15 травня 2018 року Справа № 915/220/13-г
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М.,
при секретарі Говоріній А.Е.,
за участю представників:
від 8-го кредитора ОСОБА_1, за довіреністю,
від 10-го кредитора ОСОБА_2, за довіреністю,
від банкрута: ліквідатор ОСОБА_3
розглянувши в судовому засіданні матеріали справи
про банкрутство Українсько-німецького спільного підприємства “Алкор” (54022, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 24913656).
Кредитори:
1) Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (69035, АДРЕСА_2),
2) Товариство з обмеженою відповідальністю “Герсал” (69006, Запорізька область, м.Запоріжжя, вул. Портова, 2),
3) Товариство з обмеженою відповідальністю “Славутич” (70300, Запорізька область, Вільнянський район, с. Михайлівка, вул. Слободчикова, 11),
4) Товариство з обмеженою відповідальністю “Алкор ЛТД” (70002, Запорізька область, м.Вільнянськ, провул. Алкорівський, 3),
5) Фермерське господарство “ОСОБА_5М.” (70040, Запорізька область, Вільнянський район, с. Антоновка, вул. Гагаріна, 26),
6) Вільнянська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Зої Космодем'янської, 2),
7) Миколаївське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (54017, м. Миколаїв, пр. Леніна, 93),
8) Інгульське об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Миколаєва Миколаївської області (54018, м.Миколаїв, пр.Богоявленський, 55-е),
9) Публічне акціонерне товариство “Банк “Фінанси та Кредит” (04050, м. Київ, вул. Артема, 60) від імені якого діє Філія “Запорізьке регіональне управління Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит” (69000, м. Запоріжжя, вул. 40-років Радянської України, 39),
10) Публічне акціонерне товариство “Перший український міжнародний банк” (04070, м.Київ, вул. Андріївська, буд. 4) поштова адреса: Відділення ПАТ “ПУМБ” “Регіональний центр в м. Запоріжжі” (69035, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 57),
11) Товариство з обмеженою відповідальністю “Вільнянськагропродукт” (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, пер. Алкорівський, 3),
12) Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “ОСОБА_1 ЛТД” (69065, м. Запоріжжя, вул.Електрозаводська, 3, адреса для листування: 69048, м. Запоріжжя, вул. Карпенка-Карого, 47).
Ліквідатор: арбітражний керуючий ОСОБА_3 (адреса для листування: 54055, м. Миколаїв, а/с 68),
встановив:
У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа про банкрутство Українсько-німецького спільного підприємства “Алкор”.
25.09.2017 від Публічного акціонерного товариства “Перший український міжнародний банк” надійшла скарга від 31.07.2017 № КНО-61.1.1/99 на бездіяльність ліквідатора ОСОБА_3, в якій він просить скаргу задовольнити повністю; визнати протиправною бездіяльність ліквідатора банкрута арбітражного керуючого ОСОБА_3 у справі про банкрутство №915/220/13-г, що полягають у не поданні позову про витребування майна від ОСОБА_6 або іншого позову про захист права власності боржника, не вчиненні заходів щодо повернення у власність банкрута та у відання ліквідатора наступного нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці скаржника: будівель та споруд за адресою: Запорізька область, м. Вільнянськ, провулок Алкорівський, 3 (цех з виробництва біодизелю з лабораторією інв. № 28 площею 416,2 кв. м (літ.Б'-2); склад для зберігання рапсу площею 184,9 кв. м (літ. Ц); склад зберігання шрота рапсу площею 184,6 кв. м (літ. Ч); торговий павільйон площею 60,7 кв. м (літ, Ш); майстерня інв. №2 площею 120,9 кв. м (літ. Г); цех з виробництва пластикової тари та розливу, господарсько-побутовий корпус інв. №№ 4, 39 площею 515,0 кв. м (літ. А-2); склад готової продукції інв. №15 площею 156,9 кв. м (літ. В); цех з виробництва сиропу, компресорний цех інв. №22, 25, 26 площею 226,1 кв. м (літ. Н); склад для зберігання соняшника площею 233,9 кв. м (літ. Ф); контрольна вагова соняшникової олії площею 25,3 кв. м (літ. X); склад для зберігання олії площею 72,6 кв. м (літ. Н'); цех розливу в склотару та склад готової продукції, цех розливу соняшникової олії та оцту інв. №28, 29 площею 558,3 кв. м (літ. Б, Б-2); цех з виробництва соняшникової олії інв. №30 площею 266,4 кв, м (літ. С-2); склад для зберігання насіння соняшника інв. №31 площею 372,2 кв. м (літ. Т); котельня