Постанова
Іменем України
17 травня 2018 року
м. Київ
справа № 686/1527/15-ц
провадження № 61-16382св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2016 року у складі судді Логінової С. М. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 14 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П'єнти І. В.,
У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, посилаючись на те, що 29 січня 2014 року між ним і ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі - Договір) площею 0,10 га для будівництва і обслуговування індивідуального жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1. Згідно з пунктом 4 цього Договору продаж земельної ділянки вчинено за 102 500 грн, що станом на 29 січня 2014 року еквівалентно 12 500 доларів США, з яких 24 600 грн, що еквівалентно 3 тис. доларів США, він отримав від покупця до підписання Договору, а решту 77 900 грн, що еквівалентно 9 500 доларів США, покупець зобов'язався сплатити до 29 грудня 2014 року платежами, не меншими ніж 4 920 грн, що еквівалентно 600 доларів США. Факт повного розрахунку за Договором має бути підтверджений нотаріально посвідченою заявою. Сторони домовилися про реєстрацію права власності за покупцем до повного розрахунку. Реєстрація права власності на предмет Договору за покупцем не звільняє його від зобов'язання повного розрахунку у визначений термін. Одночасно з посвідченням договору накладається заборона відчуження на вищевказане майно до моменту повного розрахунку. Порядок розрахунку з урахуванням курсу валют визначений також розпискою, складеною ОСОБА_5 09 квітня 2014 року. З травня 2014 року відповідач не виконує своїх зобов'язань у повному обсязі. Загальна сума сплачених коштів складає 64 780 грн, що на час їх надходження за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 5 818,60 доларам США. Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_5 на свою користь 85 376 грн основного боргу, що еквівалентно 3 296,40 доларам США, три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 4 568 грн, що еквівалентно 176,30 доларам США, а всього - 89 944 грн, що еквівалентно 3 472, 70 доларам США.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2016 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 31 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 кошти за Договором у сумі 85 208,28 грн, що за курсом НБУ станом на 12 жовтня 2016 року еквівалентно 3 296,04 доларам США, три проценти річних за прострочення виконання зобов'язання у сумі 4 551,07 грн. У решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 897,55 грн. Повернуто ОСОБА_4 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 338,71 грн.
Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання за Договором щодо сплати вартості предмета Договору в сумі, еквівалентній 12 500 доларів США на день здійснення платежу. Тому заборгованість у сумі 85 208 грн 28 коп., що за курсом НБУ на 12 жовтня 2016 року еквівалентно 3 296,04 доларам США, і три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають стягненню з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2016 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оцінивши зібрані у справі докази, встановивши характер спірних правовідносин і правильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції з урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшов висновку, що сума, яка підлягає сплаті за зобов'язанням з визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті, визначається у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу. Будь-який інший порядок її визначення не встановлений ні договором, ні законом.
У березні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 14 лютого 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що грошова сума, вказана у договорі, сплачена ним ОСОБА_4 повністю. Після здійснення повного розрахунку за придбану земельну ділянку він звернувся до позивача з вимогою щодо надання йому відповідної заяви, проте отримав відмову. Посилання судів на розписку від 05 березня 2015 року є помилковим, оскільки вона не має жодного відношення до Договору, в самому Договорі відсутні будь-які посилання на те, що розписка є його невід'ємною частиною. Тобто при вирішенні справи суд не повинен був враховувати розписку, оскільки Договір вимагає письмової форми з обов'язковим нотаріальним посвідченням, тому додатковий договір про внесення змін до основного договору, який укладався у простій письмовій формі, є нікчемним.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
05 квітня 2018 року справу № 686/1527/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надійшло відзивів на касаційну скаргу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення відповідають вимогам статей 213, 214, 315 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час їх ухвалення (далі - ЦПК України 2004 року), щодо законності та обґрунтованості.
Відповідно до 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судами встановлено, що 29 січня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Договір, за умовами якого ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1.
Згідно з пунктом 4 Договору продаж вчинено за 102 500 грн, що в еквіваленті станом на 29 січня 2014 року становить 12 500 доларів США, з яких 24 600 грн., що в еквіваленті станом на 29 січня 2014 року становить 3 тис. доларів США, продавець отримав від покупця до підписання цього Договору, а решту 77 900 грн, що в еквіваленті станом на 29 січня 2014 року становить 9 500 доларів США, покупець зобов'язується сплатити до 29 грудня 2014 року платежами, не меншими ніж 4 920 грн, що в еквіваленті станом на 29 січня 2014 року становить 600 доларів США. Сторонам роз'яснено положення підпункту 1.2 постанови Правління НБУ від 06 червня 2013 року №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою».
Судами також встановлено, що 09 квітня 2014 року ОСОБА_5 склав розписку, в якій погодився провести розрахунок за придбану земельну ділянку в доларах США, незалежно від курсу гривні.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Такими випадками є стаття 193 і частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Закон України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Згідно з частиною першою статті 533 ЦК Українигрошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини друга, третя статті 533 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.
Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту як єдиний засіб платежу на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземні валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземні валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадках зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Вищевикладене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 04 липня 2011 року у справі № 3-62гс11, від 07 жовтня 2014 року у справі № 3-133гс14 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16.
У Договорі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визначили еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а саме в доларах США.
Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 61 ЦПК України 2004 року передбачено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Встановлено та не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_5 було сплачено на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 4 600 доларів США, а саме: 3 тис. доларів США до підписання Договору; 600 доларів США - 13 березня 2014 року; 1 тис. доларів США - 09 квітня 2014 року.
Також сторонами не заперечувалося, що ОСОБА_5 було сплачено на користь ОСОБА_4 кошти у національній валюті - гривні, а саме 64 780 грн, що еквівалентно 4 603,96 доларам США:
- 5 тис. грн - 27 травня 2014 року, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 27 травня 2014 року 425,50 доларам США;
- 5 тис. грн - 10 липня 2014 року, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 10 липня 2014 року 427,50 доларам США;
- 8 тис. грн - 05 серпня 2014 року, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 05 серпня 2014 року 650,53 доларам США;
- 2 тис. грн - 06 серпня 2014 року, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 06 серпня 2014 року 161,87 доларам США;
- 5 тис. грн - 07 жовтня 2014 року, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 07 жовтня 2014 року 385,61 доларам США;
- 5 тис. грн - 10 листопада 2014 року, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 10 листопада 2014 року 337,74 доларам США.;
- 7 500 грн - 08 грудня 2014 року, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 08 грудня 2014 року 483,06 доларам США;
- 11 тис. грн - 12 грудня 2014 року, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 12 грудня 2014 року 700,15 доларам США;
- 13 тис. грн - 16 грудня 2014 року, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 16 грудня 2014 року 824,14 доларам США;
- 3 280 грн - 06 січня 2015 року, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 06 січня 2015 року 207,86 доларам США.
З врахуванням викладеного, заборгованість ОСОБА_5 за Договором становить 3 296,04 доларів США.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами встановлено, що три проценти річних за період з 28 грудня 2014 року до 06 січня 2015 року становлять 40,87 грн, три проценти річних за період з 07 січня 2015 року до 12 жовтня 2016 року - 4 510,20 грн, а всього - 4 551,07 грн.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за Договором щодо сплати вартості предмета Договору, тому з нього на користь позивача підлягають стягненню вищевказані кошти за Договором у сумі 3 296,04 доларів США, що курсом НБУ станом на 12 жовтня 2016 року еквівалентно 85 208,28 грн, та три проценти річних у сумі 4 551,07 грн.
Суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60, 212-215, 303, 304, 315 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що умови Договору ним виконані у повному обсязі, а складена розписка не має жодного відношення до Договору, не заслуговують на увагу з таких підстав.
Як встановлено судами та не заперечувалося сторонами, пунктом 4 укладеного Договору сторони погодили продаж земельної ділянки за 102 500 грн, визначивши еквівалент вартості предмета Договору в іноземній валюті, що станом на 29 січня 2014 року відповідало 12 500 доларам США.
Тобто сторони досягли згоди, що продаж земельної ділянки та подальший розрахунок за неї буде проводитися у гривнях за офіційним курсом НБУ до долара США, встановленого на день платежу.
09 квітня 2014 року ОСОБА_5 було складено розписку, в якій відповідач додатково підтвердив, що зобов'язання, взяті ним за Договором, будуть виконані в доларах США, незалежно від курсу цієї валюти до гривні.
З огляду на викладене, відсутність нотаріального посвідчення вказаної розписки не має правового значення для правильного вирішення спору, оскільки ця розписка не є додатковою угодою до Договору, а лише підтверджує умови та порядок здійснення розрахунків, домовленість щодо яких зафіксована сторонами в укладеному ними Договорі. Тому безпідставним є посилання заявника на нікчемність розписки.
Таким чином, доводи касаційної скарги повністю спростовуються встановленими судами наведеними вище обставинами справи і положеннями законодавства.
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та/або порушено норми процесуального права, то касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2018 року. Тому у зв'язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити його виконання.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 14 лютого 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов