Дата документу 21.05.2018
ЄУ № 420/643/18
Провадження №2-о/420/132/18
14 травня 2018 року Новопсковський районний суд Луганської області
у складі: головуючого судді Стеценко О.С.
за участю секретаря Рожкової Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Новопсков цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа - Кадіївський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області,
Заявник ОСОБА_1 звернулася до Новопсковського районного суду Луганської області з заявою, в якій просить встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, Україна, померлого 21 листопада 2017 року в м. Алчевськ Луганської області, Україна, за адресою: вул. Московська, 14/10, м. Алчевськ, Луганська область, Україна, причина смерті - гостре отруєння етиловим алкоголем.
В обґрунтування заяви заявник посилається на те, що 27 листопада 2017 року помер її син ОСОБА_2. 03 травня 2018 року заявник звернулась до Кадіївського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, але їй було відмовлено в державній реєстрації смерті померлого, оскільки він помер на окупованій території, та вона не має необхідних документів достатніх для реєстрації його смерті.
Заявник в судове засідання не з'явилася, в своїй заяві просить справу розглядати без її участі.
Представник заінтересованої особи - Кадіївський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі документів.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заяву необхідно задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно з абз. 2 ч.1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» підставою для проведення державної реєстрації смерті є документ встановленої форми про смерть, виданий закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Отже, вказаний закон не містить спеціальної норми щодо порядку державної реєстрації факту смерті на тимчасово не підконтрольній Україні території, що при таких обставинах унеможливлює державну реєстрацію смерті певної особи в позасудовому порядку.
Відповідно до листа Кадіївського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 03.05.2018 за вих. №132 ОСОБА_1 відмовлено в реєстрації смерті ОСОБА_2, оскільки надані заявником документи не є підставою для проведення державної реєстрації смерті.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, був сином заявника - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ЕД № 461290, виданим 17 липня 1975 року відділом ЗАГСу м. Комунарськ Ворошиловградської області, свідоцтвом про укладення шлюбу серії ІІІ-ЕД №348421, виданим 27 грудня 1991 відділом ЗАГСу Алчевського виконкому Луганської області.
Відповідно до паспорту громадянина України серії ЕН №576103, виданого 27 квітня 2007 року Алчевським МВ УМВС України в Луганській області, ОСОБА_2 народився 15 липня 1975 року в м. Алчевськ Луганської області, адреса місця проживання, яка зазначена в паспорті - вул. Московська, 14а/10, м. Алчевськ, Луганська область.
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявник надала лікарське свідоцтво про смерть та довідку про причину смерті №723, видані 21.11.2017 медичною установою, розташованою на тимчасово неконтрольованій українською владою території - «Алчевским городским отделением Государственного учреждения «Луганское республиканское бюро судебно-медицинской экспертизы» Луганской Народной Республики» (російською мовою). Згідно вказаного свідоцтва про смерть та довідки про причину смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, помер 21.11.2017 в м. Алчевськ, причина смерті - гостре отруєння етиловим алкоголем.
Оцінюючи лікарське свідоцтво про смерть, довідку про причину смерті, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Крім того, заявником на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 надано дозвіл №1182 на поховання померлого ОСОБА_2 на Західному кладовищі м. Алчевськ, свідоцтво про поховання реєстраційний номер 1182 від 21.11.2017, рахунок-замовлення №795 від 21.11.2017.
Таким чином, суд вважає, що доводи заявника є законними, обґрунтованими і підтверджені наявними у справі доказами, а тому вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2, який помер 21.11.2017, підлягають задоволенню.
Згідно ч. 4. ст. 317, ст. 430 ЦПК України ухвалене судом рішення у справі про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 80, 81, 89, 259, 263-264, 317, 319, 354 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа - Кадіївський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, задовольнити повністю.
Встановити, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, який був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, помер 21 листопада 2017 року в м. Алчевськ Луганської області, Україна, причина смерті - гостре отруєння етиловим алкоголем.
Допустити рішення до негайного виконання.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Луганської області через Новопсковський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Повний текст рішення складено 21.05.2018.
Суддя: О.С. Стеценко