інв. № 27 площею 135,7 кв. м (літ. П); цех для гарячої фільтрації масла площею 77,6 кв. м (літ. Р)), а також не вчинені ліквідатором дій щодо інвентаризації, оцінки та реалізації цього нерухомого майна; припинити повноваження ліквідатора банкрута арбітражного керуючого ОСОБА_3 у справі про банкрутство №915/220/13-г та призначити у цій справі нового ліквідатора з числа арбітражних керуючих у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Скарга мотивована тим, що ліквідатором ОСОБА_3 більше двох років не вживаються жодні заходи щодо повернення нерухомого майна (предмета іпотеки) у власність банкрута та в управління (контроль) ліквідатора, так само як і заходи щодо його оцінки та продажу для забезпечення вимог забезпеченого кредитора, чим грубо порушено вимоги ч. 2 та ч. 3 ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.09.2017 скаргу Публічного акціонерного товариства “Перший український міжнародний банк” прийнято до розгляду та вказано, що про дату та час її розгляду буде повідомлено ухвалою суду, оскільки станом на день подання скарги, справа знаходилася за межами господарського суду Миколаївської області.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.01.2018 скаргу Публічного акціонерного товариства “Перший український міжнародний банк” призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.02.2018.
Ухвалою суду від 08.02.2018 розгляд справи відкладено на 22.03.2018.
22.03.2018 судове засідання не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді у відрядженні.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.03.2018 скаргу Публічного акціонерного товариства “Перший український міжнародний банк” призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.05.2018.
Ліквідатор банкрута ОСОБА_3 надіслав пояснення від 05.02.2018 № 02-01/1703 на скаргу в яких вважає скаргу необґрунтованою та просить відмовити в її задоволенні, оскільки правочин з реєстрації права власності за ОСОБА_6 було вчинено майже за два роки до порушення справи про банкрутство боржника, відповідно визначені законодавством підстави для звернення ліквідатора до суду із заявою про визнання правочину недійсним були відсутні; рішення комітету кредиторів банкрута щодо витребування майна носить рекомендаційний характер і їх виконання, якщо це не передбачено законом, не є обов'язковим, в скарзі відсутні посилання на норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які б зобов'язували ліквідатора подати такий позов; ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2017 у справі № 915/220/13-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017, в задоволені заяви скаржника про визнання нікчемним правочину, укладеного між банкрутом та ОСОБА_6 і оформленого актом прийому-передачі нерухомого майна, складеного на підставі протоколу Загальних зборів учасників банкрута № 14 від 15.08.2010 в частині відчуження (передачі у власність) нерухомого майна було відмовлено через сплив строку позовної давності, ліквідатор проти задоволення позову банку не заперечував; з урахуванням того, що на розгляді в суді знаходилася вказана заява скаржника про визнання нікчемним правочину та про застосування наслідків нікчемності правочину, ліквідатор був позбавлений можливості подати до суду аналогічну заяву або позов, оскільки у відкритті провадження за таким позовом було б відмовлено в зв'язку з наявністю спору про той же предмет і з тих же підстав; у ліквідатора були відсутні визначені законодавством підстави для направлення заяв в правоохоронні органи щодо протиправного відчуження/розтрати або заволодіння нерухомим майном іншими особами, оскільки майно було відчужено на підставі рішення власника майже за два роки до порушення справи про банкрутство та судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відчуження нерухомого майна банкрута відбулося правомірно, а саме за рішенням власника; на даний час право власності на іпотечне нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_6, а не за банкрутом, то ліквідатор позбавлений можливості вчиняти будь-які дії щодо інвентаризації, оцінки, а тим більш продажу цього майна; Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не надано повноважень забезпеченому кредитору звертатися до суду із клопотанням про припинення повноважень ліквідатора.
15.05.2018 від скаржника надійшла письмова відповідь від 14.05.2018 № КНО-61.1.1/96 на пояснення ліквідатора щодо скарги на його бездіяльність, в якій скаржник повідомляє, що бездіяльність ліквідатора ОСОБА_3 є протиправною та такою, що порушує права і інтереси скаржника та права і інтереси самого боржника як власника такого майна, а тому скарга підлягає задоволенню, оскільки ліквідатором ОСОБА_3 не вчинено жодних дій в межах своїх повноважень, наданих Законом про банкрутство, щодо повернення незаконного відчуженого нерухомого майна, що є предметом іпотеки скаржника, у власність боржника. Той факт, що скаржник вже звертався з позовом до суду про визнання недійсним правочину щодо відчуження вказаного нерухомого майна і в цьому судом було відмовлено скаржнику - не має жодного відношення до виконання ліквідатором банкрута своїх повноважень як керівника боржника щодо повернення майна. Крім того, подати позов про витребування банкрутом (як власником) нерухомого майна від ОСОБА_6 (або іншого позову, спрямованого на захист права власності банкрута та/або усунення перешкод у користуванні ним з боку ОСОБА_6 або інших осіб, у володінні/користуванні яких може знаходитися таке майно) відповідно до ст.ст. 386, 387, 388, 392 Цивільного кодексу України може виключно власник, від імені якого діє ліквідатор, а скаржник є лише іпотекодержателем цього майна, і його обсяг прав обмежується лише можливістю подання позову про визнання цього правочину недійним та/або застосування наслідків такої недійсності.
Присутній в судовому засіданні представник скаржника підтримав скаргу, просить її задовольнити у повному обсязі з підстав вказаних в скарзі та в письмовій відповіді.
Ліквідатор в судовому засіданні заперечує проти скарги та просить відмовити в її задоволенні з підстав, вказаних в поясненнях на скаргу.
Присутній в судовому засіданні представник 8-го кредитора вважає скаргу необґрунтованою, оскільки судом в задоволені заяви скаржника про визнання нікчемним правочину, укладеного між банкрутом та ОСОБА_6 і оформленого актом прийому-передачі нерухомого майна, складеного на підставі протоколу Загальних зборів учасників банкрута № 14 від 15.08.2010 в частині відчуження (передачі у власність) нерухомого майна було відмовлено через сплив строку позовної давності, а тому відсутні підстави для звернення ліквідатора з такою заявою до суду.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши присутніх представників учасників провадження у справі, суд встановив:
Як вбачається з матеріалів справи, між скаржником - Публічним акціонерним товариством “Перший український міжнародний банк” та банкрутом укладено кредитні договори 1348/071К/07 від 24.10.2007 та № 7.3-57 від 07.08.2007, з метою забезпечення виконання яких, укладено іпотечні догори № 461/071in/08 від 26.08.2008, № 1350/071ІП/07 від 24.10.2007, № 7.3-57/6.6-88/05-2005/Іп-1 від 07.08.2007, № 291/071ип/08 від 23.06.2008 (далі - іпотечні договори).
Згідно рішення Загальних зборів учасників банкрута (протокол № 14 від 10.08.2010), останній передав за актом приймання-передачі нерухомого майна у власність ОСОБА_6 нерухоме майно, у тому числі й те, яке є предметом іпотеки відповідно до укладених між позивачем та відповідачем-1 іпотечних договорів, а саме: цех з виробництва біодизелю з лабораторією інв. № 28 площею 416,2 кв. м (літ. Б'-2); склад для зберігання рапсу площею 184,9 кв. м (літ. Ц); склад зберігання шрота рапсу площею 184,6 кв. м (літ. Ч); торговий павільйон площею 60,7 кв. м (літ. Ш); майстерня інв. №2 площею 120,9 кв. м (літ. Г); цех з виробництва пластикової тари та розливу, господарсько-побутовий корпус інв. №№ 4, 39 площею 515,0 кв. м (літ. А-2); склад готової продукції інв. №15 площею 156,9 кв. м (літ. В); цех з виробництва сиропу, компресорний цех інв. №22, 25, 26 площею 226,1 кв. м (літ. Н); склад для зберігання соняшника площею 233,9 кв. м (літ. Ф); контрольна вагова соняшникової олії площею 25,3 кв. м (літ. X); склад для зберігання олії площею 72,6 кв. м (літ. Н'); цех розливу в склотару та склад готової продукції, цех розливу соняшникової олії та оцту інв. №28, 29 площею 558,3 кв. м (літ. Б, Б-2); цех з виробництва соняшникової олії інв. №30 площею 266,4 кв. м (літ. С-2); склад для зберігання насіння соняшника інв. №31 площею 372,2 кв. м (літ. Т); котельня інв. № 27 площею 135,7 кв. м (літ. П); цех для гарячої фільтрації масла площею 77,6 кв. м (літ. Р).
На підставі зазначеного рішення Загальних зборів учасників банкрута та акту прийому-передачі нерухомого майна Виконавчим комітетом Вільнянської міської ради Запорізької області прийнято рішення від 10.03.2011 № 71 про оформлення права власності та видано ОСОБА_6 свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 267357 від 14.03.2011, у тому числі на згадувану вище нерухомість, що є предметом іпотеки.
Вищевказані рішення Виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області та свідоцтво про право власності на нерухоме майно не було оскаржено.
На підставі зазначеного свідоцтва про право власності на нерухоме майно, Товариством з обмеженою відповідальністю “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації” 17.03.2011 було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на зазначені в свідоцтві об'єкти нерухомого майна за ОСОБА_6 з внесенням відповідних записів про право власності останнього до Реєстру прав власності окремо щодо кожного об'єкта нерухомого майна, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 30.03.2016 № 56301970.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.02.2013 порушено провадження у справі № 915/220/13-г про банкрутство Українсько-німецького спільного підприємства “Алкор”.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2015 визнані грошові вимоги скаржника до банкрута у сумі 1 398 424,65 грн. - із задоволенням у четверту чергу вимог кредиторів, 2 139 171,14 грн. - із задоволенням у шосту чергу вимог кредиторів, у сумі 13 522 629,97 грн., які забезпечені заставою майна боржника.
Постановою Господарського суду Миколаївської області від 23.06.2015 у справі № 915/220/13-г боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_3
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.12.2015 затверджено реєстр вимог кредиторів банкрута та визнані грошові вимоги скаржника до банкрута у сумі 13 522 629,97 грн., які є забезпеченими заставою майна боржника, у тому числі іпотекою відповідно до укладених між ними іпотечних договорів, згідно до умов яких банкрут, як іпотекодавець, передав в іпотеку скаржнику (іпотекодержатель) належне іпотекодавцеві на праві власності нерухоме майно - будівлі та споруди за адресою: Запорізька область, м.Вільнянськ, провулок Алкорівський, 3 (літери за планом земельної ділянки Б'-2, Ц, Ч, Ш, А-2, В, Г, Н, Ф, X, Н', Б, Б-2, С, Т, П, Р).
