Постанова
Іменем України
25 квітня 2018 року
м. Київ
справа № 346/4623/15-ц
провадження № 61-4538св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С.Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Коломийський міський відділ управління Міністерства внутрішніх справ України у Івано-Франківській області, прокуратура Івано-Франківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у складі судді Васильковського В. В. від 5 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Соколовського В. М., від 16 червня 2016 року,
У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), Коломийського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Івано-Франківській області (далі - Коломийський МВ УМВС України у Івано-Франківській області), прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 6 травня 2010 року слідчий СВ Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області відносно нього порушив кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 186 КК України. 7 травня 2010 року його було притягнуто як обвинуваченого у даній справі. Постановою слідчого СВ Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області
від 26 березня 2013 року кримінальне провадження було закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вказував, що внаслідок незаконного кримінального переслідування, він зазнав порушення своїх прав у зв'язку із обраним до нього запобіжним заходом у вигляді підписки про невиїзд, а тому йому було заподіяно моральну шкоду, яку оцінює у 80 290 грн., та яку просив стягнути з держави на його користь, а також стягнути 6 тис. грн витрат на правову допомогу, пов'язаних із розглядом кримінальної справи.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 5 травня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Казначейства за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 50 750 грн. моральної шкоди. У задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач незаконного перебував під слідством 35 місяців, відносно нього фактично припинено кримінальне переслідування. Оскільки позивач має статус свідка у кримінальній справі, він не має іншого ефективного способу захисту своїх прав, у зв'язку з чим у нього виникло право звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).
Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня
2016 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що хоча постанова про закриття кримінального провадження відносно позивача була скасована, проте він не позбавлений права звернутися до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та Закону, що виразилася у порушенні органами досудового розслідування розумних строків розгляду кримінального провадження.
У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перший заступник прокурора Івано-Франківської області просить скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули уваги на скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження відносно позивача, яка стала підставою для відшкодування шкоди, а тому відсутні підстави, передбачені статтею 2 Закону, для відшкодування шкоди у порядку та розмірах, передбачених цим Законом. Крім того, позивач не довів, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) йому завдано моральної шкоди.
Доводів в частині вирішення позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальній справі касаційна скарга не містить, тому відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК законність ухвалених у цій частині судових рішень колегією суддів не перевіряється.
У вересні 2016 року від ОСОБА_4 надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він посилається на те, що скасування постанови про закриття кримінального провадження жодним чином не позбавляє його права звертатися до суду із вимогою про відшкодування шкоди на підставі Закону. Заподіяння моральної шкоди органами досудового розслідування є доведеним.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
31 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 6 травня 2010 року слідчим СВ Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області відносно ОСОБА_4 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 186 КК України, а 7 травня
2010 року його було притягнуто як обвинуваченого у даній справі.
Вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2010 року позивача визнано винним за частиною першою статті 186 КК України та призначено покарання у вигляді 240 годин громадських робіт.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 червня
2011 року вирок Коломийського міськрайонного суду від 17 листопада
2010 року скасовано, справу направлено прокурору Коломийського району на додаткове розслідування.
Після проведення додаткового розслідування кримінальна справа направлена до суду та вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2012 року, ОСОБА_4 визнано винним за частиною першою статті 186 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в дохід держави, що становить 850 грн.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 листопада 2012 року ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 лютого
2013 року вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2012 року стосовно ОСОБА_4 скасовано, а справу направлено прокурору Коломийського району для проведення додаткового розслідування.
В ході проведення додаткового розслідування слідчим СВ Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області винесено постанову
від 26 березня 2013 року про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення.
Ухвалою слідчого-судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2013 року вищевказану постанову про закриття кримінального провадження від 26 березня 2013 року скасовано.
На час розгляду цієї справи судами, досудове слідство триває і
ОСОБА_4 має статус свідка, що не заперечується сторонами.
Постановою Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області від 24 вересня 2015 року ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні заяви про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
ОСОБА_4 оскаржив вказану постанову до суду.
Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 березня
2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до Казначейства, Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області про визнання незаконною та скасування постанови, відшкодування моральної шкоди відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявлені позивачем вимоги щодо відшкодування втраченого заробітку внаслідок застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд недоведені. При цьому судом було зазначено, що у позивача виникло право на відшкодування шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та Закону у зв'язку із довготривалим досудовим розслідуванням.
Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили із наявності підстав для відшкодування шкоди на підставі Закону та статті 1176 ЦК України.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої, другої статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешті чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно із статтею 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Згідно зі статтею 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня
1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України та пунктом 1 частини першої Закону.
З аналізу наведених норм вбачається, що для відшкодування моральної шкоди в порядку, що встановлений Законом необхідна наявність певних передумов, а саме: встановлення незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду в ході розслідування кримінального провадження відносно особи, внаслідок яких останній спричинена моральна шкода.
При цьому, незаконність перебування особи під слідством і судом, за правилом статті 2 Закону, підтверджується постановленням виправдувального вироку, або встановленням в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури в ході здійснення кримінального провадження, або закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули, не врахували відсутності реабілітуючих обставин, за наявності яких у позивача виникло право на відшкодування шкоди відповідно до Закону, не вказали чим саме підтверджується незаконність перебування позивача під слідством та судом і незаконність дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду в кримінальній справі, та не врахували, що сам лише факт перебування особи під слідством та судом протягом певного часу не надає їй право на відшкодування шкоди відповідно до положень Закону та частини першої статті 1176 ЦК України.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
За таких обставин спричинення позивачеві моральної шкоди внаслідок тривалого кримінального переслідування має відшкодовуватись в порядку, передбаченому частиною шостою статті 1176, статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Оскільки суди попередніх інстанцій вирішили справу з порушенням норм матеріального права, не застосувавши закон, який підлягав застосуванню - частину шосту статті 1176, статті 1173 та 1174 ЦК України, судові рішення підлягають скасуванню.
Відповідно до частини шостої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Згідно із статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
У частині першій статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до положень частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
Вказані норми не звільняють позивача від обов'язку доказування неправомірності дій посадових осіб органів досудового розслідування як підстави для відшкодування моральної шкоди.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Оскільки для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідно до статей 1176, 1167, 1173, 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, наявність шкоди, протиправністьдій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року є обов'язком позивача.
Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України
від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожна людина має право при визначенні її громадянських прав і обов'язків або будь-якого кримінального обвинувачення проти неї на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного терміну незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 30 березня 2004 року справа «Меріт проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що розгляд кримінального провадження стосовно заявника органами державної влади триває протягом шести років, що не відповідає вимозі «протягом розумного строку», і така надмірна тривалість кримінального провадження у справі може завдати заявникові моральні страждання. В цьому рішення суд констатував порушення статті 13 Конвенції у зв'язку з відсутністю засобів юридичного захисту на національному рівні, за допомогою яких заявник міг би отримати рішення, яке б підтверджувало його право на розгляд його справи протягом розумного строку, передбаченого параграфом 1
статті 6 Конвенції.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що моральна шкода може бути завдана довготривалим досудовим розслідуванням, однак при цьому не з'ясували, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачеві завдана шкода внаслідок дії органів досудового розслідування, яка виразилась у тривалому кримінальному переслідуванні позивача з травня 2010 року до 2013 року.
Однак такий висновок суди попередніх інстанцій зробили передчасно, оскільки у порушення статті 11 ЦПК України 2004 року не перевірили, чи заявлявся позивачем позов саме з підстав спричинення йому шкоди тривалим розслідуванням, чи з підстав незаконного, на його думку, засудження, вироками, скасованими судами вищих інстанцій, тобто суди не визначилися з підставами позову.
Разом з тим колегія суддів погоджується з тим, що моральна шкода може бути завдана довготривалим досудовим розслідуванням і такий захист порушеного права підлягає захисту саме в обраний позивачем спосіб, як такий, що відповідає критерію ефективного засобу юридичного захисту, з огляду на те, що статус свідка не дозволяє позивачу звертатися із заявою про оскарження дій органів досудового розслідування щодо дотримання розумних строків слідства.
З огляду на викладене судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, встановлених статтею 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області задовольнити частково.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області
від 5 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк