ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" травня 2018 р. справа № 809/627/18
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення, -
05.04.2018 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними дії Калуського об'єднаного управління Івано-Франківської області при виконанні постанови Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.09.2016 за позовом ОСОБА_1 у справі №343/1383/16-а; скасувати розпорядження №142132 від 01.02.2018, яке ухвалене безпідставно всупереч чинному законодавству; зобов'язати Калуське об'єднане управління ПФУ Івано-Франківської області забезпечити з 01.10.2017 виконання постанови Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.09.2016 по справі №343/1383/16-а за позовом ОСОБА_1; здійснити судовий контроль за виконанням даного рішення відповідно до вимог статті 382 КАС України, встановивши дату для надання звіту про виконання судового рішення; прийняти окрему ухвалу стосовно порушення відповідачем законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення за ст. 382 Кримінального кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, всупереч вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із 03.10.2017 зупинив виконання чинної постанови Долинського районного суду від 21.09.2016 у справі №343/1383/16-а, якою зобов'язано Долинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із збільшенням на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, але не вище 75 відсотків заробітку, починаючи з 12.01.2016. Так, 12.03.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виконання чинного рішення суду, але йому було відмовлено листом від 26.03.2018 за №142/с-15, в якому відповідач повідомив, що перерахунок пенсії згідно рішення суду від 21.09.2016 необхідно проводити в межах покладених судом зобов'язань, а починаючи з 11.10.2017 розрахунок розміру пенсії здійснити відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 позовну заяву ОСОБА_1 до Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.
У зв'язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.04.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та 30.04.2018 представником подано відзив від 25.04.2018,в якому позовних вимог не визнав та просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що у законодавство, яким керувався Долинський районний суд Івано-Франківської області при винесенні постанови від 21.09.2016, а саме у п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 03.10.2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII (далі - Закон №2148-VIII) внесено зміни, а тому позивачу здійснено перерахунок пенсії. Саме ці зміни і стали підставою для видачі оскарженого розпорядження №142132 від 01.02.2012. Також представник відповідача послався на постанову Верховного суду України від 05.11.2013 у справі №21-293а13 та на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 19.12.2011 за №8, в яких визначено, що виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, такі виплати продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд винесенні рішення або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача (а.с. 42).
30.04.2018 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що доводи відповідача у відзиві є безпідставними, оскільки механізм перерахунку пенсії Закон України №2148-VIII від 03.10.2017 для ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС не змінено. Також зазначає, що мотивація відповідачем у відзиві на позов підстави для видачі оскарженого розпорядження №142132 від 01.02.2012 не стосується суті справи, а постанови Верховного суду України та Пленуму Вищого адміністративного суду України, на які посилається відповідач, стосуються зовсім інших правовідносин (а.с. 46).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, що підтверджується світлокопією посвідчення серії А №373033 (а.с. 10).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Калуському об'єднаному УПФУ в Івано-Франківській області та з 10.03.2002 йому призначено пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-ХІІ).
21.09.2016 постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області визнано протиправними дії Долинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 із збільшенням її на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад встановлений ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» стаж роботи, а також зобов'язано Долинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із збільшенням на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, але не вище 75 відсотків заробітку, починаючи з 12.01.2016 (а.с. 11-13).
Суд звертає увагу, що на момент розгляду даної адміністративної справи вказана постанова Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.09.2016 є не скасованою та набрала законної сили 11.11.2016.
Згідно ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як наслідок, висновки та обставини, встановлені у постанові Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.09.2016, не потребують доказування.
З матеріалів адміністративної справи слідує, що за виконавчим провадженням відповідач виконував дане рішення суду до жовтня 2017 року - до дня набрання чинності пенсійної реформи. Як наслідок, відповідачем 01.02.2018 винесено розпорядження №142132 (а.с. 8), яким перераховано пенсію позивачу всупереч чинній постанові Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.09.2016.
У зв'язку із невиконанням постанови Долинського районного суду Івано-Франківської області, позивач12.03.2018 звернувся до Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківській області із заявою про забезпечення виконання чинного рішення суду, а саме постанови Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.09.2016 (а.с. 9).
Однак, листом від 26.03.2018 за №142/с-15 позивачу відмовлено в задоволенні зазначеної заяви з посиланням на те, що у законодавство, яким керувався Долинський районний суд Івано-Франківської області при винесенні постанови від 21.09.2016, а саме у п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 03.10.2017 Законом №2148-VIII внесено зміни. Так, відповідно до п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, що рішення суду від 21.09.2016 необхідно проводити в межах покладених судом зобов'язань, а починаючи з 11.10.2017 розрахунок розміру пенсії здійснити відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII. Тому позивачу в жовтні 2017 року здійснено перерахунок пенсії. Також відмічено, що оскільки пенсія позивачу призначена відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і перерахована з 01.10.2017 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», підстав застосовувати п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» немає (а.с. 27-28).
Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, у зв'язку із чим звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За правилами ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Згідно із вимогами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
В абз. 1 пп.3.2 п.3 рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина. Виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, при розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення в іншій справі. Також потрібно враховувати, що суд не має права зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки порушуються процесуальні норми КАС України.
У зв'язку з вказаним, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи не виконання) постанови Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.09.2016 по справі №343/1383/16-а за позовом ОСОБА_1, то відповідно, ним невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.
Отже, виходячи з заявленої позовної вимоги позивача про визнання протиправними дій Калуського об'єднаного управління Івано-Франківської області при виконанні постанови Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.09.2016 за позовом ОСОБА_1 у справі №343/1383/16-а, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що дана вимога позивача є такою, що не підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язання Калуського об'єднаного управління ПФУ Івано-Франківської області забезпечити з 01.10.2017 виконання постанови Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.09.2016 по справі №343/1383/16-а за позовом ОСОБА_1, то суд зазначає, що вона є похідною від вимоги позивача про визнання протиправними дій Калуського об'єднаного управління Івано-Франківської області при виконанні постанови Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.09.2016, а тому вона також не підлягає задоволенню.
Окрім того суд зазначає, що з врахуванням вимог ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч. 2 ст. 14 та ч. 1 ст. 370 КАС України, які встановлюють обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, постанова Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.09.2016 з моменту набрання законної сили 11.11.2016 є обов'язковою, в тому числі і для Калуського об'єднаного управління ПФУ Івано-Франківської області, а тому додаткового зобов'язання для виконання не потребує, оскільки таке встановлено законодавством.
Щодо позовної вимоги про скасування розпорядження відповідача №142132 від 01.02.2018. то суд зазначає наступне.
Статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом №796-ХІІ або їм надається право на одержання пенсії на підставах, передбачених цим Законом.
Статтею 49 Закону №796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
З пункту 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1058-IV слідує, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії, зокрема і відповідно до Закону №796-ХІІ, їй призначається одна пенсія за її вибором.
Як уже встановлено судом, позивачу призначено пенсію за віком на підставі Закону України Закон №1058-IV зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області зобов'язано Долинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із збільшенням на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, але не вище 75 відсотків заробітку, починаючи з 12.01.2016 (а.с. 11-13).
Суд звертає увагу, що відповідач 01.02.2018 виніс оскаржене розпорядження №142132, яким фактично припинив виконання чинного рішення від 21.09.2018 у зв'язку із тим, що у п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» внесено зміни.
Однак, суд не може погодитись із правомірністю таких дій з огляду на наступне.
Так, згідно п. 2 ст. 56 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Таким чином, для перерахунку пенсії необхідне бажання застрахованої особи, яке може проявитись у вигляді подання відповідної заяви. Але як встановлено судом, такої заяви позивач органу пенсійного фонду не надавав.
Окрім того, суд не бере до уваги посилання відповідача на постанову Верховного суду України від 05.11.2013 у справі №21-293а13 та на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 19.12.2011 за №8, оскільки дані постанови стосуються зовсім інших правовідносин, а саме перерахунку пенсії у зв'язку із збільшенням розміру прожиткового мінімуму, тобто у випадку покращення умов виплати пенсії.
Суд відмічає, що статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 9 лютого 1999 року №21-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
З огляду на вищенаведене, висновки відповідача про необхідність перерахунку пенсії позивачу у зв'язку із зміною законодавства, при тому, що постанова Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.09.2016, якою врегульоване питання перерахунку пенсії позивачу, є чинною, - в даному випадку є хибними.
Таким чином, позовна вимог позивача про скасування розпорядження №142132 від 01.02.2018 підлягає до задоволення.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі.
Щодо вимоги позивача про прийняття окремої ухвали стосовно порушення відповідачем законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення за ст. 382 Кримінального кодексу України, суд зазначає наступне.
Частинами - ст. 249 КАС України встановлено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Отже, окрема ухвала виноситься судом у зв'язку з виявленням під час судового розгляду порушення законності з боку, зокрема, суб'єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені шляхом розв'язання спору по суті. При цьому такі порушення мають негативно впливати на стан суб'єктивних прав та обов'язків особи у публічно-правових відносинах.
Для постановлення окремої ухвали необхідним є встановлення під час розгляду справи порушення закону безпосередньо щодо прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, з метою усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, якщо такі порушення не усуваються судовим рішенням по суті спору. Разом з тим, суд, встановивши протиправність прийнятого розпорядження Калуського об'єднаного управління Івано-Франківської області №142132 від 01.02.2018, ухвалив рішення про його скасування, чим повністю усунув допущені порушення закону щодо позивача, а тому підстави для постановлення окремої ухвали - відсутні.
Окрім того, статтею 229 КАС України встановлено право, а не обов'язок суду постановляти окрему ухвалу.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 14, 77, 241-246, 250, 263, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Скасувати розпорядження Калуського об'єднаного управління Івано-Франківської області №142132 від 01.02.2018.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
ОСОБА_1: індекс 77500, вул. Грушевського, 18А/4, м. Долина, Івано-Франківська обл., ідентифікаційний код НОМЕР_1.
Калуське об'єднане управління Івано-Франківської області: індекс 77304, вул. Біласа і Данилишина, 2, м. Калуш, Івано-Франківська обл., код ЄДРПОУ 37824000.
Суддя Кафарський В.В.