В червні 2016 року скаржник звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом про визнання нікчемним правочину, укладеного між банкрутом та ОСОБА_6 і оформленого актом прийому-передачі нерухомого майна, складеного на підставі протоколу Загальних зборів учасників банкрута № 14 від 15.08.2010, в частині відчуження (передачі у власність) нерухомого майна за адресою: Запорізька область, місто Вільнянськ, провулок Алкорівський, будинок 3, а саме: цех з виробництва біодизелю з лабораторією інв. № 28 площею 416,2 кв. м . (літ.Б'-2); склад для зберігання рапсу площею 184,9 кв. м (літ. Ц); склад зберігання шрота рапсу площею 184,6 кв. м (літ. Ч); торговий павільйон площею 60,7 кв. м (літ. ПІ); майстерня інв. №2 площею 120,9 кв. м (літ. Г); цех з виробництва пластикової тари та розливу, господарсько-побутовий корпус інв. №№ 4, 39 площею 515,0 кв. м (літ. А-2); склад готової продукції інв. №15 площею 156,9 кв. м (літ. В); цех з виробництва сиропу, компресорний цех інв. №22, 25, 26 площею 226,1 кв. м (літ. Н); склад для зберігання соняшника площею 233,9 кв. м (літ. Ф); контрольна вагова соняшникової олії площею 25,3 кв. м (літ. X); склад для зберігання олії площею 72,6 кв. м (літ. Н'); цех розливу в склотару та склад готової продукції, цех розливу соняшникової олії та оцту інв. №28, 29 площею 558,3 кв. м (літ. Б, Б-2); цех з виробництва соняшникової олії інв. №30 площею 266,4 кв. м (літ. С-2); склад для зберігання насіння соняшника інв. №31 площею 372,2 кв. м (літ. Т); котельня інв. № 27 площею 135,7 кв. м (літ. П); цех для гарячої фільтрації масла площею 77,6 кв. м (літ. Р); про застосування наслідків нікчемності правочину - повернути у власність банкрута вищевказане нерухоме майно.
Ліквідатор банкрута ОСОБА_3 проти задоволення заяви скаржника не заперечував, про що зазначено в ухвалі Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2017.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2017, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017, в задоволенні заяви скаржника було відмовлено через сплив строку позовної давності.
Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду заяви скаржника було встановлено, що останній знав про відчуження майна ОСОБА_6 з 28.01.2013, тому в силу приписів ст. 257 Цивільного кодексу України строк, в межах якого скаржник міг звернутися до суду з відповідним позовом, закінчився 28.01.2016 (фактичне звернення відбулось лише в червні 2016).
При цьому, в постанові Вищого господарського суду України від 29.11.2017 зазначено, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Аналогічна правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі №6-2469цс16.
15.12.2017 набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VІІІ від 03.10.2017, яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
Згідно п. 9 ч. 1 розділу “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відтак, застосуванню підлягають положення Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Згідно ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Згідно ч. 4 ст. 40 Закону про банкрутство у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає скарги на дії (бездіяльність) учасників ліквідаційної процедури та здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному реєстратору в електронній формі через портал електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості, необхідні для ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у порядку, встановленому державним органом з питань банкрутства; у разі провадження банкрутом діяльності, пов'язаної з державною таємницею, вживає заходів з ліквідації режимно-секретного органу. Для цього за погодженням із Службою безпеки України визначає склад ліквідаційної комісії режимно-секретного органу, яка формується в установленому законодавством порядку; веде реєстр вимог кредиторів; подає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", інформацію центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно ч. 11 ст. 41 Закону про банкрутство дії (бездіяльність) ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю).
Відповідно до ч. 12 ст. 41 Закону про банкрутство у разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов'язків господарський суд за клопотанням комітету кредиторів або з власної ініціативи може припинити повноваження ліквідатора і призначити нового ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 169 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, господарський суд звертає увагу на те, що у відповідності до положень ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно приписів ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч. 5 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом або Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", судовий розгляд закінчується постановленням ухвали, прийняттям постанови чи видачею судового наказу.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 98 Закону про банкрутство арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 98 Закону про банкрутство під час реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов'язаний діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов'язки надано (покладено), обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство. Приписами ч. 2 ст. 41 Закону про банкрутство визначено, що ліквідатор, крім іншого, приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника.
Статтею 20 Закону про банкрутство визначено вичерпний перелік підстав для звернення ліквідатора до суду із позовом про визнання недійсним правочину та встановлено чіткі строки для пред'явлення такого позову.
Так, згідно ч. 1 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Як вже зазначено, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.02.2013 порушено провадження у справі про банкрутство боржника.
Нерухоме майно, розташоване по пров. Алкорівський, 3 м. Вільнянськ Запорізька область, а саме цех з виробництва біодизелю з лабораторією літ. Б'-2 інв. № 28, склад зберігання рапсу літ. Ц, склад зберігання рапсового шроту літ. Ч, торгівельний павільйон літ. Ш, будівлі літ.А-2, В, Г, Н, склад зберігання соняшника, літ. Ф, контрольна вагова соняшникової олії, літ. X, склад зберігання соняшникової олії літ. Н', будівлі літ. Б, Б-2, С, Т, П, цех гарячої фільтрації літ. Р. передано у власність ОСОБА_6 рішенням Загальних зборів учасників банкрута, оформленого протоколом від 10.08.2010 №14.
Як вбачається із інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 24.11.2015 р. спірне майно зареєстроване за ОСОБА_6 17.03.2011 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 267357 від 14.03.2011.
Отже, правочин з реєстрації права власності за ОСОБА_6 було вчинено майже за два роки до порушення справи про банкрутство боржника, відповідно визначені законодавством підстави для звернення ліквідатора до суду із заявою про визнання правочину недійсним були відсутні.
Оскільки на розгляді в суді знаходилася заява скаржника про визнання нікчемним правочину та про застосування наслідків нікчемності правочину - повернути у власність банкрута нерухоме майно, ліквідатор був позбавлений можливості подати до суду аналогічний позов, оскільки у відкритті провадження за таким позовом було б відмовлено в зв'язку з наявністю спору про той же предмет і з тих же підстав.
Як вказує скаржник та не заперечує ліквідатор, згідно протоколу зборів комітету кредиторів банкрута № 2 від 15.03.2016 було вирішено витребувати розташоване по пров. Алкорівський, 3 м. Вільнянськ Запорізька область нерухоме майно, а саме цех з виробництва біодизелю з лабораторією літ. Б'-2 інв. № 28, склад зберігання рапсу літ. Ц, склад зберігання рапсового шроту літ. Ч, торгівельний павільйон літ. Ш, будівлі літ.А-2, В, Г, Н, склад зберігання соняшника, літ. Ф, контрольна вагова соняшникової олії, літ. X, склад зберігання соняшникової олії літ. Н', будівлі літ. Б, Б-2, С, Т, П, цех гарячої фільтрації літ. Р. у ОСОБА_6 шляхом подачі відповідної позовної заяви до суду.
Законом про банкрутство визначено вичерпний перелік повноважень комітету кредиторів, а в скарзі відсутні посилання на норму Закону, яка б зобов'язувала ліквідатора подати такий позов до суду.
Таким чином, рішення комітету кредиторів носять рекомендаційний характер та не можуть протирічити нормам законодавства.
Відносно твердження скаржника про не направлення заяв в правоохоронні органи щодо протиправного відчуження/розтрати або заволодіння нерухомим майном іншими особами суд зазначає, що у ліквідатора були відсутні визначені законодавством підстави для направлення таких заяв, оскільки майно було відчужено на підставі рішення власника майже за два роки до порушення справи про банкрутство.
Враховуючи, що на даний час право власності на іпотечне нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_6, а не за банкрутом, то ліквідатор позбавлений можливості вчиняти будь-які дії щодо інвентаризації, оцінки, а тим більш продажу цього майна.
Згідно ч. 8 ст. 26 Закону про банкрутство право звернення до господарського суду з клопотанням про припинення повноважень арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення іншого арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) належить до комітету кредиторів. Такого клопотання від комітету кредиторів банкрута до суду не надходило.
Таким чином, судом встановлено, що підстави, викладені у скарзі Публічного акціонерного товариства “Перший український міжнародний банк” від 31.07.2017 № КНО-61.1.1/99 на бездіяльність ліквідатора ОСОБА_3 не підтверджуються та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, у зв'язку з чим скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись розділом ІІІ «Ліквідаційна процедура» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.ст. 234, 235, п. 9 ч. 1 розділу “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України, - господарський суд
В задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства “Перший український міжнародний банк” від 31.07.2017 № КНО-61.1.1/99 на бездіяльність ліквідатора ОСОБА_3 - відмовити.
Ухвала суду набрала законної сили 15.05.2018 і може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст ухвали складено 21.05.2018.
Суддя Т.М. Давченко