Постанова
Іменем України
16 травня 2018 року
м. Київ
справа № 161/6476/15-ц
провадження № 61-5401св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), КарпенкоС. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи :
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: Луцька міська рада, ОСОБА_5,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Волинської області від 15 березня 2016 року в складі колегії суддів: Свистун О. В., Русинчука М. М., Федонюк С. Ю.,
У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Луцької міської ради, ОСОБА_5 про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_7, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: будинок з прибудинковими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1.
Заповіту батько не залишив. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті батька були вона та ОСОБА_8 Остання прийняла спадщину, проживаючи з батьком на час його смерті. Вона ж не прийняла спадщину, оскільки з батьком на час його смерті не проживала та із заявою в нотаріальну контору у визначений законом строк не звернулася з поважних причин, тому що хворіла і тривалий час лікувалася. Крім того, вона не була ознайомлена з юридичною процедурою прийняття та оформлення спадщини. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла, її спадкоємцем є дочка ОСОБА_5 Враховуючи наведене ОСОБА_4 просила визначити їй додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, а саме один місяць.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визначено ОСОБА_4 як спадкоємцю за законом після смерті її батька - ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, додатковий строк, а саме один місяць, для подання заяви про прийняття спадщини, який рахувати з дня набрання рішенням суду законної сили.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач з поважних причин пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки вона не знала про необхідність звернення до нотаріальної контори з відповідною заявою, тривалий час хворіла і лікувалася.
Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2016 року доповнено рішення цього суду від 30 листопада 2015 року. Стягнуто з Луцької міської ради, ОСОБА_5 в дохід держави 243,60 грн судового збору, по 121,80 грн з кожного.
Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 15 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_4 до Луцької міської ради, ОСОБА_5 про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк після смерті свого батька ОСОБА_7, про що сама заявила при розгляді справи в апеляційному суді. З огляду на це постійні хвороби та інвалідність позивача не можна визнати поважними причинами, що унеможливили чи в інший спосіб перешкодили їй здійснити своє право у встановлений законом строк.
У квітні 2016 року ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_6 подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Апеляційного суду Волинської області від 15 березня 2016 року і залишити в силі рішення місцевого суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що в судовому засіданні в суді першої інстанції та в апеляційному суді ОСОБА_4 пояснювала, що строк для звернення до суду нею був пропущений у зв'язку з тим, що вона тривалий час хворіла і лікувалася, що підтверджується письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи та були досліджені судом. Її батько помер ІНФОРМАЦІЯ_3, а вже 09 жовтня 2012 року вона звернулася до лікаря і з того часу постійно лікувалася, внаслідок чого отримала першу Б групу інвалідності. Тому твердження апеляційного суду про те, що ОСОБА_4 мала можливість звернутися із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса і що доказів на підтвердження її лікування у шестимісячний період для прийняття спадщини суду не надано, не заслуговують на увагу. Встановивши, що у позивача були постійні хвороби та інвалідність, при тому, що вона потребує постійного стороннього догляду, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що вказане не можна вважати поважною причиною пропуску шестимісячного строку. Саме хвороба, яка носила постійний і систематичний характер, є поважною причиною пропуску шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив її позов.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексуУкраїни в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу № 161/6476/15-ц передано до Верховного Суду.
Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уклали шлюб 14 грудня 1974 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер.
Після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняла його дружина ОСОБА_8 як той з подружжя, який його пережив.
Згідно із свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя від 11 квітня 1973 року ОСОБА_8 була власником 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться у місті Луцьку Волинської області квартал № 329, ділянка НОМЕР_1.
За договором купівлі-продажу від 22 квітня 1976 року ОСОБА_8 викупила іншу 1/2 частину житлового будинку, яка належала ОСОБА_10 Нова адреса спірного будинку: АДРЕСА_1 (а. с. 51).
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку ОСОБА_8 у 2007 році стала власником земельної ділянки площею 0,0489 га (а. с. 52).
Отже, перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 набули у спільну власність 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла.
ОСОБА_5 успадкувала спірний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами після смерті своєї матері ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Луцької державної нотаріальної контори 19 травня 2015 року.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1220, частина третя статті 1223, частина перша статті 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15.
Матеріали справи містять виписки з медичної картки, з яких убачається, що ОСОБА_4 тривалий час хворіла і лікувалася, вона є інвалідом першої Б групи та потребує постійного стороннього догляду.
З пояснень у судовому засіданні ОСОБА_4 апеляційним судом установлено, що вона мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак не зробила цього, оскільки ОСОБА_7 за життя говорив їй, що належне йому майно він передасть внукові, тобто її сину.
Згідно із журналом судового засідання апеляційного суду від 15 березня 2016 року справу було розглянуто за участю позивача - ОСОБА_4, представника позивача - ОСОБА_6, відповідача - ОСОБА_5, представника відповідача - ОСОБА_11
Технічна фіксація судового засідання здійснювалася на комплекс «Оберіг», інвентарний номер М-СТД041737.
Технічним записом судового засідання підтверджено встановлені апеляційним судом факти щодо можливості ОСОБА_4 звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в межах шестимісячного строку, встановленого законом, не дивлячись на її хвороби, про що вона особисто ствердила в судовому засіданні апеляційного суду 15 березня 2016 року.
За таких обставин та з урахуванням наведених пояснень ОСОБА_4 надання їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини прямо суперечило б вимогам частини третьої статті 1272 ЦК України, оскільки були відсутні причини, які пов'язані з непереборними труднощами для позивача на вчинення цих дій. Надання такого строку порушило б принципи правової визначеності та рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року),суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За змістом статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, оскільки позивач мала можливість у встановлений законом строк звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Постійні хвороби та інвалідність позивача не є поважними причинами пропуску вказаного строку, що унеможливили чи в інший спосіб перешкодили їй здійснити своє право на подання заяви.
Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Оскаржуване судове рішення містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей 212, 213-215, 303, 304 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6, що зводяться до поважності причин пропуску ОСОБА_4 строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, є необґрунтованими і спростовуються поясненнями самої ОСОБА_4 у судовому засіданні апеляційного суду.
Факт захворювання ОСОБА_4, що підтверджений медичними документами, які містяться в матеріалах справи, та наявність у неї інвалідності не оспорюються, однак у даному випадку ці обставини не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки неможливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в установлений законом строк у зв'язку із хворобою спростована самою ОСОБА_4
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Волинської області від 15 березня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов