Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 травня 2018 р. Справа№805/2346/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У квітні 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - УПФ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 30 серпня 2017 року нею була подана заява про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 06 вересня 2017 року відповідачем прийнято рішення в формі протоколу №3143 про призначення пенсії з 18 серпня 2017 року. 28 листопада 2017 року УПФ прийняло рішення про відмову у зарахуванні до страхового стажу при призначені пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове, державне пенсійне страхування», періоду роботи з 12 листопада 1986 року по 01 березня 1995 року в Цхакаєвській Центральній районній лікарні на посадах дезінфектора та медсестри терапевтичного відділення у зв'язку із відсутністю даних про перейменування підприємства.
Позивач вважає таке рішення УПФ протиправним, оскільки воно прийнято із порушенням норм чинного законодавства та порушує його конституційні права.
Виходячи з наведеного, позивач просить: 1) визнати незаконним та скасувати рішення Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28 листопада 2017 року щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу при призначені пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоду роботи з 12 листопада 1986 року по 01 березня 1995 року в Цхакаєвській Центральній районній лікарні на посадах дезінфектора та медсестри терапевтичного відділення у зв'язку із відсутністю даних про перейменування, підприємства - визнати незаконним та скасувати; 2) зобов'язати Костянтинівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати позивачу до страхового стажу та спеціального медичного стажу відповідно до п «є» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення періоду роботи з 12 листопада 1986 року по 01 березня 1995 року в Цхакаєвській Центральній районній лікарні на посадах дезінфектора та медсестри терапевтичного відділення; 3) зобов'язати Костянтинівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити нарахування пенсії за віком з 18 серпня 2017 року з урахуванням страхового стажу та спеціального медичного стажу відповідно до п «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 12 листопада 1986 року по 01 березня 1995 року в Цхакаєвській Центральній районній лікарні на посадах дезінфектора та медсестри терапевтичного відділення; 4) зобов'язати Костянтинівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 пенсій за віком, яка передбачена п.7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Вищевказана ухвала отримана УПФ 12 квітня 2018 року, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 30).
На час ухвалення рішення у справі відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані витребуваних судом доказів.
У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Оскільки відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, не подав відзиву на позовну заяву без поважних причин, суд розцінює це як визнання позову.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту (а.с. 9-10).
30 серпня 2018 року позивач звернулася до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 24-25).
До вказаної заяви було додано: копію довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, документи про місце проживання (реєстрації) особи, заяву про призначення/перерахунок пенсії, паспорт, трудову книжку, диплом (свідоцтво, атестат) про навчання, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, фотокартку.
Протоколом № 3143 від 06 вересня 2017 року УПФ позивачу призначено пенсію за віком з 18 серпня 2018 року (а.с. 12).
Рішенням відповідача від 28 листопада 2017 року позивачу, при призначенні пенсії, не зараховано період роботи у Цхакаєвській Центральній районній лікарні з 12.11.1986 року по 01.03.1995 року у зв'язку з відсутністю відомостей про перейменування підприємства (а.с. 11).
У вказаному рішенні також зазначено, що відповідно до запису № 3-5 у трудовій книжці від 17.12.1981 року ЗТ-І №1639947 та перекладу трудової книжки заявниця працювала в Цхакаєвській ЦРЛ з 12.11.1986 року по 01.03.1995 року з Сенакського амбулаторно-поліклінічного об'єднання (в підставі про звільнення з роботи відсутня дата наказу про звільнення). В довідці від 15.09.2017 року №147 про підтвердження періодів роботи з 12.11.1986 року по 01.03.1995 року відсутні відомості про перейменування підприємства.
Позивач вважає таке рішення УПФ протиправним, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх порушених права. Позов подано у строки визначені частинами 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV)).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно ст. 51 Закону № 1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
У відповідності до ст.52 Закону № 1788 право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55 цього Закону.
Відповідно до п. «е» ст.55 Закону № 1788 (у редакції, що діяла на день звернення позивача за призначенням пенсії) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення:
які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту;
ІНФОРМАЦІЯ_2 і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку:
50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року;
50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року;
51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року;
51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року;
52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року;
52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року;
53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року;
53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року;
54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року;
54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року;
55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
У відповідності до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналіз вищезазначених положень свідчить, що для призначення пенсії за віком за даними трудової книжки необхідна наявність в ній відомостей щодо стажу роботи.
Згідно записів у трудової книжки позивача серія ЗТ-І №1639947 вбачається, що остання з 12.11.1986 року працювала в Цхакаєвській ЦРЛ на посадах дезінфектора, медсестра терапевтичного відділення та 01.03.1995 року була звільнена на підставі наказу № 14/к параграф 2 (а.с.13-14).
Суд зазначає, що відсутність в підставі про звільнення з робити дати наказу про звільнення, не спростовує наявність у позивача страхового стажу.
