Постанова
Іменем України
14 травня 2018 року
м. Київ
справа № 756/14304/15-ц
провадження № 61-11896св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: КратаВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5, яка підписана представником ОСОБА_7, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 у складі судді: Тітова М. Ю. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року у складі суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його рідна сестра ОСОБА_8 Протягом життя сестра позивача не була офіційно одружена та не змінювала прізвище, не мала дітей. Факт смерті ОСОБА_8 відповідач, що був на момент смерті з нею у дачному будинку, намагався утаїти від нього з невідомих причин. Про смерть сестри позивача повідомили сторонні люди увечері 06 березня 2014 року. Місце поховання відповідач обрав інше, ніж було оговорено з сестрою після смерті матері. Крім того відповідач ігнорував домовленість повідомити про час та місце поховання.
Після звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_4 дізнався, що сестра склала заповіт, у якому заповіла все своє майно ОСОБА_6 Ознайомитись із змістом заповіту вдалося лише 12 грудня 2014 року. Заповіт посвідчений нотаріусом Щербенко О. В. П'ятнадцятої КДНТ та зареєстрований у спадковому реєстрі за номером № 9-1033 годиною пізніше зазначеного у заповіті часу. Місце посвідчення заповіту - клінічна лікарня № 8 Оболонського району м. Києва по вул. Ю. Кондратюка, буд. 8. Час не встановлений розпорядком лікувального закладу для відвідувань - 9.40 ранку. У цей ранковий час сестра позивача перебувала під дією препаратів внутрішнього та внутрішньовенного застосування, що ставить під великий сумнів її психологічний, емоційний та психічний стан на момент посвідчення заповіту. Сукупна дія препаратів, їх побічні дії, алергічні реакції на деякі препарати, що траплялись раніше, могли вплинути на правильність сприйняття фактів, що мають юридичне значення та розуміння юридичних наслідків вчинення правочину. Крім того дія препаратів призвела до дефекту волі (невідповідність волі та волевиявлення).
ОСОБА_4 зазначав, що змолодих років та до самої смерті ОСОБА_8 зловживала міцними спиртними напоями та не берегла здоров'я, внаслідок чого набула за життя ряд вікових хвороб та інших захворювань. І це викликає ще більші сумніви щодо здатності його сестри виконати всі вимоги законодавства, необхідні при посвідченні заповіту. Вказував, що ці обставини у сукупності вплинули на усвідомлення значення своїх дій, здатність керування ними та розуміння їх правових наслідків. ОСОБА_4 впевнений у тому, що за звичайних умов його сестра ніколи б не посвідчила заповіт на все майно, всупереч попереднім домовленостям, тим більше на свого особистого ворога, ворога матері та її родини взагалі.
ОСОБА_4 вважав, що заповіт не відповідає чинному законодавству і має бути визнаний недійсним, тому що цей заповіт був посвідчений під час важкої хвороби, під психологічним впливом, примусом зацікавлених осіб, що скористались важким становищем заповідача під час хвороби. Посвідчення оспорюваного заповіту не відповідало внутрішній волі ОСОБА_8, оскільки у момент його посвідчення вона перебувала під дією препаратів, впливом важких обставин, психологічним впливом зацікавлених осіб, напис і підпис на заповіті значно відрізняється від дійсного підпису спадкодавці.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання заповіту недійсним відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що заповіт було вчинено в належній формі, а в ході судового розгляду не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що при його вчиненні ОСОБА_8 за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, перебувала в стані будь-якого психічного розладу, під стороннім психологічним впливом зацікавлених осіб, діяла проти її справжньої волі, внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску, під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому позовні вимоги є недоведеними і не підлягають задоволенню.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року залишено без змін.
Ухвала мотивована тим, що в ході розгляду справи не встановлено обставин, які б свідчили про вчинення оспорюваного заповіту від 10 вересня 2012 року під психічним чи фізичним тиском, у вкрай тяжких обставинах та за відсутності дійсної волі на його складання. Висновком судової посмертної психіатричної експертизи встановлено належний психологічний стан заповідача в момент вчинення заповіту; остання, в подальшому, не вчиняла жодних дій, спрямованих на скасування, зміну чи складення нового заповіту, що свідчить про недоведеність вказаних в позові підстав недійсності правочину.
