18 травня 2018 року м. Кропивницький Справа № П/811/460/18
Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом:
Приватного підприємства «Елтон-22» (код - 33254135, адреса: вул. Молодіжна, 30-Б, с.Вишняківка, Кіровоградський район, Кіровоградська область, 27645)
до відповідача:
Управління Держпраці у Кіровоградській області (код - 39808965, адреса: вул. Дворцова, 24, м. Кропивницький, 25006)
про визнання протиправними та скасування рішень, -
Приватне підприємство «Елтон-22» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Управління Держпраці у Кіровоградській області (далі - відповідач), в якому просить суд, визнати протиправними та скасувати припис № КР-0552-02-040/0225 від 04.12.2017 р. та постанову №КР-0552-02-040-332 від 19.12.2017 р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржене рішення прийняте за відсутності факту порушення вимог трудового законодавства, оскільки у позивача не було неоформленого належним чином найманого працівника, а був лише укладений цивільно-правовий договір із громадянкою ОСОБА_1, на виконання останньою різного роду послуг. Тому, на думку позивача, у відповідача відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, а тому позивач вважає припис №КР-0552-02-040/0225 від 04.12.2017 р. та постанову про накладення штрафу №КР-0552-02-040-332 від 19.12.2017 р. протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідач адміністративний позов не визнав у повністю, свої мотиви виклав у письмовому відзиві на адміністративний позов, в якому, зокрема, вказав, що контролюючим органом у відповідності до положень чинного законодавства проведено інспекційну перевірку за наслідком якої прийнято спірні рішення, вважає їх правомірними та такими, що не підлягають скасуванню. При цьому наголошує, що Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення посадовими особами управління Держпраці у Кіровоградській області було дотримано. Відповідно до виявлених в ході перевірки порушень норм трудового законодавства та безпосередньо факту того, що порушення мали місце, уповноваженими посадовими особами прийнято правомірне рішення щодо застосування фінансової санкції у вигляді штрафу стосовно приватного підприємства «Елтон-22» у розмірі 96 000,00 гривень. (а.с.49-53).
В судовому засіданні представниками відповідача позицію викладену у відзиві підтримано та наголошено на відмові в задоволенні позовних вимог.
10.05.2018 року відповідною ухвалою суду керуючись приписами статті 183 КАС України подальший розгляд справи судом вирішено здійснити у порядку письмового провадження на підставі відповідного клопотання сторін.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).
Дослідивши подані представниками сторін документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Предметом спору в даній справі є встановлення правомірності дії посадових осіб Управління Держпраці у Кіровоградській області при винесенні припису № КР-0552-02-040/0225 від 04.12.2017р. та постанови № КР-0552-02-040-332 від 19.12.2017 р. про накладення штрафу в розмірі 96 000,00 грн.
При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що з 01.12.2017 року до 04.12.2017 року головним державним інспектором Гущею Лілією Анатоліївною здійснено перевірку ПП «Елтон-22», місцезнаходження здійснення підприємницької діяльності ПАБ «Дудляр», за наслідками якої складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування за № КР-0552-02-040.
Так, у вказаному акті відображено детальний опис виявлених під час проведеної перевірки порушень законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому, вказаний акт позивачем підписаний без зауважень (а.с.5-20).
Перевіркою встановлено, що позивачем не оформлено з працівником ОСОБА_1 трудовий договір у письмовій формі. Договори, укладені підприємцем з ОСОБА_1 мають ознаки трудових відносин, які не оформлені належним чином, що є порушенням вимог ч.1, 3 ст. 24 КЗпПУ щодо укладення трудового договору та ч.1 ст. 21 КЗпПУ в частині забезпечення роботодавцем умов праці.
04.12.2017 року управлінням Держпраці у Кіровоградській області винесено ПП «Елтон-22» припис за №КР-0552-02-040/0225, яким приписано позивачу усунути вказані порушення вимог статті 24 та статті 21 Кодексу законів про працю України щодо укладення трудового договору та його умов (а.с.21).
В свою чергу, 19.12.2017 року Управлінням Держпраці у Кіровоградській області уповноваженими посадовими особами винесено постанову про накладення штрафу за № КР-0552-02-040-332, якою у відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, за порушення позивачем вимог статті 21 та 24 Кодексу законів про працю України, застосовано до ПП «Елтон-22» штраф в розмірі 96 000,00 гривень.
Вважаючи вказані рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).
Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.
Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.
При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т.ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, є Державна служба України з питань праці (Держпраці).
Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. №96 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2015р. №929-р, функції і повноваження Державної інспекції України з питань праці передані правонаступникам Державній службі України з питань праці та її територіальним органам.
Держпраця України у межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінсоцполітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.
Відповідно до пункту 7 вказаного Положення №96, Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.
На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року №340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 квітня 2015 року за №438/26883 «Про затвердження Положення про територіальні органи Державної служби України з питань праці» затверджено положення про територіальні органи Держпраці (далі - Положення).
Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Управління Держпраці є, зокрема, реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Пунктом 4 Положення встановлено, що Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань бере участь у підготовці пропозицій щодо формування державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, державного ринкового нагляду у межах сфери своєї відповідальності.
Згідно із пунктом 6 Положення Управління Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право:
- отримувати в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб інформацію, документи та інші матеріали, необхідні для виконання покладених завдань;
- проводити безперешкодно перевірки в адміністративних приміщеннях робочих органів виконавчих дирекцій Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування) з питань призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, ознайомлюватися під час проведення перевірок з відповідними інформацією, документами і матеріалами та отримувати від фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування необхідні для виконання повноважень Управління Держпраці копії або витяги з документів.
Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, визначених Конвенціями Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року №1985-IV, та №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1986-IV, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року № 1059 "Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)”, Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 386 встановлює Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затверджений Наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 № 390 (далі також - Порядок).
Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (пункт 3 Порядку).
Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.
За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства (пункт 7 Порядку).
Таким чином, відповідач наділений відповідними повноваженнями щодо проведення перевірок за дотриманням законодавства про працю та видання обов'язкових до виконання приписів щодо усунення порушень законодавства про працю.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Стаття 21 КЗпП України визначає, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Виходячи з наведених нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що відповідно до чинного законодавства України виконання робіт, надання послуг особою може здійснюватися як на підставі трудового договору (стаття 21 КЗпП України) так і, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів, які передбачені ЦК України.
Оскільки законодавство не містить обов'язкових приписів у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, суд прийшов до переконання, що сторони договору (працедавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.
Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509, (далі - Порядок 509).
Відповідно до пункту 2 Порядку 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що посадові особи управління Держпраці мають право проводити позапланові перевірки суб'єктів господарювання на предмет дотримання порядку оформлення найманих працівників на роботу, та на підставі встановлених порушень накладати штрафи за порушення вимог трудового законодавства.
При цьому, аналіз наведених норм свідчить про те, що штраф може бути накладений на суб'єкта господарювання за фактичний допуск працівника до виконання службових обов'язків без укладення трудового договору лише за наявності вчиненого фактично порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України.
Частинами 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні контракту.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно ст.. 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Цивільно-правовий договір це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
У відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1). Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони (частина 2). Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частина 3). До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів (частина 4).
Відповідно частин 1, 2 статті 928 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Суд наголошує, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Предметом трудових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.
Судом встановлено, що 21.11.2017 року між ПП «Елтон-22» (замовник) та громадянки ОСОБА_1 (підрядник) укладено трудову угоду, за змістом якої, підрядник бере на себе зобов'язання виконати роботи (надати послуги), що відповідають професії (посаді) різноробочий в строк з 22.11.2017 року до 31.12.2019 року. Підрядник виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи (а.с.80).
Відповідно змісту договору він не носить характеру трудового договору і на нього не поширюється дія норм трудового законодавства.
Згідно умов договору за надані послуги позивач як замовник оплачує підряднику - ОСОБА_1 винагороду, розмір якої зазначається в підпункті 2.1 пункту 1 Цивільно-правового договору.
З вище зазначеного слідує, що предметом договору було виконання працівником певного визначеного обсягу роботи, за наслідками виконання якої замовник зобов'язувався оплатити виконавцеві виконану ним роботу, тобто, предметом є кінцевий результат, а не процес праці. Метою цього договору є отримання певного матеріального результату. За цим договором працівник не підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовував свою роботу і виконував її на власний ризик, трудові функції виконував разово, так як після закінчення виконання визначеного завдання, вказаним договором, трудова діяльність робітника з позивачем припинилася.
Суд зазначає, що у правовідносинах між позивачем та ОСОБА_1 (сторонами договору про надання послуг) містяться ознаки характерні саме цивільно-правовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, встановлено визначений обсяг виконання робіт та її кінцевий результат.
За таких обставин, за своїм змістом договір, що було укладено позивачем, є цивільно-правовим договором, а висновки відповідача про наявність у нього ознак трудового договору та порушення позивачем вимог пунктів 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, є помилковими.
Поряд з тим, відповідач стверджує, що під час інспекційного рейду проведеного 21.11.2017 року у барі «Дудляр», належного позивачеві, знаходилось 4 працівники, дві з яких назвались ОСОБА_1 (прибиральниця), ОСОБА_2 (бармен), документів на підтвердження зайняття посад, посадовим особам контролюючого органо надано надано не було.
Водночас, такі твердження суд оцінює критично, з огляду на покази допитаної у судовому засіданні свідка - ОСОБА_3, яка наголосила, що 21.11.2017 року ОСОБА_1 у барі «Дудляр» була відсутня, жодних робіт по прибиранню не виконувала (а.с.85-92).
При цьому, відповідач наголошує, що позивачем було повідомлено податковий орган, про прийняття ОСОБА_1 на роботу, як працівника ПП «Елтон-22», натомість доказів вказаного, до суду надано не було, що також судом оцінюється критично.
Спірною постановою до позивача застосовано штрафні санкції передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України.
Враховуючи, те що суд встановив відсутність порушення статтей 21 та 24 Кодексу законів про працю України при оформленні господарських взаємовідносин з ОСОБА_1, тобто відсутність факту допуску працівника до роботи без належного оформлення трудового договору, а також відсутність підстав для застосування штрафів, передбачених статтею 265 Кодексу законів про працю України, то винесений припис від 04.12.2017 року №КР-0552-02-040/0225 та постанова №КР-0552-02-040 від 19.12.2017 року є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За змістом частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем фактично був сплачений судовий збір у розмірі 3524,00 грн. (а.с.2), тому вказана сума судового збору, у відповідності з ч. 1 ст. 139 КАС України підлягає присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Кіровоградській області, як суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем по справі.
Так, відповідною ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.02.2018 року заяву позивача про забезпечення адміністративного позову задоволено, а саме: зупинено стягнення штрафу у розмірі 96 000 (дев'яносто шість тисяч) грн. на підставі постанови Управління Держпраці у Кіровоградській області №КР-0552-02-040-332 від 19.12.2017 року в межах виконавчого провадження № 55631053, відкритого 31.01.2018 р. Кіровоградським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, до вирішення справи по суті.
Відтак, керуючись положеннями статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, вказані заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 242 - 246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов приватного підприємства «Елтон-22» до управління Держпраці у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати припис Управління Держпраці у Кіровоградській області № КР-0552-02-040/0225 від 04.12.2017 р.
Визнати протиправним та скасувати постанову Управління Держпраці у Кіровоградській області №КР-0552-02-040-332 від 19.12.2017 р. про накладення на Приватне підприємство «Елтон-22» штрафу у розмірі 96 000,00 грн. за порушення трудового законодавства передбаченого статтями 21, 24 Кодексу законів про працю України.
Скасувати заходи забезпечення позову застосовані ухвалою суду від 12.02.2018 року.
Присудити на користь приватного підприємства «Елтон-22» (код - 33254135, адреса: вул. Молодіжна, 30-Б, с.Вишняківка, Кіровоградський район, Кіровоградська область, 27645) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Кіровоградській області (код - 39808965, адреса: вул. Дворцова, 24, м. Кропивницький, 25006) судовий збір в сумі 3524,00 гривень (три тисячі п'ятсот двадцять чотири гривні).
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду ОСОБА_4