Крім того, в матеріалах справи міститься довідка № 147 від 15.09.2017 року товариства з обмеженою відповідальністю «Сенакське амбулаторно-поліклінічне об'єднання» (з перекладом на українську мову, засвідченим нотаріально), з якої вбачається, що ОСОБА_1 працювала в Цхакаєвській центральній районній лікарні з 12.11.1986 року по 01.03.1995 року, а саме: 12.11.1986 року призначена на посаду дезінфектора, 05.02.1987 року переведена медсестрою в терапевтичне відділення, 01.03.1995 року звільнена з посади медсестри терапевтичного відділення. Також, у вказаній довідці вказана дата відповідного наказу № 14/к параграф 2 про звільнення, а саме 01.03.1995 року (а.с.18).
Стосовно посилань відповідача на відсутність відомостей про перейменування підприємства на якому працювала позивач, що стало підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду з 12.11.1986 року по 01.03.1995 року, суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 2 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 16/98-ВР від 14.01.1998 року завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї тощо.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Відповідно до п. 4.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.2. Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, відповідно до ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов'язків в органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Згідно статті 1 Конституції Україна є соціальною та правовою державою.
За приписами частини 2 статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд застосовує положення Конституції України, згідно яких в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається міст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Судом встановлено, та підтверджується записами у трудовій книжці серія ЗТ-І №1639947, що ОСОБА_1 з 12.11.1986 року працювала в Цхакаєвській ЦРЛ на посадах дезінфектора, медсестра терапевтичного відділення та 01.03.1995 року була звільнена з Сенакського амбулаторно-поліклінічного об'єднання на підставі наказу № 14/к параграф 2 від 01.03.1995 року.
Приймаючи до уваги конституційні гарантії людини та враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відмова в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи в Цхакаєвській ЦРЛ через відсутність у записі в трудовій книжці дати наказу про звільнення, а також відсутності в суб'єкта владних повноважень відомостей про перейменування вказаної установи за наявності відповідного запису у трудовій книжці, повністю суперечить нормам чинного національного законодавства, в тому числі приписам статті 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що рішення УПФ від 28 листопада 2017 року, прийнято не на підставі Конституції та законів України, без урахування усіх обставин для прийняття відповідного рішення, а отже підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити грошову допомогу в розмірі 10 пенсій за віком, яка передбачена п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення, пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1191 затверджений Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати.
Відповідно п. 2 вказаного Порядку до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Згідно з п. 5 цього Порядку грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Положеннями п. 6 вказаного Порядку для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно зі статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» станом на день її призначення.
Згідно з п. 7 вказаного Порядку виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров'я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, зокрема, в лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах передбачені посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).
Згідно розрахунку стажу Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, стаж роботи позивача в закладах охорони здоров'я без врахування спірного періоду складає 27 років 4 місяці 15 днів (а.с. 23).
Приймаючи до уваги встановлені судом обставини, які свідчать про протиправне неврахування УПФ при призначенні пенсії періоду роботи позивача у Цхакаєвській центральній районній лікарні, суд приходить висновку, що відповідний страховий стаж позивача на день звернення до пенсійного органу становив понад 30 років.
Таким чином, суд вважає, що у позивача наявний страховий стаж (30 років) на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до призначення пенсії за віком не отримувала пенсію, а тому вона має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена п. 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1191.
Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
Згідно положень ч. 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вважає, що для повного та ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати УПФ нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 пенсій за віком, яка передбачена п.7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Приймаючи до уваги вищенаведене в сукупності, позов ОСОБА_1 до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно квитанції № 42 від 28.03.2018 року, позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 705,00 грн., в той час коли за законом необхідно сплатити 704,80 грн. (частина 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» - 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу).
Таким чином, відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704 гривень 80 копійок
Разом з тим, суд вважає необхідним наголосити, що у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону 3674-VI в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28 листопада 2017 року про відмову у зарахуванні при призначені пенсії за віком ОСОБА_1, періоду роботи з 12 листопада 1986 року по 01 березня 1995 року в Цхакаєвській Центральній районній лікарні.
Зобов'язати Костянтинівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 12 листопада 1986 року по 01 березня 1995 року в Цхакаєвській Центральній районній лікарні до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги в розмірі 10 пенсій за віком, яка передбачена пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Костянтинівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 18 серпня 2018 року з урахуванням періоду роботи з 12 листопада 1986 року по 01 березня 1995 року у Цхакаєвській Центральній районній лікарні.
Зобов'язати Костянтинівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десять пенсій за віком, яка передбачена пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Ціолковського, 25, м. Костянтинівка, Донецька область, 85113, код ЄДРПОУ 37544278) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Лазарєв В.В.