Постанова
Іменем України
25 квітня 2018 року
м. Київ
справа № 321/1161/15-ц
провадження № 61-5823св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Стрільчука В. А.,
суддів:Олійник А. С., Ступак О. В. (суддя-доповідач),Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_6,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СПП ЛАНА»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 02 листопада 2015 року у складі судді Олійника М. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року у складі колегії суддів: Пільщик Л. В., Краснокутської О. М., Сапун О. А.,
У серпні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПП ЛАНА» (далі - ТОВ «СПП ЛАНА») про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що у власності позивача є земельна ділянка загальною площею 5,94 га, що знаходиться на території Плодородненської сільської ради Михайлівського району Запорізької області. 02 липня 2007 року між позивачем та ТОВ «СПП ЛАНА» укладений договір оренди вказаної земельної ділянки. При укладенні договору відповідач зобов'язався сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою протягом 10 років, у формі та розмірі, які визначені в договорі. На виконання умов договору позивач здійснила передачу земельної ділянки, тим самим повністю виконала свої зобов'язання перед відповідачем. Однак, ТОВ «СПП ЛАНА» зобов'язань за договором оренди не виконує, систематично порушує обов'язок щодо внесення своєчасно і в повному обсязі орендної плати, встановленої пунктами 9, 11 договору.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила суд розірвати договір оренди земельної ділянки та стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати.
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 02 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги ОСОБА_6 про розірвання договору оренди землі через неотримання нею орендної плати не знайшли підтвердження при вирішенні спору, до того ж спростовуються наявними у справі документами.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 02 листопада 2015 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не має.
У березні 2016 року представником ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 02 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року, у якій заявник просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6 у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що з моменту укладення спірного договору оренди земельної ділянки відповідачем жодного разу не була своєчасно та в повному обсязі сплачена орендна плата; «карточки пайщика» є неналежними доказами сплати відповідачем орендної плати в натуральній формі; виплата орендної плати у грошовій формі взагалі ніяк не підтверджена відповідачем.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі.
У серпні 2016 року від ТОВ «СПП ЛАНА» надійшли заперечення на касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, в яких відповідач просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права на підставі всебічно з'ясованих обставин справи, а доводи касаційної скарги є безпідставними і такими, що не спростовують правильність висновків судів.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року указану справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судоми касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року вищевказану цивільну справу передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права; судові рішення відповідають вимогам статей 213, 214, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що позивачу ОСОБА_6 на праві власності, відповідно до державного акта від 26 липня 2002 року серії НОМЕР_2 належить земельна ділянка загальною площею 5,94 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Плодородненської сільської ради Михайлівського району Запорізької області.
02 липня 2007 року між ОСОБА_6 та ТОВ «СПП ЛАНА» укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років, що зареєстрований відповідно до вимог законодавства у Михайлівському районному відділі Запорізької регіональної філії Центру ДЗК 01 жовтня 2008 року.
Вказана в договорі земельна ділянка була передана ТОВ «СПП ЛАНА» 02 липня 2007 року, що підтверджується відповідним актом визначення меж земельної ділянки в натурі та актом приймання-передачі об'єкта оренди.
Відповідно до додатку № 1 до договору оренди за користування вказаною в договорі оренди земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю орендну плату у натуральній формі, що здійснюється за такими розрахунками: форма орендної плати - натуральна (зернові та соняшник); щорічний розмір орендної плати - 1/5 частки продукції, одержаної із земельної ділянки; період виплати - з 01 вересня по 31 грудня.
Умовами договору від 02 липня 2007 року передбачено, що розмір орендної плати за землю обчислюється з урахуванням індексів інфляції (пункт 10); передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами (пункт 12); дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором (пункт 38).
Згідно з «картками пайщика», на яких міститься підпис ОСОБА_6, вона отримувала орендну плату від ТОВ «СПП ЛАНА» в таких розмірах: за 2012 рік - 12 листопада 2012 року отримала 2 000 кг ячменю; за 2013 рік - 14 жовтня 2013 року отримала 1 700 кг пшениці та 500 кг ячменю; за 2014 рік - 02 вересня 2014 року отримала 1 600 кг пшениці та 1 500 кг ячменю. Вказані обставини підтверджені свідком ОСОБА_8, яка особисто займалася видачею ОСОБА_6 орендної плати. Кінцевий строк сплати орендної плати за 2015 рік, на час винесення рішення судом першої інстанції, не настав. Доказів, що на вказаних документах не її підпис, позивачем ОСОБА_6 надано не було, жодних клопотань щодо спростування вказаних обставин, позивач не заявляла. Підпис у вказаних документах позивачем не оспорювався.
Бухгалтерські та господарські документи ТОВ «СПП ЛАНА» за 2009-2011 роки знищенні, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі вторинної сировини по договорам про надання послуг з приймання в утилізацію вторинної сировини.
ОСОБА_6 впродовж 2007-2015 років не зверталася з будь-якими претензіями до ТОВ «СПП ЛАНА» з приводу порушення умов договору оренди і невиплати їй орендної плати.
Статтею 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 60 ЦПК України 2004 року встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно з частиною четвертою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем, який укладається в письмовій формі.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотні умови договору оренди землі встановлені статтею 15 Закону України «Про оренду землі». До них відносяться об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених у вищезазначеній статті, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17,19 Закону України «Про оренду землі» є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
За змістом частини п'ятої статті 22 Закону України «Про оренду землі» внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Статтею 20 цього Закону передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.
Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України зазначено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Таким чином, законодавство передбачає як необхідну умову для розірвання договору оренди землі - систематичне невиконання умов договору, в тому числі і несплату орендної плати.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно виходив із того, що позивачем не доведено систематичної несплати орендної плати відповідачем. Фактично орендна плата сплачувалась в натуральній формі, спору щодо її розміру між сторонами немає.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги, постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що з моменту укладення спірного договору оренди земельної ділянки відповідачем жодного разу не була своєчасно та в повному обсязі сплачена орендна плата позивачу, спростовуються встановленими у справі обставинами та наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи касаційної скарги про те, що «карточки пайщика» є неналежними доказами сплати відповідачем орендної плати, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 02 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 січня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: А. С. Олійник С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик