м. Вінниця
18 травня 2018 р. Справа № 802/553/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернюк А.Ю.,
за участю: розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Вінницькій області про визнати протиправними дії та бездіяльність, зобов'язання вчинити дії
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області про визнання протиправними дії та бездіяльність, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що з 07.05.2008 працює суддею Гайсинського районного суду Вінницької області та отримує суддівську за 2017 рік і січень 2018 року у сумі, визначеній із застосуванням розрахункової величини посадових окладів 1600,00 грн. відповідно до п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII. Зазначені дії позивач вважає протиправними, оскільки відповідно до Закону України "Про державний бюджет на 2017 рік" мінімальна заробітна плата встановлення в розмірі 3200,00 грн. та відповідно до Закону України "Про державний бюджет на 2018 рік" мінімальна заробітна плата встановлення в розмірі 3723,00 грн. Тому, на переконання позивача розрахунковою величиною для обрахунку суддівської винагороди має бути 3200,00 грн. у 2017 році та 3723,00 грн. у 2018 році.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулась до суду з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16.02.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
У строк, встановлений судом, відповідачі направили на адресу суду відзиви на позовну заяву, які по своїй суті є аналогічними по змісту. Відтак, відповідачі просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки правових підстав перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу з розрахунку посадового окладу в розмірі 32000,00 грн. не було враховуючи, що вона станом на момент звернення до суду кваліфікаційне оцінювання не проходила.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги повідомлені відповідачами у відзивах обставини справи, суд дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи у судовому засіданні із повідомленням сторін.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року призначено розгляд справи в судовому засіданні на 17 травня 2018 року.
Позивач у судове засідання не з'явилась, однак надала заяву про розгляд справи без її участі.
Відповідачі у судове засідання своїх законних представників не направили, хоча про дату, час та місце судового засіданні повідомлені належним чином та завчасно, що підтверджується матеріалами справи.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями статті 205 КАС України, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності сторін.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив таке.
Судом встановлено, що з 07.05.2008 ОСОБА_1 працює суддею Гайсинського районного суду Вінницької області.
Наразі позивач кваліфікаційного оцінювання не проходила на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).
За період з 2017 року по січень 2018 року позивачу виплачувалась суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу судді місцевого суду 16 000 грн.
Не погоджуючись з визначенням мінімальної заробітної плати в розмірі 1600,00 грн., як розрахункової величини., яка використовується при обчислені розміру суддівської винагороди позивач звернулась до суду з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд враховує наступне.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин, розмір посадового окладу судді регулюється ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402), у відповідності до частини першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до п. 22 Р. ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Натомість, згідно п. 23 цього розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, №№ 41-45, ст. 529; 2015 рік, №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).
Згідно ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Частиною 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон № 1774), що набрав чинності з 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Як вбачається з ч. 3 ст. 133 Закону № 2453 вказана норма містить сталу складову: «10» та динамічну: «мінімальних заробітних плат».
У рішенні від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 Конституційний Суд України охарактеризував сутність бланкетної норми, зазначивши, що основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст, а зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону.
Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, суд приходить до висновку, що положення Закону № 1774 не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
У відповідності до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:
- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);
- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;
- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн. та 37230,00 грн. відповідно, не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №825/933/17 (К/9901/112/17)
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про відмову в задоволення позову.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 (23700, Вінницька область, м. Гайсин, вул. Соборна, 47, ідентифікаційний номер НОМЕР_1); Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 26255795); Територіальне управління ДСА у Вінницькій області (21018, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Р. Скалецького, 17, код ЄДРПОУ 26286152).
Повний текст рішення складено: 18.05.2018
Суддя Чернюк Алла Юріївна