Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" травня 2018 р.Справа № 922/392/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до Приватного підприємства "Приватна промислово-торговельна фірма "ЮСІ", м. Харків
про стягнення 273 502,55 грн.
за участю представників учасників справи:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2,
Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватної промислово-торговельної фірми "ЮСІ", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 273 502,55 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач, набувши право власності на об'єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці комунальної власності, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою та у період з 01.02.2015 по 31.01.2018 не сплачував плату за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі. У зв'язку з цим, з посиланням на статті 1212-1214 ЦК України, позивач вважає, що відповідач зберіг кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою, за відсутності укладеного договору, тим самим збільшив вартість власного майна, а позивач втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати відповідачем за рахунок позивача. Розмір збережених відповідачем коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню, розрахований виходячи з розміру орендної плати за землю та становить 273502,55 грн.
Ухвалою суду від 26.02.2018 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.03.2018 о 10:00.
22.02.2018 позивач надав суду заяву, в якій зазначив, що при виготовленні тексту позовної заяви була допущена технічна помилка, внаслідок якої у прохальній частині позовної заяви був невірно вказаний реєстраційний рахунок Харківської міської ради та просив суд вважати вірним рахунок 31419611700002. Подана заява долучена судом до матеріалів справи.
15.03.2018 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування заперечень проти позову, зокрема, вказує на те, що
- правомірно користується земельною ділянкою, на якій розміщені належні йому на праві власності нежитлові приміщення та вчиняє дії, направленні на розроблення та затвердження проекту відведення земельної ділянки (лист від 01.08.2017 №204; лист №203 від 01.08.2017);
- позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права, зокрема, без урахування положень ст. 152 Земельного кодексу України;
- позивачем не доведено та не обґрунтовано розрахунок розміру коштів, заявлених до стягнення, оскільки в розрахунках не вказано посад осіб, які їх здійснювали, дати їх складання та посилань на документи, на підставі яких було здійснено розрахунок. Крім того, Харківська міська рада не мала законних повноважень щодо здійснення розрахунку розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, оскільки відповідні повноваження належать Держгеокадастру, а розмір нормативної грошової оцінки повинен міститись у Витязі з Державного земельного кадастру;
- позивачем не надано доказів, які підтверджують затвердження Харківською міською радою розміру збитків, заявлених до стягнення в даному провадженні та прийняття рішення про визначення розміру збитків та їх стягнення.
Ухвалою суду від 21.03.2018 підготовче засідання було відкладено до 23.04.2018 до 10:00.
23.03.2018 позивачем до суду була надана відповідь на відзив відповідача, в якій позивач відхиляє заперечення відповідача проти позову. Зокрема, вказує на те, що
- посилання відповідача на норми Земельного кодексу, які на момент реєстрації права втратили свою чинність, є недоречним;
- оскільки відповідач використовує спірну земельну ділянку він повинен сплачувати плату за землю у встановленій законодавством формі;
- звертаючись з даним позовом до суду, Харківська міська рада, як на правову підставу своїх вимог посилалася на ст.ст. 1212 - 1214 ЦК України та зауважила, що сума 273 502,55 грн. є безпідставно збереженими відповідачем коштами (плата за землю у розмірі орендної плати) за використання земельної ділянки без укладання договору оренди. Спосіб захисту порушеного права особа обирає самостійно та правова позиція Харківської міської ради з цього питання узгоджується з судовою практикою, зокрема висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах при розгляді аналогічних справ;
- положення Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.1993 №284 не підлягає застосуванню у справі, що розглядається, оскільки не передбачає відшкодування грошових коштів безпідставно збережених у зв'язку з користуванням земельною ділянкою без належного оформлення;
- для розрахунку розміру безпідставно збереженого відповідачем майна - грошових коштів за використання земельної ділянки комунальної власності - та вирішення справи по суті не потрібен Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, Департамент територіального контролю Харківської міської ради має право складати ці розрахунки, а особи які їх підписали мають на це відповідні повноваження;
- для звернення до суду з цим позовом Харківській міській раді не потрібно затверджувати розмір неодержаних доходів своїм рішенням, оскільки це не передбачено вимогами чинного законодавства.;
- обов'язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталося поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об'єктивний результат: наявність безпідставного збагачення. Отже, збереження відповідачем грошових коштів, які мали б бути ним сплачені позивачу в якості орендної плати, відбулось за рахунок останнього, оскільки він є власником земельної ділянки, тобто мало місце безпідставне збагачення відповідача.
20.04.2018 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь позивача на відзив. У наданих запереченнях відповідач, зокрема, вказує на те, що
- приписи ст. 120 Земельного кодексу України виключають безпідставність володіння відповідачем земельною ділянкою, розташованою під придбаною ним будівлею;
- з боку відповідача буди виконані необхідні дії щодо оформлення права користування земельною ділянкою, проте позивач безпідставно зволікає ініціативою відповідача щодо укладання договору оренди земельної ділянки;
- визначені позивачем підстави позову, а також надані пояснення по справі, свідчать, що спір у даній справі фактично обумовлено тим, що відповідачем, у зв'язку з не укладенням договору оренди спірної земельної ділянки, спричинено позивачу шкоду у вигляді не отриманої орендної плати (упущеної вигоди) в сумі 273 502,55 грн. Тобто фактично, спірні правовідносини зводяться до відшкодування шкоди, які врегульовані ст.ст. 22, 1166 ЦК України. Отже, до спірних правовідносин застосуванню підлягають не положення ст.ст. 1212-1214 ЦК України, а положення ст. ст. 22, 1166 ЦК України;
- розрахунок здійснений позивачем не відповідає вимогам Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.1993 №284.
