Ухвала
Іменем України
11 травня 2018 р.
м. Київ
Справа № 761/21420/17
Провадження № 51- 5960 ск 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 5 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2018 року щодо ОСОБА_4 ,
вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 5 липня 2017 року,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст. 89 КК України,
засуджено за ч. 3 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки, з покладанням на засудженого обов'язків передбачених ст. 76 КК України.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 залишено без змін.
Згідно з копіями доданих до касаційної скарги судових рішень, ОСОБА_4 на початку січня 2017 року, знаходячись за місцем свого проживання ( АДРЕСА_2 ), переслідуючи злочинний умисел щодо незаконного придбання без мети збуту психотропної речовини - амфетаміну, за попередньою домовленістю з невстановленою слідством особою, через всесвітню мережу Інтернет замовив у неї за 2000 гривень для власного вживання згадану психотропну речовину, після чого перерахував цій особі на розрахунковий рахунок зазначені кошти. У подальшому, ОСОБА_4 прибув до обумовленого з невстановленою слідством особою місця в парку «Нивки», де зберігалась психотропна речовина - амфетамін, після чого, виявивши зазначену психотропну речовину, поклав її до свого рюкзака, тобто незаконно придбав та почав незаконно зберігати при собі без мети збуту. Далі, ОСОБА_4 переніс психотропну речовину - амфетамін за місцем свого проживання, де розділив її на дві частини, а саме: одну частину помістив до своєї кишені, а іншу частину залишив зберігати у власній кімнаті. В подальшому, 13 січня 2017 року, приблизно о 16 годині, ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 84, був викритий працівниками поліції, які під час його огляду виявили та вилучили згадану психотропну речовину масою 4,233 г., а пізніше, того ж дня, в період часу з 17 години 27 хвилин по 18 годину 26 хвилин, в ході обшуку працівниками поліції за місцем проживання ОСОБА_4 виявлено та вилучено: предмети з нашаруванням порошкоподібної речовини, які містять психотропну речовину - амфетамін, масою 0,01 г.; поліетиленові пакети та згорток з фольги з порошкоподібними речовинами, які містять психотропну речовину амфетамін, масою 32,80 г., а всього у ОСОБА_4 виявлено та вилучено психотропну речовину - амфетамін загальною масою 37,043 г., тобто у особливо великому розмірі.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення щодо засудженого ОСОБА_4 з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Так, прокурор зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував до ОСОБА_4 вимоги ст. ст. 75, 76 КК України, що потягло, на думку прокурора, призначення покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Крім того, при визначенні покарання ОСОБА_4 та звільнення його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України не надано належної оцінки тій обставині, що ОСОБА_4 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисного злочину.
Вказує, що апеляційний суд всупереч вимог ст. 419 КПК України не проаналізував усі доводи прокурора та не зазначив підстав, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою. З урахуванням вказаних обставин, прокурор вважає за необхідне призначити засудженому ОСОБА_4 реальне покарання у виді позбавлення волі.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються та не заперечуються.
Прокурор порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосуваннясвободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Призначаючи ОСОБА_4 вид та міру покарання, суд відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України врахував тяжкість злочину за його видом (категорією), який згідно зі ст. 12 КК України, є тяжким злочином, та зважив на індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого діяння відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, що визначається характером та ступенем суспільної небезпеки злочину, виходячи з конкретних обставин його вчинення.
Крім того, суд врахував дані про особу обвинуваченого, те, що він не судимий в силу ст. 89 КК України, на наркологічному та психоневрологічному обліках не перебуває, за місцем проживання не має негативних відгуків, а відтак суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_4 мінімального за розміром покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 309 КК України. Також, суд першої інстанції, зазначив те, що ОСОБА_4 в судовому засіданні негативно оцінив власну протиправну поведінку і в подальшому пообіцяв не порушувати закон, завіривши суд щодо недопустимості будь-яких антисоціальних проявів в майбутньому зі свого боку.
Таким чином, врахувавши вищенаведене та обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме, його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що для виправлення ОСОБА_4 та попередження скоєння нових злочинів необхідним і достатнім буде покарання в межах санкції ч. 3 ст. 309 КК України, у виді позбавлення волі, із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України з наглядом уповноваженого органу з питань пробації, оскільки його виправлення можливе без відбуття покарання.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду, зазначивши, що покарання ОСОБА_4 призначено відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, обставин, що пом'якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, особи обвинуваченого та конкретних обставин справи. Апеляційним судом також враховано позитивну поведінку ОСОБА_4 після вчинення вказаного злочину, який після проходження стажування з 21.08.2017 року, працевлаштований з 04.10.2017 року на посаду інженера з водопровідно-каналізаційного господарства Центрального госпіталю МВС України.
Тому апеляційна інстанція дійшла до вірного висновку, що виправлення засудженого ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, тобто без відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку з максимальною тривалістю, регламентованою ч. 4 ст. 75 КК України, з покладанням на засудженого обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_4 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню, і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання; підстав для скасування ухвали апеляційного суду в частині застосування щодо нього положень ст. 75 КК України, про що прокурор зазначає у своїй касаційній скарзі, не вбачається.
При розгляді апеляції прокурора, суд апеляційної інстанції перевірив доводи скарги, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням мотивів, з яких апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок місцевого суду залишив без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Підстав для сумніву в правильності висновків суду апеляційної інстанції немає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі прокурора не наведено.
З огляду на викладене, суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги прокурора з мотивів, наведених у ній, немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 5 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2018 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3