18.05.2018 Справа №607/2603/18
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді Вийванко О. М.
за участю секретаря судового засідання Стрілкової М. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на цегляний гараж 1964 року побудови з підвалом та оглядовою ямою, загальною площею 26,1 кв. м., за адресою вул. Руська, 6 «Б» в м. Тернопіль.
Посилаючись на те, що він з 02.01.1996 р. добросовісно, відкрито та безперервно користуюся цегляним гаражем 1964 року побудови з підвалом та оглядовою ямою, загальною площею 26,1 кв. м. за адресою вул. Руська, 6 «Б» м. Тернопіль. Власником даного гаражу був ОСОБА_3, який 02 січня 1996 року відповідно до договору передав його йому в безоплатне користування. ОСОБА_3 відповідно до дозволу, наданого виконком Тернопільської міської ради депутатів трудящих 14 вересня 1964 року, як зазначено в листі від 14.09.1964 року №72, збудував гараж для утримання автомашини. Станом на 14.09.1964 р. чинним законодавством України не було врегульовано порядок будівництва гаражів. Чинне законодавство станом на 1964 рік не передбачало державної реєстрації збудованого гаража. А Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затверджена Міністерством комунального господарства УРСР 31.01.1966 року, погоджена з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, регулювала питання реєстрації лише будинків та домоволодінь, а окремо збудованих гаражів не було врегулювано. Вказаним гаражем він користується та володіє і по сьогоднішній день. 22.08.2003 року ОСОБА_3 помер. Його спадкоємцем є син - ОСОБА_2, який не заявляє ніяких прав на цегляний гараж 1964 року побудови з підвалом та оглядовою ямою загальною площею 26,1 кв. м. за адресою вул. Руська, 6 «Б» м. Тернопіль. ОСОБА_3 після закінчення строку дії договору не звертався до нього із позовами про повернення йому гаража. За таких обставин вважає, що має право набути у власність гараж, яким він володіє більше 20 років. Іншого порядку встановлення факту набуття його власності на цегляний гараж 1964 року побудови з підвалом та оглядовою ямою загальною площею 26,1 кв. м. за адресою вул. Руська, 6 «Б» м. Тернопіль як судовий порядок законодавством України не визначено, встановлення вказаного факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, від його встановлення залежить виникнення мого права власності на зазначений гараж, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Представник відповідача подав відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Вважає, що даний позов не підлягає до задоволення, оскільки, спірний гараж не був прийнятий в експлуатацію і був збудований без відповідних дозволів на будівництво вказаного гаражу. Також позивачем не представлено доказів добросовісного, відкритого та безперервного володіння спірним гаражем.
У судовому засіданні представник позивача не з'явився, однак подано заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Представник відповідача у судовому засіданні не з'явилася, однак подала заяву про розгляд справи у її відсутності, просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, однак подав заяву про розгляд справи без його участі, проти задоволення позову не заперечує.
Перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 дозволено побудувати приміщення для утримання автошини на території школи, що підтверджується листом № 72 від 14.09.1964 р. виконкому Тернопільської міської ради.
На підставі вказаного дозволу ОСОБА_3 було у 1964 році збудовано гараж для утримання автошини.
Після закінчення будівництва вказаного гаража ОСОБА_3 не було зареєстровано право власності на гараж, оскільки чинним на той час законодавством не було передбачено здача його в експлуатацію та реєстрація права власності на гараж.
Посилання представника відповідача на ті обставини, що спірний гараж не був прийнятий в експлуатацію і був збудований без відповідних дозволів на будівництво вказаного гаражу і є самовільним будівництвом є безпідставним, оскільки чинним на той час законодавством не було передбачено прийняття гаража в експлуатацію, також виконкомом Тернопільської міської ради було дозволено побудувати приміщення для утримання автошини на території школи.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України статті 105 Цивільного кодексу України N 9 від 19.09.75», згідно з ст.105 ЦК безоплатному вилученню підлягають лише жилий будинок або частина його (самовільно зведена прибудова). На нежилі, підсобні приміщення (літні кухні, сараї, гаражі тощо), якщо вони не є належністю будинку, що підлягає вилученню, а
також на садові будиночки в садових товариствах правила ст. 105 ЦК про безоплатне вилучення самовільно споруджених будівель і зарахування їх до фонду місцевої ради не поширюються.
Таким чином гараж на час будівництва був збудований ОСОБА_3 у 1964 році відповідно до дозволу виконкому Тернопільської міської ради і в силу статті 105 Цивільного кодексу України (1963 р.) не може бути віднесений до самовільного будівництва.
02 січня 1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір безоплатного користування цегляним гаражем 1964 року побудови з підвалом та оглядовою ямою загальною площею 26,1 кв. м., за адресою вул. Руська, 6 «Б» в м. Тернопіль. Строк безоплатного користування, згідно договору складав з 02 січня 1996 року по 31 грудня 1996 року.
Актом прийому - передачі від 02.01.1996 р., ОСОБА_3 передав гараж ОСОБА_1
У судовому засіданні з'ясовано, що після закінчення строку договору, 31 грудня 1996 року, ОСОБА_1 продовжував добросовісно, відкрито та безперервно користуватися та володіти гаражем по сьогоднішній день.
Як вбачається з довідки №122, виданої ОСОБА_3 від 18.08.2003 р., виконкомом Тернопільської міської ради від 14.09.1964 р. ОСОБА_3 дозволено побудувати гараж на території школи, який ним використовується по даний час. Гараж побудований за кошти ОСОБА_3, і не створює незручностей навчально-виховному процесу в школі, оскільки розташований на межі території школи. Дирекція школи не має заперечень щодо приватизації даного гаража гр. ОСОБА_3
ОСОБА_3 помер 23.08.2003 р., що стверджується свідоцтвом про смерть серія І-ИД №169460 від 23.08.2003 р.
Згідно довідки №602 від 26.08.2016 р., виданої ТзОВ «Мрія», гаражу присвоєно адресний номер №6 б за адресою вул. Руська, 6.
Відповідно до довідки №162/16А від 16.08.2016 р., виданої ТзОВ «Міським бюро технічної інвентаризації», відсутнє зареєстроване нерухоме майно за адресою вул. Руська, буд. 6б, м. Тернопіль.
У судовому засіданні з'ясовано, що після смерті ОСОБА_3, його син відповідач ОСОБА_2 не заперечує даних обставин та просить позов задовольнити.
Згідно технічного паспорта на гараж, виготовленого 12.05.2017 р. ТзОВ «Міським бюро технічної інвентаризації», гараж, 1964 року побудови, знаходиться в м. Тернополі по вулиці Руська, буд. 6 б.
Відповідно до частини 1 статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Частиною 3 статті 344 ЦК України, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.
Відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (далі - Постанова), відповідно до частини першої статті 344 ЦК, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).
Відповідно до п. 10 Постанови, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, заволоділа чужим майном на підставі договору з його власником (оренди, зберігання тощо), який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності за відповідними вимогами (частина третя статті 344 ЦК). При цьому строк позовної давності починає обчислюватись з моменту закінчення строку дії договору, якщо інший строк повернення речі не був установлений самим договором.
Ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.
Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю на нерухоме майно за договором може мати місце не раніше 1 січня 2016 року.
Згідно п.12 Постанови, ураховуючи положення статей 16,344,396 ЦК, до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави. Таким чином, давнісний володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимогстатей 387,391 ЦК.
Відповідно до п.13 Постанови, можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положеньстатей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Згідно п.14 Постанови, виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.
Таким чином, судом встановлено в наявності усі складові для визнання за права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, оскільки позивач заволодів майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення і більше п'ятнадцяти років відкрито, добросовісно, безперервно володів та користувався спірним нерухомим майном, а також його утримував. Будь-яких інших осіб, які б претендували на спірне майно і оспорювали право позивача на отримання вказаного майна у власність за набувальною давністю не існує.
За таких обставин, суд вважає, що слід визнати за ОСОБА_1 право власності на цегляний гараж, 1964 року побудови, з підвалом та оглядовою ямою, загальною площею 26,1 кв. м., за адресою вул. Руська, 6 «Б» в м. Тернопіль.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 283, 284, 352-355 ЦПК України, ст. ст. 344 ЦК України, суд, -
Задовольнити позов ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на цегляний гараж, 1964 року побудови, з підвалом та оглядовою ямою, загальною площею 26,1 кв. м., за адресою вул. Руська, 6 «Б» в м. Тернопіль.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Тернопільської області або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Позивач: ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.
Відповідач: Тернопільська міська рада, місцезнаходження: вул. Листопадова, буд. 5, місто Тернопіль, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 34334305.
Відповідач: ОСОБА_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт громадянина України МС 396475.
Повний текст рішення суду складено 18 травня 2018 року.
Головуючий суддяОСОБА_4