Справа № 740/196/17 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/795/468/2018
Категорія - ч.1 ст.263, ч.2 ст.186 КК України Доповідач ОСОБА_2
14 травня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
з участю: прокурора - ОСОБА_6
представника потерпілої - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
обвинуваченого - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження
№ 12016270180001507 за апеляційними скаргами: обвинуваченого ОСОБА_9 , потерпілої ОСОБА_10 та прокурора на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 лютого 2018 року,
Цим вироком:
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , розлучений, має на утриманні малолітнього сина ІНФОРМАЦІЯ_2 , освіта професійно-технічна, не працює, в силу ст.89 КК України, раніше не судимий,
засуджений:
- за ч.1 ст.263 КК України до покарання, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;
- за ч.2 ст.186 КК України, за злочин по епізоду від 13 жовтня 2016 року, до покарання, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
ОСОБА_9 визнано невинуватим та виправдано у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.186 КК України по епізоду обвинувачення від 15 вересня 2016 року.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_9 ухвалено обчислювати з моменту його затримання.
На підставі ч.5 ст.72 КК України, зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_9 строк його тримання під вартою з 25 листопада 2016 року по 26 квітня 2017 року, з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_9 до вступу вироку в законну силу залишено без змін - домашній арешт.
Цивільні позови потерпілого ОСОБА_12 та потерпілої ОСОБА_10 про стягнення із обвинуваченого ОСОБА_9 матеріальної та моральної шкоди - залишено без розгляду.
Скасовано арешт майна ОСОБА_9 , накладеного згідно ухвали слідчого судді Ніжинського міськрайонного суду від 29.11.2016 року, на пару чоловічих кросівок, куртку та мобільний телефон марки «Samsunqg GT-E1200», ІМЕІ НОМЕР_1 .
Стягнуто із ОСОБА_9 на користь держави 351,84 грн. процесуальних витрат. Питання про речові докази вирішено у порядку ст.100 КПК України.
Вироком місцевого суду встановлено, що ОСОБА_9 в 2016 році, у невстановлений досудовим розслідуванням час, місці та спосіб придбав тринадцять патронів калібру 5,6 мм, які переніс до свого місця проживання у квартиру АДРЕСА_2 , де зберігав їх без передбаченого законом дозволу.
25 листопада 2016 року, у період часу з 06.50 год. до 08.45 год., працівниками Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області під час проведення санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 за вищевказаною адресою, у кімнаті квартири, у письмовому столі в скляній банці, було виявлено та вилучено тринадцять патронів калібру 5,6 мм., які згідно висновку експерта є бойовими припасами, довгими патронами кільцевого запалення калібру 5,6 мм і придатні до стрільби.
13 жовтня 2016 року, близько 20.30 год., ОСОБА_9 , перебуваючи на вул.Ніжатинська у м. Ніжин Чернігівської області, поблизу магазину «Продукти», розташованого біля перехрестя з вул. Б.Хмельницького, за попередньою змовою із невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, умисно, з корисливих мотивів, підійшов до потерпілої ОСОБА_10 та, погрожуючи застосуванням до неї насильства, яке не є небезпечним для її здоров'я, відкрито викрав пару сережок із срібла 925 проби, вагою 5 г., вартістю 500 грн., що належать ОСОБА_10 . Після цього ОСОБА_9 за попередньою змовою із невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, застосувавши до ОСОБА_10 насильство, яке не є небезпечним для її здоров'я, зірвавши з шиї потерпілої, відкрито викрав її ланцюжок із срібла 925 проби, вагою 5 г, вартістю 500 грн., чим спричинив останній матеріальну шкоду на загальну суму 1000 грн.
Місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_9 за ч.2 ст.186 (по епізоду від 15 вересня 2016 року) КК України, зазначив, що докази, надані органом досудового розслідування не відповідають вимогам кримінального процесуального закону, а сам потерпілий ОСОБА_12 , допит якого здійснений в порядку ст.353 КПК України, показав, що не впізнає ОСОБА_9 по формі і по зросту, зазначивши, що протизаконні дії щодо нього вчинені не ОСОБА_9 .
Не погодившись із рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та закрити відносно нього кримінальне провадження в частині визнання винуватим за ч.2 ст.186 КК України. Зазначив, що він повністю визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, проте свою вину за ч.2 ст.186 КК по обом епізодам заперечив. Вказав, що органом досудового розслідування було штучно створено докази його причетності до відкритого викрадення речей у ОСОБА_10 . Так, викладені у вироку обставини мали місце 13.10.2016 року, а із заявою потерпіла звернулась лише 22.11.2016 року. Зазначив, що йому було відмовлено у проведенні одночасного допиту його та потерпілої ОСОБА_10 Послався, що саме перебування його біля магазину «Продукти» не є доказом вчинення ним злочину щодо ОСОБА_10 . Указав, що судом безпідставно не було взято до уваги показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , мотивуючи це тим, що він перебуває з ними в дружніх стосунках. Зазначив, що такий доказ, як DVD-R диск, на якому відображено відеозапис з камери спостереження, був переглянутий у судовому засіданні місцевого суду, проте не був відкритий йому стороною обвинувачення після закінчення досудового розслідування. Також вказав, що його впізнання суперечить вимогам ст.228 КПК України, оскільки потерпілій були пред'явлені його фотознімки та зображення із соціальної мережі «ВКонтакте». Крім того, вказав на відсутність доказів вчинення ним кримінального правопорушення щодо ОСОБА_12 .
Потерпіла ОСОБА_10 подала апеляційну скаргу, в якій просила змінити вирок суду першої інстанції та звільнити ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком, на підставі ст.75 КК України, посилаючись на неврахування судом при призначенні покарання обвинуваченому, обставин, які пом'якшують його покарання.
Прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок суду першої інстанції, у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 остаточне покарання за ч.1 ст.263, ч.2 ст.186, ч.1 ст.70 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. Послався на безпідставне призначення покарання обвинуваченому із застосуванням ст.69 КК України. Також вказав на неповноту судового розгляду, оскільки однією з причин відмови потерпілого ОСОБА_12 від своїх показань, стало незабезпечення судом порядку судового засідання, що призвело до відповідного психологічного тиску на потерпілого. При цьому, після відмови ОСОБА_12 від своїх попередніх показань судом не було ініційовано перед органом досудового розслідування проведення перевірки причин такої відмови.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника, які просили задовольнити подану ними апеляційну скаргу та скаргу потерпілої ОСОБА_10 , а скаргу прокурора залишити без задоволення; прокурора, котрий підтримав свою апеляційну скаргу в частині призначення ОСОБА_9 більш суворого покарання, а скарги обвинуваченого та потерпілої просив залишити без задоволення; представника потерпілої, який підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_10 , а скаргу прокурора просив залишити без задоволення; дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та кваліфікація його дій в апеляційних скаргах ніким з учасників процесу не оскаржуються. В суді апеляційної інстанції прокурор підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення лише в частині призначення ОСОБА_9 більш суворого покарання.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_9 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, щодо ОСОБА_10 , за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку суду.
У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_9 свою вину за ч.2 ст.186 КК України не визнав, пояснив, що потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_10 уперше побачив у судовому засіданні місцевого суду. Ввечері 13 жовтня 2016 року разом із ОСОБА_15 та ОСОБА_16 дійсно заходив до магазину «Продукти» у м. Ніжині, але ОСОБА_10 того дня він не бачив, конфліктів з нею не було. 15-16 вересня 2016 року він знаходився на роботі в м. Києві, а тому не міг здійснити пограбування потерпілого ОСОБА_12 .
Незважаючи на невизнання обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, щодо ОСОБА_10 , його вина знайшла своє підтвердження у судовому засіданні, вона відображена низкою доказів, яким суд дав належну оцінку.
Так, допитана у судовому засіданні місцевого суду потерпіла ОСОБА_10 показала, що 13 жовтня 2016 року, у вечірній час, разом із співмешканцем ОСОБА_17 проходили біля магазину «Продукти» по вул. Ніжатинська у м. Ніжині. В цей час до ОСОБА_17 причепились двоє молодих хлопців і стали його бити, а її штовхали, від чого вона впала. Потім під'їхав автомобіль, із якої вийшли чотири чоловіки, серед яких був ОСОБА_9 . Обвинувачений сказав їй, що вона порвала його куртку і щоб вона зняла сережки. Потерпіла віддала йому сережки, а ОСОБА_9 також зірвав з її шиї ланцюжок. Бачила обличчя обвинуваченого добре, бо присвічувала ліхтариком. ОСОБА_9 був у чорній куртці із одягненим капюшоном. До поліції ОСОБА_10 одразу не дзвонила, оскільки в неї розрядився мобільний телефон.
Допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_17 показав, що ввечері 13 жовтня 2016 року разом із співмешканкою ОСОБА_10 проходили біля магазину «Продукти», біля колишнього кафе «Мехіко». Було темно, але у ОСОБА_10 був ліхтарик. Його штовхнули хлопці у спортивному одязі, після чого стали бити. Потім під'їхала машина і через деякий час потерпіла повідомила йому, що у неї забрали сережки та ланцюжок.
Свідок ОСОБА_18 у судовому засіданні місцевого суду показав, що є власником магазину «Продукти» по вул. Ніжатинській у м. Ніжині, який облаштований камерами відеоспостереження. У вечірній час до нього звернулись чоловік та жінка, які повідомили, що на відставні 100-150 метрів від магазину їх побили і забрали речі, просили викликати поліцію. На офіційне звернення адвоката він надав відео з камер спостереження.
Окрім показань потерпілої та свідків, вина ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, також підтверджується наступними письмовими доказами:
- заявою ОСОБА_10 , зареєстрованої у Ніжинському відділі поліції 22 листопада 2016 року за №10832, згідно якої остання просила притягнути до відповідальності невідомих осіб, які 13 жовтня 2016 року, близько 21-30 год., біля магазину №15 на вул. Ніжатинська у м. Ніжин відкрито заволоділи у неї сережками та ланцюжком (т.1, а.к.п. );
- протоколом огляду місця події від 16 січня 2017 року, згідно якого визначене місце відкритого заволодіння майном потерпілої ОСОБА_10 : ділянка дороги по вул. Ніжатинська у м. Ніжин, поблизу перехрестя з вул. Гончарна, між домоволодіннями №3 та №5, відстань від даного місця до магазину ФОП ОСОБА_18 становить 52 м (т.1, а.к.п. );
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 23 листопада 2016 року, згідно якого потерпіла ОСОБА_10 впізнала особу, яка здійснила відкрите викрадення її майна, на фото №2, на якій зображений обвинувачений ОСОБА_9 (т.1, а.к.п. );
- протоколом огляду предмета від 05 грудня 2016 року - компакт-диску DVD-R, який наданий ФОП ОСОБА_18 із інформацією з камер відеоспостереження магазину по АДРЕСА_3 за період з 20 по 22 годину 13 жовтня 2016 року, і який долучений потерпілою ОСОБА_10 , згідно якого наявний чорно-білий відеозапис із зображенням ділянки місцевості біля входу до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 », а також подій, які відбулися у вищевказаний час (т.2, а.к.п.6-10).
Отже, місцевий суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні всі вищевказані докази в їх сукупності, як такі, що узгоджуються між собою та не викликають сумніву, правильно дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.2 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), належного ОСОБА_10 , поєднане з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для здоров'я потерпілої, та з насильством, яке не є небезпечним для здоров'я потерпілої, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з чим погоджується і колегія суддів.
Посилання ОСОБА_9 на те, що його впізнання суперечить вимогам ст.228 КПК України, оскільки потерпілій були пред'явлені його фотознімки та зображення із соціальної мережі «ВКонтакте» не заслуговує на увагу, так як протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 23 листопада 2016 року повністю відповідає вимогам ст.ст.228, 231 КПК України.
Твердження обвинуваченого, що потерпіла ОСОБА_10 звернулась із заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення 22 листопада 2016 року, хоча обставини справи мали місце 13 жовтня 2016 року, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки Кримінальний процесуальний кодекс України не містить обов'язкових строків, протягом яких потерпіла особа має право на звернення у встановленому порядку із заявою чи повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Доводи ОСОБА_9 , що DVD-R диск, а якому відображено відеозапис з камери спостереження, був переглянутий у судовому засіданні місцевого суду, проте не був предметом доказування при досудовому розслідуванні і слідчим йому не пред'являвся, не заслуговують на увагу та спростовуються даними реєстру матеріалів досудового розслідування, згідно яких 18 січня 2017 року обвинуваченому та його захиснику було надано доступ до матеріалів досудового розслідування. Цього ж дня вказаним особам було повідомлено про відкриття додаткових матеріалів досудового розслідування та надано до них доступ (т.1, а.к.п.10). Будь-яких зауважень чи заперечень від обвинуваченого та його захисника з приводу неповного доступу до матеріалів досудового розслідування не надходило і матеріали кримінального провадження такої інформації не містять.
Твердження ОСОБА_9 про те, що йому було відмовлено у проведенні одночасного допиту його та потерпілої ОСОБА_10 є необґрунтованим, оскільки таке клопотання перед слідчим у матеріалах кримінального провадження відсутнє і нічим, крім його усної заяви в суді, не підтверджується.
