Постанова
Іменем України
14 травня 2018 року
м. Київ
справа № 359/861/16-ц
провадження № 61-14753св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2017 року в складі судді Муранової-Лесів І. В. та рішення апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперська Т. Ц., Фінагєєва В. О.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення матеріальної шкоди, завданої протиправними діями роботодавця.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 перебувала з ПАТ КБ «Приват Банк» у трудових відносинах з 28 липня до 25 вересня 2015 року. 25 вересня 2015 року звільнена за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. 07 грудня 2015 року позивач отримала від відповідача досудову вимогу про сплату заборгованості як недостачу по рахункам станом на 02 грудня 2015 року в розмірі 11 827,35 грн та 851,77 доларів США. На вказані суми банк кожного дня нараховував відсотки. 10 грудня 2015 року з метою уникнення нарахування відсотків та до з'ясування обставин причин виникнення до неї претензій позивачем були сплачені на рахунок банку суми, які визначив банк. Згодом позивач з'ясувала, що у відповідача не було підстав для нарахування вказаної заборгованості, оскільки ніяких матеріалів щодо встановлення на час її звільнення нестачі у роботодавця не було, притягнення до матеріальної відповідальності у такий спосіб є незаконним, тому вона вважає що має право на відшкодування шкоди з банку шляхом повернення сплачених коштів.
На підставі викладеного ОСОБА_4 просила стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» 12 851,03 грн та 1 837,88 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 20 січня 2017 року еквівалентно 50 431,42 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 безпідставно отримані кошти у розмірі 11 844,31 грн та 856,14 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату ухвалення рішення (2690,6286 грн за 100 доларів США) становить 23 035,55 грн, на відшкодування збитків за користування безпідставно одержаними коштами 5 023,34 грн. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 5 551,20 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не доведено ні розміру нестачі, ні тієї обставини, що вона утворилась внаслідок винних дій позивача та є прямою і дійсною шкодою. Проведеною під час розгляду справи судово-економічною експертизою не встановлено недостачі, про стягнення якої банком заявлено вимоги до ОСОБА_4
Рішенням апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 5 023,34 грн як відшкодування збитків за користування безпідставно отриманими коштами, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позов ПАТ КБ «Приватбанк» є безпідставним. Відповідальність може настати тільки за наявності шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди та причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Вина ОСОБА_4 у недостачі вказаної суми відповідачем не є доведеною, тому сплачені позивачем кошти є безпідставно набутим майном, яке ПАТ КБ «Приватбанк» зобов'язане повернути позивачу. Позивач добровільно внесла вказані кошти на рахунок відповідача на його досудову вимогу про сплату нестачі з метою недопущення нарахування процентів на суму боргу. В подальшому між сторонами існував спір проте, чи існувала на момент звільнення особи вказана нестача чи її не було, тому потребувало з'ясування, що позивач мала право на повернення коштів як безпідставно набутих відповідачем, однак немає підстав для стягнення збитків за користування безпідставно отриманими коштами.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що нестача у відповідача виникла саме з вини позивача. Судами застосовано норми права, які не могли бути застосовані до правовідносин, що склалися між сторонами.
У липні 2017 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що нормами трудового законодавства не врегульовані відносини щодо відшкодування майнової шкоди, тому до спірних правовідносин можна застосовувати як аналогію закону положення цивільного законодавства, що регулюють ці питання. Подані відповідачем документи щодо нестачі коштів складені з порушенням норм матеріального права, суперечать іншим доказам та не містять достовірних даних, що така нестача виникла з вини позивача.
26 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_4 працювала у ПАТ КБ «ПриватБанк» з 28 липня 2015 року на посаді касира-операціоніста, була звільнена із займаної посади відповідно до наказу від 25 вересня 2015 року за згодою сторін.
Після звільнення позивача на її адресу була направлена досудова вимога від 02 грудня 2015 року, якою банком повідомлено, що у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо збереження грошових коштів касиром ОСОБА_4 заборгованість останньої по рахунку НОМЕР_1 станом на 02 грудня 2015 року складає 11 827,35 грн та по рахунку НОМЕР_2 станом на 02 грудня 2015 року складає 851,77 доларів США.
10 грудня 2015 року позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 11 844,31 грн та 11 грудня 2015 року в розмірі 856,14 доларів США.
Відповідно до поданої ПАТ КБ «ПриватБанк» довідки від 11 травня 2016 року заборгованість по рахунку НОМЕР_2 (недостача ОСОБА_4) станом на 25 вересня 2015 складає 793,47 доларів США, заборгованість по рахунку НОМЕР_1 (недостача ОСОБА_4) станом на 25 вересня 2015 складає 3 611,64 грн.
Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків (частина перша статті 130 КЗпП України).
Статтею 138 КЗпП України визначено, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
Згідно з висновком судово-економічної експертизи від 16 листопада 2016 року встановити документальне підтвердження заборгованості ОСОБА_4 по гривневому рахунку НОМЕР_1 в розмірі 11 827,35 грн та по доларовому рахунку НОМЕР_2 в розмірі 851,77 доларів США, що зазначено в досудових вимогах ПАТ КБ «ПриватБанк» від 02 грудня 2015 року, не є можливим в зв'язку з наступним. Нестачі, зазначені в досудових вимогах, не значаться в наявних виписках банку по рахункам НОМЕР_1, НОМЕР_2 станом на 02 грудня 2015 року на суму 11 827,35 грн та на суму 851,77 доларів США. Дослідженням виписок ПАТ КБ «ПриватБанк» за період з 28 липня 2015 року до 25 вересня 2015 року не встановлено відображення нестачі грошових коштів по гривневому рахунку НОМЕР_1 в сумі 11 827,35 грн та по доларовому рахунку НОМЕР_2 в сумі 851,77 доларів США станом на 25 вересня 2015 (дату звільнення матеріально-відповідальної особи). На дослідження не надано та в матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості по рахунках НОМЕР_1, НОМЕР_2, зокрема з урахуванням оплати за користування кредитом, як зазначено в досудових вимогах від 02 грудня 2015 року.
Не встановлено відображення виявленої нестачі по рахунках НОМЕР_1, НОМЕР_2 в наявному бухгалтерському обліку, актах інвентаризації ПАТ КБ «ПриватБанк» за період роботи матеріально-відповідальної особи з 28 липня 2015 року до 25 вересня 2015 року. Доступ до персональних рахунків ОСОБА_4 мали особи, які працюють в системі під іншими логінами ніж зареєстрований за ОСОБА_4, в тому числі й після звільнення матеріально-відповідальної особи.
Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.
У кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Відповідно до частини першої статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Таким чином, права позивача, яка є власником майна (грошових коштів), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (відповідача), з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, оскільки наявні правові відносини речово-правового характеру безпосередньо між власником (ОСОБА_4) та володільцем майна (ПАТ КБ «ПриватБанк»).
На підставі викладеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що ПАТ КБ «Приватбанк» не доведено наявність вини позивача у завданій матеріальній шкоді шляхом допущення недостачі грошових коштів. Відповідальність може настати тільки за наявності шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди та причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. На підставі належним чином оцінених доказів вина ОСОБА_4 у недостачі вказаної суми відповідачем не доведено, тому сплачені позивачем кошти є безпідставно набутим майном, яке ПАТ КБ «Приватбанк» зобов'язане повернути позивачу.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що недостача виникла з вини позивача, оскільки такі доводи спростовані зібраними по справі доказами, зокрема висновком судово-економічної експертизи, якому судами надано належну правову оцінку у сукупності й з іншими доказами по справі.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариство комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2017 року в нескасованій частині та рішення апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк