності від того, чи передбачені їх розмір та порядок одержання договором, не заслуговують на увагу, оскільки вказана норма невірно витлумачена позивачем.
Так, суд вірно зазначив, що вказана норма застосовується лише у випадку, коли договором передбачена сплата процентів, однак не передбачено їх розмір, то проценти мають визначатись, виходячи з облікової ставки Національного банку У країни,а оскільки договором сторін не було передбачено оплата процентів за користування позикою, то і підстави для їх стягнення відсутні.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги відповідача щодо незастосування судом до спірних правовідносин положень ст..ст. 1000-1010 ЦК України, які регулюють відносини між сторонами за договором доручення.
Відповідно до ч. З ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.
Зазначивши про існуючі між сторонами у справі відносини, які випливають із договору доручення, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 не надано жодного належного доказу на підтвердження наведеного, проте як надана позивачем розписка у сукупності з визнанням відповідачем факту отримання грошових коштів та їх не повернення, дає підстави вважати, що сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики і саме розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.
З цих же підстав колегія суддів не бере до уваги і посилання відповідача на претензію- вимогу позивача до нього, яка на його думку підтверджує факт укладення між сторонами договору доручення.
До того ж як вбачається з матеріалів справи, підставою для складання зазначеного листа ОСОБА_2 стало рішення суду першої інстанції, залишене без змін апеляційним судом, яким в задоволенні його позову про стягнення боргу було відмовлено. Вказані рішення суду були скасовані касаційною інстанцією, а позивачем зазначений лист відкликано.
Протягом всього розгляду справи, яка триває майже три роки, відповідач не заперечував отримання ним грошової суми саме за розпискою, яку надав позивач на підтвердження своїх вимог, надав пояснення щодо використання цих грошей та не заперечував того факту, що гроші ним не були повернуті, оскільки він не вважав їх боргом.
В зв»язку з цим посилання відповідача на розписку, яка не була предметом розгляду судами і яку начеб то позивач йому повернув в зв»язку з виконанням ним обов»язку щодо повернення боргу у розмірі 337 000 доларів США, колегія суддів не бере до уваги і вважає спробою відповідача уникнути цивільної відповідальності перед позивачем.
Колегія судців також вважає за необхідне в забезпечення виконання рішення в даній справі накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачу,задовольнивши частково заяву позивача.
Керуючись ст.ст.304,307,309,313,314,316,319 ЦПК України,колегія судців,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
Апеляційну ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми інфляційних втрат в розмірі 535 766 грн. і в цій частині ухвалити нове рішення,яким відмовити в задоволенні вимог в цій частині.
В решті рішення залишити без змін.
В забезпечення виконання рішення накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді