Справа № 686/17131/15-ц
Провадження № 22-ц/792/497/18
14 травня 2018 року м. Хмельницький
Апеляційний суд Хмельницької області у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Янчук Т.О. (суддя-доповідач),
Костенка А.М.,Спірідонової Т.В.,
секретаря: Кошельника В.М.,
за участю: представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2017 року (суддя Козак О.В.) за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності,
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі ПАТ «Дельта Банк», банк) звернулось до суду з позовом у якому просило в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості за договором споживчого кредиту у розмірі 886 515 грн. 28 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на вказану квартиру за ПАТ «Дельта Банк».
В обґрунтування позовних вимог вказувало, що 17 вересня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №2202/0908/88-057, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 45 000 доларів США з розрахунку 12,5 % річних на строк по 17 вересня 2018 року.
Того ж дня, з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_4 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах ПАТ «Сведбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі і за кредитним договором укладеним з ОСОБА_4
Позивач вказував, що відповідач умови кредитного договору належним чином не виконує, внаслідок чого, станом на 28.07.2015 року за ОСОБА_4 існує заборгованість у ________________________________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції: Козак О.В. Категорія: 27
Доповідач: Янчук Т.О.
сумі: 886 515,28 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 767 891,04 грн., сума заборгованості за відсотками - 118 624,24 грн. Вважає, що погашення боргу можливе шляхом задоволення даного позову та вказував, що згідно п.1 Іпотечного договору, іпотека за ним забезпечує вимоги Іпотекодержателя за кредитним договором № 2202/0908/88-057 від 17.09.2008 року. Згідно п.12 Іпотечного договору, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 22 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, відповідно до якої в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 886 515,28 грн., за договором про надання споживчого кредиту, звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на неї за ПАТ «Дельта Банк».
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що банк відповідно до умов іпотечного договору та Закону України «Про іпотеку» має право на набуття права власності на предмет іпотеки у разі порушення позичальником умов кредитного договору.
Також зазначає, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя міститься в іпотечному договорі і відповідач в цьому застереженні надав згоду банку звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність. Крім того, відповідно до іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду. Вважає, що незважаючи на можливість позасудового вирішення питання про передання іпотекодержателю у власність предмета іпотеки ст.36 ЗУ «Про іпотеку» не виключає можливість прийняття рішення про визнання за ним права власності на предмет іпотеки. Крім того, зазначав, що право власності на предмет іпотеки не може переходити до іпотекодержателя на підставі застереження договору іпотеки.
В судове засідання представник ПАТ «Дельта Банк» не з'явився, повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки. Надійшла заява від представника банку про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав:
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 17 вересня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», який в подальшому змінив свою назву на ПАТ «Сведбанк», і ОСОБА_4 укладено кредитний договір №2202/0908/88-057, за умовами якого останній одержав у банку кредит на споживчі потреби в сумі 45 000 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5% на рік з кінцевим терміном повернення кредиту до 17 вересня 2018 року.
Пунктом 3.1 Кредитного договору, позичальник зобов'язується погасити заборгованість за кредитом, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок №22038008075302 щомісяця, через касу Банку згідно Додатку №1, що є невід'ємною частиною даного договору, крім випадків, передбачених п.3.8, 3.9 та п.5.1.4 даного договору.
Згідно п.10.12 кредитного договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що перед укладенням кредитного договору банк надав йому в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування. Також при укладенні кредитного договору йому надана вся необхідна інформація, передбачена «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління Національного банку від 10.05.2007 року №168, в повному обсязі.
12 січня 2009 року між сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору, 24 січня 2011 року - укладено договір про внесення змін та доповнень №2 та №3, 08 червня 2011 року - укладено Додаткову угоду №4 до кредитного договору №2202/0908/88-057 від 17 вересня 2008 року.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором від 17 вересня 2008 року, а також всіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, 17 вересня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та відповідачем було укладено іпотечний договір, згідно п.2 якого на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно - квартиру №АДРЕСА_1.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором №2202/0908/88-057 від 17.09.2008 року, укладеним з ОСОБА_4.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_4 умов кредитного договору, утворилась заборгованість в розмірі 886 515,28 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 767 891,04 грн., сума заборгованості за відсотками - 118 624,24 грн.
Відповідно до Звіту про оцінку майна ринкова вартість двохкімнатної квартири НОМЕР_1, загальною площею 50,1 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 складає 306 447 грн.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п.11 Іпотечного договору укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 17 вересня 2008 року Іпотекождержатель набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково.
Пунктом 12 Іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимоги Іпотекодержателя, за його вибором, здійснюється за одним із наведених нижче способів: 12.1 рішення суду; 12.2 виконавчого напису нотаріуса; 12.3 застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, викладене в п.п.12.3.1 та 12.3.2. цього пункту.
Відповідно до Договору про внесення змін та доповнень №1 від 24.01.2011 року до іпотечного договору від 17.09.2008 року, пункт 12.3.1 визначає, що задоволення вимог Іпотекодержателя здійснюється шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Сторони цього Договору дійшли згоди, що правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки є зазначене в цьому Договорі застереження, яке за своїми правовими наслідками передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Предмет іпотеки набувається у власність Іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, сторони домовились, що суб'єкт оціночної діяльності визначається Іпотекодержателем.
У випадку перевищення вартості предмету іпотеки, що вказана у висновку суб'єкта оціночної діяльності над розміром заборгованості Іпотекодавця за основим зобов'язанням, Іпотекодержатель перераховує згідно діючого законодавства України різницю на поточний рахунок Іпотекодавця.
Сторони, з розумінням змісту ст.37 Закону України «Про іпотеку» свідчать що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п.12.3 цього Договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця.
Пунктом 11 Іпотечного договору визначено, що Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання Іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково.
Таким чином, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного суду у постанові від 21.03.2018 року у справі №760/14438/15-ц.
Оцінивши наявні у справі докази, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, з тієї підстави, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, фактично апелянт наводить ті ж аргументи, що є підставою позову та яким дана оцінка судом в мотивувальній частині постанови, а тому доводи апелянта слід відхилити.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 травня 208 року.
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Т.О. Янчук