15 травня 2018 року
м. Київ
справа № 545/3112/16-к
провадження № 51-3615 км 18
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170300001064, щодо
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженки м. Могильова Республіки Білорусь,
громадянки України, раніше судимої,
останнього разу - 23 лютого 2016 року
Городянським районним судом Чернігівської
області за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді
позбавлення волі на строк 4 років 6 місяців
із застосуванням ст. 75 КК
з іспитовим строком тривалістю 3 роки,
жительки
АДРЕСА_1 ,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
За вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2016 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Судом ОСОБА_7 визнано винуватою в незакінченому замаху на крадіжку, поєднаному з проникненням у житло, вчиненому повторно за обставин, детально викладених у вироку.
Як установив суд, 26 липня 2016 року близько 13-ї год. ОСОБА_7 , будучи раніше судимою за вчинення злочинів проти власності, проникла до будинку на АДРЕСА_2 і, викравши звідти належні ОСОБА_8 5100 грн та прикраси, всього на загальну суму 36 273,24 грн, намагалася зникнути з місця події, проте була затримана.
Апеляційний суд Полтавської області за результатами розгляду апеляційної скарги захисника ухвалою від 13 березня2017 року залишив без змін вирок місцевого суду. На підставі ч. 5 ст. 72 КК засудженій зараховано у строк відбування призначеного покарання строк попереднього ув'язнення.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У поданій скарзі прокурор просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати згадані вирок та ухвалу щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свою позицію аргументує тим, що всупереч вимогам п. 6 ч. 2 ст. 242 вказаного Кодексу розмір матеріальних збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням, було визначено без проведення експертизи. На думку прокурора, апеляційний суд не дотримався приписів ст. 419 КПК, оскільки у своєму рішенні не спростував наведених стороною захисту доводів щодо порушення порядку визначення розміру шкоди.
У касаційній скарзі захисник, заперечуючи повноту судового та апеляційного розгляду, додержання ст. 91 КПК й доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, наводить аналогічні за змістом доводи щодо порушення порядку визначення вартості прикрас. Не погоджуючись із установленим фактом крадіжки, захисник наголошує на тому, що у засудженої при затриманні не було вилучено майна потерпілої - навпаки, остання його видала працівникам поліції при проведенні огляду місця події. З огляду на все це захисник просить на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Крім того, захисник повідомила суд касаційної інстанції щодо можливості здійснення касаційного провадження без її участі.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції прокурор не підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення і заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія судів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення.
У результаті касаційного перегляду було встановлено, що висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину є обґрунтованим, його було зроблено на підставі зібраних у кримінальному провадженні й безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказів, оцінених відповідно до ст. 94 КПК.
Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні потерпілої ОСОБА_8 ; свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ; фактичних даних, що містяться у протоколах огляду місця події, слідчих експериментів, затримання особи, а також інших доказів, зміст яких детально відображеноу вироку.
Разом із цим суд перевірив висунуту ОСОБА_7 на свій захист версію про невинуватість, передачу їй на вулиці потерпілою пакунку з цінностями та коштів у рахунок оплати за гадання, про добровільне повернення майна і вмотивовано спростував у постановленому рішенні зазначені твердження засудженої.
Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_7 . Переконливих аргументів, які би свідчили про порушення судом закріплених у ст. 94 КПК правил оцінки доказів, покладених в основу вироку, у поданій скарзі захисник не навів.
Посилання захисника на ту обставину, що ОСОБА_8 надала гроші та прикраси працівникам міліції при проведенні огляду місця події, не ставлять під сумнів висновків суду, адже у справі встановлено факт викриття ОСОБА_7 потерпілою та свідками, на вимогу яких засуджена вимушено до приїзду поліції повернула викрадене майно.
Отже, всупереч твердженням захисника в касаційній скарзі впродовж розгляду справи зазначений суд, з'ясувавши передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмету доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину проти власності.
Доводи скаржників щодо невизначення експертним шляхом вартості прикрас, неповноти розгляду справи як безумовних підстав для скасування судових рішень не можна визнати прийнятними.
Судом установлено, що ОСОБА_7 , проникнувши до помешкання ОСОБА_8 , викрала грошові купюри номіналом по 100 грн на загальну суму 5100 грн та прикраси, які було визнано речовими доказами. За клопотанням потерпілої до матеріалів кримінального провадження було долучено фотокартки із зображенням прикрас, копії товарних чеків, що підтверджують їхню вартість. Речові докази, документи, показання потерпілої в силу ч. 2 ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, на підставі яких суд установив наявність фактів та обставин, що мають значення для цього кримінального провадження, в тому числі й вартість прикрас. Підстав не довіряти показанням потерпілої суд не мав, а перевірка повноти розгляду справи не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
З огляду на суму коштів, які були предметом злочинного посягання, інкриміновані кваліфікуючі ознаки діяння саме по собі непроведення експертного дослідження, про що зазначають скаржники, не впливає на юридичну оцінку вчиненого кримінального правопорушення.
Виходячи з установлених фактичних обставин кримінального провадження суспільно небезпечні дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковано за ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК.
Доводів стосовно несправедливості призначеного засудженій заходу примусу та неправильності застосування ст. 71 вказаного Кодексу у поданих касаційних скаргах не міститься.
Водночас необхідно зазначити, що прокурор не оскаржував вироку місцевого суду в апеляційному порядку. Більше того, сторона обвинувачення під час здійснення апеляційного провадження наполягала на законності вказаного рішення і всупереч заявленим касаційним вимогам просила залишити його без змін, а скаргу сторони захисту - без задоволення.
За матеріалами справи, аналогічні за змістом доводи захисника щодо необґрунтованості засудження ОСОБА_7 були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином їх розглянуві вмотивовано визнав неспроможними, навівши відповідні підстави відхилення апеляційних вимог. Ухвала суду апеляційної інстанції не суперечить положенням статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, не встановлено. Тому подані касаційні скарги слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів
Вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3