У травні 2017 року ОСОБА_5, через представника ОСОБА_7, звернулася із ксасаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року, у якій просить оскаржені рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що померла ОСОБА_8 підписала оспорюваний заповіт проти її справжньої волі, внаслідок застосування фізичного чи психологічного тиску, або під впливом тяжких обставин. Вважає, що суди повинні були призначити комплексну експертизу, в рамках якої провести почеркознавче дослідження, з метою виявлення ознак впливу на почерк ОСОБА_8 сторонніх медичних препаратів, під дією яких вона перебувала в момент посвідчення заповіту. Проте суди безпідставно відмовили у задоволенні такого клопотання.
ОСОБА_5 вказує, що про відсутність дійсної волі померлої на складання заповіту свідчить також те, що вона не сама пішла до нотаріуса, а останній був викликаний до неї в лікарню. Вважає, що складання заповіту на імя ОСОБА_6 є наслідком психологічного тиску на померлу з боку ОСОБА_10, яка під час її лікування перебувала в лікарні та могла втрутитись в лікувальний процес. Також ОСОБА_5 зазначає, що підставою позовних вимог є наведені в позовній заяві фактичні обставини, а зазначені в їх обґрунтування правові норми не є визначальними при вирішенні спору.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року відкрито касаціне провадження у справі.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідним братом ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Згідно довідки КП «Житлосервіс Оболонь» № 36 від 02 квітня 2014 року, ОСОБА_8 була зареєстрована та до моменту смерті постійно проживала за адресою АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 27 березня 2014 року.
Відповідно до заповіту від 10 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербенко О. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 9-1033, ОСОБА_8, на випадок своєї смерті, все належне їй майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом буде мати право, заповіла ОСОБА_6
Заповіт було посвідчено в Київській міській клінічній лікарні № 8, у зв'язку з хворобою заповідача та перебуванням на стаціонарному лікуванні.
28 березня 2014 року Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою зареєстровано спадкову справу № 330/2014.
28 березня 2014 року до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після померлої ОСОБА_8 звернувся її рідний брат ОСОБА_4
08 квітня 2014 року до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_8 звернувся ОСОБА_6
05 вересня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про зупинення видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, в зв'язку з наміром заявника оспорити заповіт в судовому порядку.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року у справі № 756/13209/14-ц, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві про визнання заповіту недійсним на підставі положень статей 215, 225, 1234, 1257 ЦК України. Цим рішенням встановлено, що під час складання оскарженого заповіту 10 вересня 2012 року заповідач ОСОБА_8 не виявляла ознак будь-якого психічного розладу, і за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними. Ця обставина встановлена на підставі висновку судово-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 377 від 05 травня 2015 року про проведення посмертної судової психіатричної експертизи, проведення якої було призначено ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16 лютого 2015 року.
Суди встановили, що один лише факт перебування спадкодавця в момент підписання і посвідчення заповіту в лікарні не може свідчити про те, що вона перебувала в залежному від відповідача ОСОБА_6 та його родини стані чи під їх психологічним тиском, так як будь-які докази на підтвердження вказаних обставин в матеріалах справи відсутні, а доводи позивача про те, що лікування проводилося за рахунок родини відповідача на підставі усної домовленості щодо написання заповіту на їх користь, ґрунтуються виключно на поясненнях позивача.
При відмові у задоволенні позову суди зробили висновок про недоведеність існування обставин, які б свідчили про те, що в момент підписання ОСОБА_8 заповіту вона перебувала під психічним чи фізичним тиском, у вкрай тяжких обставинах, а її дійсне волевиявлення на складання заповіту було відсутнє.
Колегія суддів погоджується із цими висновками з таких підстав.
Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК.
У рішенні Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2015 року, вказано, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 377 від 05 травня 2015 року, посмертна експертиза, яка була проведена на підставі ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 16 лютого 2015 року за клопотанням сторони позивача, під час складання заповіту 10 вересня 2012 року, ОСОБА_8 не виявляла ознак будь-якого психічного розладу, і за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій і могла керувати ними.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Встановивши, що позивач не довів наявність підстав, передбачених частиною другою статті 1257 ЦК України для визнання недійсним заповіту від 10 вересня 2012 року, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_5, яка підписана представником ОСОБА_7, залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 лютого 2017 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н. О. Антоненко
В. І. Журавель