11.05.2018 Справа № 920/22/18
м. Суми
за позовом Заступника керівника Конотопської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, м. Суми
до відповідачів:
1) Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130)», м. Конотоп Сумської області,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Городнянське хлібоприймальне підприємство», м. Городня Чернігівської області
про визнання недійсним договору та зобов'язати звільнити земельні ділянки,
Суддя Котельницька В.Л.
за участю учасників справи:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 12.01.2018 № 9-18-0.6-14/62-18),
1-го відповідача - ОСОБА_2 (довіреність від 29.01.2018 № 1),
2-го відповідача - ОСОБА_3 (довіреність від 30.01.2018 №б/н),
прокурор - Правдюк В.В. (службове посвідчення від 19.10.2016 № 044588),
прокурор - Вортоломей М.Ф. (службове посвідчення від 07.09.2015 № 035621),
При секретарі судового засідання Пономаренко Т.М.
Суть спору: до господарського суду звернувся прокурор в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області з позовом до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130)» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Городнянське хлібоприймальне підприємство» про визнання недійсним на майбутнє договору про спільну діяльність № 65 від 02.02.2012, укладеного між Державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130)» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Городнянське хлібоприймальне підприємство» та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Городянське хлібоприймальне підприємство» звільнити земельні ділянки загальною площею 1150 га, що розташовані на території Дяківської сільської ради Буринського району Сумської області на полях № 1-11 та використовуються товариством на підставі договору про спільну діяльність № 65 від 02.02.2012.
31.01.2018 перший відповідач подав відзив на позов (вх. № 870), проти позовних вимог заперечує, просить суд у задоволенні позову прокурора відмовити.
05.02.2018 другий відповідач подав відзив на позов (вх. № 976), проти позовних вимог заперечує, просить суд у задоволенні позову прокурора відмовити.
12.02.2018 прокурор подав відповідь на відзив другого відповідача (вх. № 1213) та відповідь на відзив першого відповідача (вх. № 1214), позовні вимоги вважає обґрунтованими та просить суд позов задовольнити.
12.02.2018 позивач подав пояснення (вх. № 1219), позовні вимоги прокурора підтримує, та просить суд позов задовольнити.
01.03.2018 позивач подав відповіді на відзив першого та другого відповідачів (вх. № 1737 та вх. № 1738).
12.03.2018 перший відповідач подав заперечення (вх. № 1881).
13.03.2018 другий відповідач подав заперечення (вх. № 1965).
05.04.2018 та 16.04.2018 прокурор подав письмові пояснення (вх. № 2740 та вх. № 2999 відповідно).
11.04.2018 до суду від представника другого відповідача надійшла заява (вх. № 2901) про залишення позовної заяви прокурора без розгляду.
Прокурором подані до суду письмові пояснення № 82-57-18 від 16.04.2018 щодо безпідставності заяви про залишення позову без розгляду.
Розглянувши вищезазначену заяву представника другого відповідача про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.
Так, подану заяву представник ТОВ «Городнянське хлібоприймальне підприємство» обґрунтовує тим, що прокурором не наведено обставин неналежного здійснення позивачем своїх повноважень та необґрунтовано наявності підстав для здійснення його представництва органами прокуратури.
Перелік підстав для залишення позову без розгляду наведений у ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини 1 якої суд залишає позов без розгляду, якщо:
1) позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності;
2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;
3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
4) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору;
5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду;
6) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду;
7) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана;
8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк;
9) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;
10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього ж суду інший позов (позови) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;
11) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Як вбачається з матеріалів даної справи, прокурором як при зверненні з позовом до суду, так і у додаткових поясненнях, наданих суду протягом судового розгляду справи, наводились підстави для звернення до суду саме прокурора в інтересах держави в особі позивача через неналежний захист прав власника не землі державної власності позивачем.
Так, прокурором у встановленому порядку був визначений орган, уповноважений регулювати спірні правовідносини, визначено, у чому саме полягає бездіяльність позивача щодо захисту законних інтересів держави, підтверджено підстави представництва прокурором таких інтересів, зокрема прокурором наголошено, що позивач всупереч наявним у нього повноваженням на звернення до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель сільськогосподарського призначення, тривалий час не вживав заходів до усунення порушень, вказаних у позовній заяві, а також до повернення спірної земельної ділянки.
Враховуючи викладене, суд вважає, що прокурором вчинені дії, визначені ст.53 ГПК України, зокрема обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви представника другого відповідача про залишення позову без розгляду.
У підготовчому засіданні від 17.04.2018 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті у даному судовому засіданні за письмовою згодою учасників справи, із занесенням зазначеної ухвали до протоколу судового засідання згідно з ч. 5 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.
При розгляді справи по суті у судовому засіданні від 17.04.2018 судом надано вступне слово прокурору, позивачу та першому відповідачу.
Прокурор та позивач позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити.
Судом досліджено докази, поданні прокурором та позивачем.
Перший відповідач проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову прокурора відмовити.
Судом досліджено докази, поданні першим відповідачем.
У судовому засіданні 11.05.2018 представник другого відповідача підтримав свою позицію, викладену у відзиві на позов та у поданому до суду запереченні, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Судом досліджено докази, подані другим відповідачем.
Представниками сторін та прокурором були надані пояснення з приводу обставин, на які вони посилались у поданих до суду заявах по суті справи.
У ході судового засідання судом були встановлені обставини справи, досліджено докази, надані сторонами та прокурором на підтвердження своїх позицій по суті спору, а також вчинено інші необхідні дії, встановлені Главою 6 «Розгляд справи по суті» Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та прокурора, оцінивши подані докази, суд встановив:
Статтею 1311 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За приписами частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Державний нагляд за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності організовує і здійснює відповідно до покладених на нього завдань Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру. Так, у спірних правовідносинах Головне управління Держгеокадастру у Сумській області розпорядження землями державної форми власності сільськогосподарського призначення.
Бездіяльність, на думку прокурора, Головного управління Держгеокадастру в Сумській області полягає у тому, що всупереч положенням ст.ст. 15-17, 319, 324, 386, Цивільного кодексу України, ст.ст. 15-1, 122 Земельного кодексу України, дане управління, маючи повноваження на звернення до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель сільськогосподарського призначення, тривалий час не вживало заходів до усунення порушень, допущених при укладанні спірного договору (враховуючи факт передачі у користування першим відповідачем другому відповідачеві земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення), а також не вимагало повернення спірної земельної ділянки.
На підставі викладених обставин, у даному випадку вбачаються підстави, передбачені ч.3 cт.23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області. Відтак, суд вважає правомірним звернення прокурора з даним позовом до господарського суду.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з розпорядженням голови Буринської районної державної адміністрації Сумської області від 19.06.2009 за № 226 Державному підприємству Конотопського виправного центру № 130 (попередня назва першого відповідача у справі) надана у постійне користування земельна ділянка площею 1393,0315 га, про що виданий державний акт на право постійного користування від 10.09.2009 Серії ЯЯ № 288938, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №030962700019.
Відповідно до плану меж земельної ділянки вона складається з п'яти земельних ділянок. Цільове призначення земельних ділянок - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місцезнаходження - Дяківська сільська рада Буринського району Сумської області, кадастрові номери земельних ділянок - 5920983200:10:001:0001, площею 547,0112 га, 5920983200:10:002:0001, площею 621,3802га, 5920983200:09:004:0001, площею 37,8517га, 5920983200:11:001:0120, площею 179,3254 га, 5920983200:11:001:0121, площею 7,4631 га.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» Державна кримінально-виконавча служба України здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається, у тому числі, з підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Наказом Міністерства юстиції України від 06.12.2016 № 3520/5 Державне підприємство «Підприємство Конотопського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області (№ 130)» було перейменовано в Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130)» (далі - ДП «Підприємство ДКВС України (№130)»).
Згідно із п.п. 2.1, 2.4, 4.1, 4.14 статуту ДП «Підприємство ДКВС України (№130)», затвердженого вказаним наказом Міністерства юстиції України, підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності. Майно підприємства перебуває у державній власності, закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності згідно із законодавством.
Таким чином, вищевказані земельні ділянки надані у постійне користування ДП «Підприємство ДКВС України (№ 130)» з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.
Також судом встановлено, що між відповідачами укладено договір № 65 від 02.02.2012 про спільну діяльність (далі - Договір).
Згідно п. 1.1 Договору визначено, що сторони на основі співробітництва, спільної участі та організації співпраці, зобов'язуються спільно діяти у сфері сільськогосподарського виробництва для досягнення таких спільних господарських цілей: вирощування сільськогосподарської продукції на площі 1100 га ріллі, збирання та розподіл сільськогосподарської продукції.
Пунктом 2 Договору визначено вклади сторін для досягнення цілей, визначених у п. 1.1 цього Договору.
Так, вклад першого відповідача становить: фінансування придбання необхідних товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг сторонніх організацій включаючи охорону об'єктів, земельних ділянок, врожаю, окремі сільськогосподарські роботи; участь земельними ділянками; трудова участь засуджених.
Вклад ТОВ «Городнянське хлібоприймальне підприємство» становлять грошові кошти, які використовуватимуться для здійснення всього комплексу сільськогосподарських робіт, що входять до предмету спільної діяльності; фінансування придбання необхідних товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг сторонніх організацій включаючи охорону об'єктів, земельних ділянок, врожаю, окремі сільськогосподарські роботи; трудова участь.
Відповідно до п. 5.1 та 5. 2 Договору всі доходи, що будуть отримані в результаті спільної діяльності, використовуються, в першу чергу, на відшкодування матеріальних витрат на проведення такої діяльності. Валовий врожай, що буде отриманий сторонами від спільної діяльності підлягає розподілу в такому порядку: 95% - ТОВ «Городнянське хлібоприймальне підприємство», 5% - ДП «Підприємство Конотопського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Сумській області (№ 130)», але не менше: за 2012 рік - 378154 грн., за 2013 -2016 роки-504204 грн.
Пунктом 10 Договору передбачено, що він діє до 31.12.2016.
Додатковою угодою до договору № 1 від 27.03.2013 внесено зміни до Договору в частині площі земельних ділянок та розподілу результатів спільної діяльності, а саме змінено площу земельних ділянок з 1100 га на 1150 га, та змінено суму розподілу отриманого врожаю, а саме за 2013 - 2016 роки на 527122,36 грн.
Додатком № 1 до Договору на 2013 рік визначено перелік земельних ділянок, які обробляються в процесі виконання умов Договору, а саме земельні ділянки, що розташовані на полях № 1-11 загальною площею 1150 га.
Згідно листів ДП «Підприємство ДКВС України (№ 130)» від 07.11.2017 №4/285 та від 19.12.2017 № 4/323 у спільному обробітку за Договором знаходяться земельні ділянки з кадастровими номерами 5920983200:10:001:0001 та 5920983200:10:002:0001, але використовуються не повністю. Частину земельної ділянки з кадастровим номером 5920983200:10:001:0001 підприємство обробляє для власних потреб.
Додатком № 2 до Договору на 2013 рік визначено програму робіт, що будуть виконуватись за договором про спільну діяльність.
Додатковою угодою до Договору № 2 від 09.02.2015 внесено зміни до п. 5.2 Договору, а саме змінено суму розподілу отриманого врожаю за 2013-2014 роки на 527122,36 грн., за 2015 - 2016 роки на 925628,00 грн.
Додатковою угодою до Договору № 3 від 04.02.2016 внесено зміни до п. 5.2 Договору, а саме змінено суму розподілу отриманого врожаю за 2013-2014 роки на 527122,36 грн., за 2015 рік - 925628,00 грн., за 2016 рік -1619849,00 грн.
Додатковою угодою № 4 до Договору від 01.03.2017 внесено зміни до п. 5.2 Договору, а саме змінено суму розподілу отриманого врожаю за 2017-2019 роки - 3100000,00 грн. щороку.
Крім того, внесено зміни до п. 10.1 Договору, а саме термін договору продовжено до 31.12.2019.
Прокурор, вбачаючи порушення вимог земельного та цивільного законодавства при укладанні між відповідачами у справі спірного договору, звернувся до господарського суду з вимогою визнати недійсним договір про спільну діяльність № 65 від 02.02.2012 та зобов'язати відповідача звільнити спірні земельні ділянки.
Зокрема, прокурор наголошує, що по суті договір № 65 про спільну діяльність є прихованим договором оренди землі, оскільки містить всі істотні умови саме договору оренди землі, оскільки, на його думку, питання користування земельними ділянками для вирощування товарної сільськогосподарської продукції є предметом регулювання спеціальних норм законодавства, пов'язаного з орендою землі.
Суд, розглянувши позовні вимоги, зазначає наступне:
Згідно з частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
За статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 цього Закону визначено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
Частиною 8 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
Матеріалами справи підтверджується, що перший відповідач користується земельною ділянкою площею 1393,0315 га на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 10.09.2009 Серії ЯЯ № 288938.
Разом з тим, як вбачається із наведених положень законодавства, користувачу не надано право розпоряджатись наданими йому у користування землями шляхом їх передачі в оренду, оскільки таким правом наділений лише власник землі або уповноважена ним особа.
Згідно з Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, затвердженим Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 № Головне управління здійснює розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Сумської області.
Отже, розпорядження спірною земельною ділянкою належить до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Сумській області.
Фактично ж перший відповідач передав другому відповідачеві земельні ділянки у платне користування, а договір про спільну діяльність від 02.02.2012 містить усі істотні умови договору оренди землі, а саме: об'єкт оренди - п. 1.1 Договору (земельні ділянки площею 1150 га), строк дії договору оренди - п. 10 Договору (до 31.12.2016 та у подальшому пролонгований до 31.12.2019), орендна плата із зазначенням її розміру, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду - розділ 5 Договору (5 % валового врожаю, що буде отриманий від спільної діяльності кожного поточного року), відповідальності за її несплату - п. 8 Договору.
Тобто, договір про спільну діяльність від 02.02.2012 за № 65 відноситься до удаваних правочинів, оскільки за його змістом він виражає волю його сторін на укладання саме договору оренди землі.
Згідно статті 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Як вже зазначалось вище, статтею 1130 Цивільного кодексу України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Відповідно до положень статті 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.
При цьому, суд зазначає, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на дату укладення спірного договору) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону (в редакції на дату укладення спірного договору) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм
платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної
ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Так, судом встановлено, що розділом 5 договору № 65 та шляхом укладення додаткових угод до нього, відповідачі дійшли згоди щодо порядку розподілу результатів спільної діяльності між собою, однак, такий перерозподіл коштів, згідно наведених вимог Закону України «Про оренду землі», є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою для, в даному випадку, вирощування сільськогосподарської продукції (пункт 1.1 договору) та отримання першим відповідачем плати за користування ТОВ «Городнянське хлібоприймальне підприємство» цією земельною ділянкою.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Положеннями частин 1, 8 статті 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
З огляду на викладене, суд зазначає, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (першому відповідачу) надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій (а такий орган, як вбачається з матеріалів справи, згоди на передачу в оренду спірної земельної ділянки не надавав та відповідне рішення не приймав).
Із суті спірних відносин сторін суд робить висновок, що договір про спільну діяльність № 65 від 02.02.20112 є удаваним, а фактично був вчинений договір оренди землі.
У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Аналогічна правова позиція висловлена у п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
Згідно з п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пунктом 3.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що до господарських договорів, які підпадають під ознаки ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на незаконне заволодіння, користування, розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України).
Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом визнання угоди недійсною.
Враховуючи викладене, спірний договір є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України «Про оренду землі» та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Крім того, за спірним договором відбулось розпорядження земельними ділянками неповноважним суб'єктом, внаслідок чого спірний договір не відповідає вимогам ст.ст. 93, 116 Земельного кодексу України, ч. 4 ст. 4 Закону України «Про оренду землі».
Вищевикладене свідчить про недійсність договору про спільну діяльність на підставі ч.ч. 1, 2, 5 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України.
Пунктом 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11 визначено, що частиною 3 ст. 207 ГК України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання на майбутнє.
Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним, то підлягає задоволенню вимога прокурора про визнання договору недійсним лише на майбутнє.
Внаслідок недійсності спірного договору відсутні правові підстави у другого відповідача - ТОВ «Городнянське хлібоприймальне підприємство» для користування земельними ділянками, що обробляються за цим договором, відтак, відповідно до ст.152 Земельного кодексу України товариство зобов'язане їх звільнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 86 зазначеного Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що спірний договір від 02.02.2012 є прихованим договором оренди землі, та з урахуванням встановлених судом обставин, підлягає визнанню недійсним. Також встановлено, що спірні земельні ділянки використовується другим відповідачем без належних правових підстав, відтак, вони підлягають звільненню.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та про задоволення позову шляхом визнання недійсним на майбутнє договору про спільну діяльність № 65 від 02.02.2012, укладеного між відповідачами у справі, а також шляхом зобов'язання другого відповідача звільнити земельні ділянки загальною площею 1150 га, що розташовані на території Дяківської сільської ради Буринського району Сумської області на полях № 1-11 та використовуються товариством на підставі договору про спільну діяльність № 65 від 02.02.2012.
Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України витрати прокурора по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідачів.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним на майбутнє договір про спільну діяльність № 65 від 02.02.2012, укладений між Державним підприємством «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130)» (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Батуринська, 2, код ЄДРПОУ 08680787) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Городнянське хлібоприймальне підприємство» (15100, Чернігівська область, м. Городня, вул. Вокзальна, 18, код ЄДРПОУ 32517983).
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Городнянське хлібоприймальне підприємство» (15100, Чернігівська область, м. Городня, вул. Вокзальна, 18, код ЄДРПОУ 32517983) звільнити земельні ділянки загальною площею 1150 га, що розташовані на території Дяківської сільської ради Буринського району Сумської області на полях № 1-11 та використовуються товариством на підставі договору про спільну діяльність № 65 від 02.02.2012.
4. Стягнути з Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 130)» (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Батуринська, 2, код ЄДРПОУ 08680787) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 33, код ЄДРПОУ 03527891, р/р 35214005002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 1762 грн. судового збору.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Городнянське хлібоприймальне підприємство» (15100, Чернігівська область, м. Городня, вул. Вокзальна, 18, код ЄДРПОУ 32517983) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 33, код ЄДРПОУ 03527891, р/р 35214005002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 1762 грн. судового збору.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне судове рішення складено 21.05.2018.
Суддя В.Л.Котельницька