Посилання обвинуваченого на відсутність доказів вчинення ним кримінального правопорушення щодо ОСОБА_10 не заслуговує на увагу та спростовується показаннями самого обвинуваченого, даними ним як у місцевому суді, так і в суді апеляційної інстанції, щодо перебування 13.10.2016 року, близько 21-00 год., разом із ОСОБА_15 та ОСОБА_16 біля магазину «Продукти», розташованого на вул. Ніжатинській у м. Ніжині. Обставини щодо перебування ОСОБА_9 біля даного магазину підтвердженні також і потерпілою ОСОБА_10 , яка будучи попередженою про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і приведена до присяги, безпосередньо в судовому засіданні вказала на ОСОБА_9 , як особу, що здійснила відкрите викрадення її майна 13 жовтня 2016 року.
Крім того, як слідує з пояснень потерпілої ОСОБА_10 , остання зазначила, що саме ОСОБА_9 , обличчя якого вона підсвітила ліхтариком, який був у чорній куртці із одягненим капюшоном, разом із іншим хлопцем відкрито заволодів її сережками та ланцюжком. Такі показання потерпілої були незмінними протягом судового розгляду у місцевому суді, а наявність у неї ліхтарика підтверджується також показаннями свідка ОСОБА_17 , як безпосереднього учасника подій увечері 13 жовтня 2016 року.
Також, місцевий суд обґрунтовано не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які перебувають у дружніх стосунках із ОСОБА_9 , і знаходились разом з ним у вечірній час біля магазину «Продукти». А тому вказані особи своїми поясненнями всіляко намагалися покращити становище обвинуваченого та допомогти останньому уникнути встановленої законом відповідальності за скоєне, з чим погоджується і колегія суддів.
При цьому, на переконання колегії суддів, саме ОСОБА_10 не мала жодних підстав обмовляти обвинуваченого, її показання повністю узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_17 та з іншими матеріалами справи.
В той же час, стороною захисту не було надано доказів, які б спростовували свідчення вказаних осіб і доводили невинуватість ОСОБА_9 у вчиненні відкритого заволодіння майном потерпілої.
Відтак, позицію сторони захисту щодо непричетності ОСОБА_9 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, колегія суддів вважає як захисну, з метою уникнення відповідальності за скоєне, так як вона повністю спростовується вищенаведеними доказами, у зв'язку з чим не вбачає підстав для задоволення поданої обвинуваченим апеляційної скарги.
Що стосується доводів прокурора про м'якість призначеного ОСОБА_9 покарання, то вони не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Відповідно до ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Зі змісту скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання ОСОБА_9 і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування,наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_9 міру покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які відносяться до категорії тяжких і мають підвищений рівень суспільної небезпеки, його ставлення до скоєного; особу винного, який має постійне місце проживання, позитивно характеризується за попереднім місцем навчання, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, має на утриманні матір, яка є інвалідом, раніше не судимий в силу ст.89 КК України; а також врахував позицію потерпілої ОСОБА_10 , яка просила призначити обвинуваченому покарання, не пов'язане з ізоляцією від суспільства; відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Згідно положень статті 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу або перейти до більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції частини статті за цей злочин.
Як убачається із вироку суду першої інстанції, вирішуючи питання про міру покарання ОСОБА_9 , суд визнав обставинами, які пом'якшують покарання - щире каяття у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, молодий вік та перебування на утриманні матері - ОСОБА_19 , яка є інвалідом 1 групи безстроково і потребує постійного догляду.
Проте, на думку колегії суддів, доцільніше визнати обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_9 та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину - перебування на утриманні матері, яка є інвалідом 1 групи безстроково та потребує постійного догляду; наявність на утриманні малолітньої дитини - сина ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; а також добровільне відшкодування потерпілій завданої матеріальної та моральної шкоди, що підтвердив у судовому засіданні апеляційної інстанції представник потерпілої.
А тому, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання хоча із застосуванням ст.69 КК України, проте у виді реального позбавлення волі, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, оскільки його перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.
Виходячи з вищенаведеного, доводи апеляційної скарги потерпілої про суворість призначеного обвинуваченому покарання також є непереконливими.
Відтак, всі обставини, на які посилаються апелянти, судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_9 покарання враховані, тому доводи обвинуваченого та потерпілої про суворість призначеного покарання, а прокурора - про м'якість покарання, не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг.
Порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінально-процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 404, 407, 419 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 , потерпілої ОСОБА_10 та прокурора - залишити без задоволення, а вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 лютого 2018 року щодо ОСОБА_9 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4