Справа № 819/401/18
08 травня 2018 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Мандзія О.П.
за участю:
секретаря судового засідання Габрилецької С.Є.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Смаль Г.Н.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2017 року та зобов'язання відновити виплату пенсії.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Республіки Польща, позивачу виплачено пенсію за шість місяців наперед перед від'їздом. В подальшому, позивачу стало відомо про безпідставне припинення виплати пенсії з 01.07.2017 року. Вважає такі дії відповідача протиправними, та такими, що порушують конституційні права, що слугувало причиною звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду 07.03.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проведено за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 05.04.2018 року.
Ухвалами суду від 05.04.2018 року та від 24.04.2018 року, постановленими в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відкладено підготовчі засідання.
Ухвалою суду від 08.05.2018 року, постановленою в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати згідно ч.7, 8 ст.243 КАС України, закрито підготовче засідання та розпочато розгляд справи по суті в силу приписів ч.7 ст.181 КАС України.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги з мотивів, наведених в позовній заяві, просили позов задовольнити в повному обсязі. Позивач додатково повідомив, за що за останній рік більше часу перебував в Україні ніж в Республіці Польща та потребує виплати раніше призначеної пенсії. Категорично не згіден з його дискримінацію, лише з тої обставини, що він отримує пенсію на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а не загальних підставах.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав викладених у відзиві (а.с.18-20). Повідомив, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода якого надана Верховною Радою України. Як передбачено ч.4 ст.2 Закону України "Про ратифікацію Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення", стосовно України ця Угода не застосовується до спеціальних схем пенсійного забезпечення військовослужбовців та інших осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється на умовах, відмінних від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Таким чином, переїзд отримувача пенсії на постійне місце проживання до Республіки Польща унеможливлює виплату пенсії у зв'язку з відсутністю відповідної норми у вказаній міжнародній Угоді. За даних обставин, вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача та представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши обставини справи у сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з наступних міркувань.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", який перебував на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, де одержував пенсію згідно протоколу від 15.10.2015 року (а.с. 50)
ОСОБА_1 06.12.2016 року оформлено виїзд на постійне проживання в Республіці Польща та 07.12.2016 року прийнятий на консульський облік у Генеральному консульстві України в Кракові, що підтверджується відміткою у паспорті, копія якого міститься у матеріалах справи (а.с.36-37).
На підставі заяви про виплату пенсії за шість місяців наперед перед від'їздом на постійне місце проживання у Республіку Польща від 13.02.2017 року (а.с.44), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області виплачено пенсію з 01.02.2017 року по 30.06.2017 року.
На підставі листа Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області від 08.12.2016 року №02/17227 (а.с.28) відповідачем видано атестат про зняття з обліку у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон від 15.02.2017 року №43(а.с.12).
При поверненні в Україну, з метою з'ясування обставин припинення виплати пенсії, ОСОБА_1 звернувся до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою від 20.12.2017 року (а.с.45), за результатами розгляду якої листом від 03.01.2018 року № 1173/Д-11 повідомлено про припинення виплати пенсії з 01.07.2017 року та роз'яснено право на звернення до суду за захистом своїх прав (а.с.46). Суд вважає таку відповідь, як відмову у поновленні виплати пенсії, оскільки відповідач фактично усунувся від вирішення поставленого питання.
На підставі звернення ОСОБА_1 від 26.01.2018 року (а.с.11), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом від 02.02.2018 року №118/Д-11 (а.с.27) надіслано копію атестата про зняття з обліку у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон від 15.02.2017 року №43(а.с.12) та лист Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області від 08.12.2016 року №02/17227 (а.с.28).
Також за наслідками звернення ОСОБА_1 від 26.01.2018 року департаментом пенсійного забезпечення Пенсійного Фонду України надіслано лист від 02.03.2018 року №2797/д-11, яким повідомлено, що пенсія в Україні може бути поновлена за умови особистого звернення до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) та надання паспорта громадянина України або посвідки на постійне місце проживання (для громадян інших держав).
Не погоджуючись із припиненням виплати пенсії з 01.07.2017 року у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Приписами ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Як передбачено ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.
Згідно із ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до вимог ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Як роз'яснено в п.2 постанови Пленуму Верховною Суду України від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Відповідно до ст.152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Рішенням від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-ІV) щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.
Згідно з приписами ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні у справі "Пічкур проти України" № 10441/06 від 07.02.2014 року зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Водночас, за правовою позицією ЄСПЛ, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі "Хонякіна проти Грузії", № 17767/08, пункт 72, від 19.06.2012). Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу (рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" № 68385/10 та 71378/10 від 26.09.2014).
Згідно ч.2 ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, у тому числі і військовим пенсіонерам, регулюється нормами Закону №1058-ІV з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитись в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.
Із системного аналізу наведених законодавчих норм слідує про відсутність будь-яких підстав для припинення виплат пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Таким чином, позивач, виїхавши на постійне місце проживання у Республіку Польща, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як громадянин України, що проживає на території України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання громадянина України, а відповідач, припинивши виплату позивачу пенсії, діяв поза законом.
При цьому, в обґрунтування заперечень відповідач посилається на ч.4 ст.2 Закону України "Про ратифікацію Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення", якою визначено, що стосовно України ця Угода не застосовується до спеціальних схем пенсійного забезпечення військовослужбовців та інших осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється на умовах, відмінних від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Суд вважає за необхідне наголосити, що рішенням від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). На підставі чого, доводи відповідача з цього приводу є безпідставними та за практикою ЄСПЛ породжують дискримінацію громадян.
З огляду на викладене, оскільки відповідачем допущено необґрунтовану дискримінацію в частині позбавлення позивача можливості отримати пенсію, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2017 року підлягає до задоволення.
Перерахування коштів для виплати пенсії забезпечує Пенсійний фонд України відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо підвищення ефективності управління фінансами пенсійного забезпечення» від 12 вересня 2002 року № 1349.
Перерахуванню коштів для виплати пенсії передує складання списків зарахування пенсій, які містять в собі такі відомості як прізвище, ім'я, по батькові одержувача пенсії, загальну суму для зарахування на поточний рахунок та загальну суму пенсії в установі уповноваженого банку.
В судовому засіданні представник відповідача не спростував факту наявності у УПФУ в Тернопільській області номеру та реквізитів рахунку на який раніше виплачувалась пенсія та можливості продовжувати виплату пенсії з 01.07.2017 року.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відновити виплату пенсії, слід зазначити, що остання є похідною вимогою від розглянутої вище (основної вимоги), у розумінні положень п.23 ч.1 ст.4 КАС України, а тому також підлягає задоволенню.
Більш того, п.4 ч.2 ст.245 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч.4 ст.245 КАС України).
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено п.4 ч.2 ст.245 КАС України.
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Відповідно до ч.18 ст.43 Закону №2262-ХІІ у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
Згідно ч.4 ст.63 Закону №2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Частиною 2 ст.55 Закону №2262-ХІІ визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей пенсії підвищуються відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (ст.64 Закону №2262-ХІІ).
Обираючи спосіб захисту порушеного права та необхідність вказання дати відновлення пенсійних виплат суд враховує висновки вказані у постанові Верховного Суду України від 6 жовтня 2015 року справа № 21-2427а15308/1088/14-а (а.с. 38).
Враховуючи встановлені судом обставини справи та наведені положення чинного законодавства, суд зазначає, що у відповідності до ч.2 ст.9 КАС України, належним і достатнім способом захисту для відновлення порушених прав позивача у даному випадку буде зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії з врахуванням індексацій та доплат, передбачених пенсійним законодавством.
Вирішуючи питання періоду з якого слід поновити виплату пенсії, враховуючи положення ч.2 ст. 122 КАС України, суд приходить до висновку, що відновлення виплати пенсії слід задовольнити з 01.07.2017 року (дати припинення виплати пенсії).
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних дій.
Відтак, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, оскільки позов підлягає до задоволення, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 704,80 грн. згідно квитанції від 24.02.2018 року №20 (а.с.3).
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
1. Позов задовільнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 1 липня 2017 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769) відновити виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, код РНОКПП НОМЕР_1) з 1 липня 2017 року з врахуванням індексацій та доплат, передбачених пенсійним законодавством.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, код РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження:46001, Тернопільська область, місто Тернопіль, Майдан Волі, будинок 3, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 14035769) сплачені згідно квитанції від 24.02.2018 року №20.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 травня 2018 року.
Головуючий суддя Мандзій О.П.
копія вірна
Суддя Мандзій О.П.