Ухвалою суду від 23.04.2018 підготовче провадження у справі було закрите та справа була призначена до судового розгляду по суті на 02.05.2018 о 10:15.
Ухвалою суду від 02.05.2018 розгляд справи був відкладений до 15.05.2018 о 10:15.
14.05.2018 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких він вказує на те, що позивачем не доведено факту порушення його права та майнових інтересів, не підтверджено за допомогою належних доказів обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, а тому в задоволенні позову відповідач просить суд відмовити.
У судовому засіданні 15.05.2018 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та росив суд його задовольнити.
Присутній у судовому засіданні 15.05.2018 представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні у повному обсязі.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд встановив наступне.
Згідно відомостей, що містяться в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 23.11.2013 до Реєстру прав власності на нерухоме майно внесений запис №3514718, згідно з яким власником нежитлової будівлі літ. “Е-1” загальною площею 383,7 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Морозова, 11 у м. Харкові, є Приватна промислово-торговельна фірма "ЮСІ" на підставі договору купівлі-продажу від 06.10.2000 №3867 (а.с.16).
Листом від 24.11.2016 (вих. номер 5374/9/20-38-12-03-14) Східна ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області повідомила Департамент територіального контролю Харківської міської ради Харківської області, що ПФ "ЮСІ" обліковується в ОДПІ як платник земельного податку за приміщення розташовані за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 11 (а.с. 20).
Листом від 29.11.2016 (вих. номер 19-20.08-3-5146/20-16) Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківській області повідомило Департамент територіального контролю Харківської міської ради про те, що у відділі не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку, яка зазначена на доданій до листа схемі по вул. Морозова, 11 (а.с.18).
У листі від 09.12.2016 (вих. номер 8499/0/225-16) Департамент земельних відносин Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області повідомив Департамент територіального контролю, що до Департаменту земельних відносин звернень ППТФ "ЮСІ" з 10.07.2013 по цей час стосовно земельної ділянки по вул. Морозова, 11 не надходило (а.с. 19).
01.02.2018 головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради здійснені заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 11, за участю інженера-геодезиста та інженера-землевпорядника, за результатами яких складений акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 11, у якому зазначено, що Приватна промислово-торговельна фірма "ЮСІ" з 23.11.2013 та по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,0401 га по вул. Морозова, 11 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (а.с.25-30).
Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до ППТФ "ЮСІ" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 273 502,55 грн., обґрунтовуючи позов тим, що відповідач, набувши право власності на об'єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці комунальної власності, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою та у період з 01.10.2014 по 30.09.2017 не сплачував плату за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі. У зв'язку з цим, з посиланням на статті 1212-1214 ЦК України, позивач вважає, що відповідач зберіг кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельної ділянки, за відсутності укладеного договору, тим самим збільшив вартість власного майна, а позивач втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати відповідачем за рахунок позивача.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати, що становить 273 502,55 грн., за користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів на неї, на підставі статей 1212-1214 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 статті 181 ЦК України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною 1 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Відповідно до частини 1 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 ЗК України).
Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Так, за приписами частини 5 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.
Вищезазначені норми права відображають загальний принцип цілісності об'єкта нерухомого майна із земельною ділянкою, на якій він розташований. Набуття земельної ділянки відповідачем обумовлюється набуттям права власності на будівлю, розташовану на земельній ділянці, без якої існування будівлі та її використання є неможливим.
Таким чином, з урахуванням приписів статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України право власності на житловий будинок, будівлю, споруду є безумовною підставою для виникнення права користування земельною ділянкою під відповідним нерухомим майном, яке має бути оформлено відповідним чином з урахуванням приписів статті 126 ЗК України.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, у ППТФ "ЮСІ" на підставі цивільно-правової угоди - договору купівлі-продажу від 06.10.2000, виникло право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 11, тобто останній має законодавчо визначене право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля.
Відповідно до частини 1 статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
З системного аналізу приписів Цивільного та Земельного кодексів України вбачається, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на земельну ділянку, розташовану під об'єктом нерухомості.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Отже, за змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Викладене, у сукупності, свідчить про те, що сам по собі факт відсутності оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна відповідача у справі (користувача земельною ділянкою), не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки право на користування земельною ділянкою в силу приписів ЦК України та ЗК України набувається в момент набуття права власності на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці.
Отже, враховуючи положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, суд дійшов висновку про невідповідність обраного позивачем способу захисту його прав як власника спірної земельної ділянки, шляхом подання позовної заяви з підстав, визначених ст.ст. 1212-1214 ЦК України.
При цьому суд зазначає, що вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 13 ЦК України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно пункту д частини 1 статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно зі статтею 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Отже, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України.
Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно із статтею 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Проте, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. При цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутністю хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Проте, суд, встановивши, що належним способом захисту порушеного права позивача у правовідносинах, що склались між сторонами спору, є стягнення збитків, позбавлений можливості розглянути спір, змінивши предмет та підстави позову, оскільки це призведе до порушення основоположних принципів господарського судочинства, зокрема таких, як рівність учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін, у т.ч. щодо права відповідача спростувати докази, які мають значення для встановлення елементів правопорушення, зокрема, щодо вини у не оформленні права користування земельною ділянкою.
Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №922/1340/17 та від 16.03.2018 у справі №922/2661/16.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, 11, 13, 16, 22, 1212 - 1214 ЦК України, ст.ст. 24, 120, 156, 157 ЗК України, ст. 224 ГК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - Харківська міська рада (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243).
Відповідач - Приватна промислово-торговельна фірма "ЮСІ" (61036, м. Харків, вул. Дизельна, 3/5, код ЄДРПОУ 21178268).
Повне рішення складено 21 травня 2018 року.
Суддя ОСОБА_3