Рішення від 16.05.2018 по справі 804/2995/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року Справа № 804/2995/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ількова В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24.04.2018 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 01.02.2015 року по 30.11.2017 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” за минулий період з 01.02.2015 року по 30.11.2017 року.

В обґрунтування позовних зазначено, що позивач є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в управлінні пенсійного фонду відповідача. Однак, з 01 травня 2015 року по 30 листопада 2017 року відповідач перестав виплачувати належну позивачу пенсію. У зв'язку з цим позивач звернувся із заявою до відповідача з вимогою поновити виплату безпідставно невиплачену пенсію, однак згідно відповіді відповідача рішенням комісії призначено виплату пенсії позивачу з 01 грудня 2017 року. Позивач вважає, що зазначені дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії порушують її конституційні права, тому просить визнати дії відповідача протиправними та зобов'язати виплатити пенсію за період з 01.02.2015 року по 30.11.2017 року.

Ухвалою суду від 25.04.2018 року відкрито провадження у цій адміністративній справі, про що повідомлено сторін засобами поштового зв'язку.

15.05.2018 року від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов. В обґрунтування заперечень посилається на те, що позивач перебуває на обліку в управлінні, як отримувач пенсії віком. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №0000414311 від 22.11.2017 року була надана ОСОБА_1 разом з заявою про поновлення виплати пенсії від 23.11.2017 року. Оскільки, з 01 лютого 2015 року по 30 листопада 2017 року статус внутрішньо переміщеної особи не було підтверджено, управління не мало законних підстав здійснювати пенсійні виплати ОСОБА_1. На підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської районної державної адміністрації (рішення №33 від 20.12.2017 року) виплату пенсії ОСОБА_1 було відновлено з 01.12.2017 року. Рішенням комісії не призначено виплату заборгованості за період з 01.02.2014 року по 30.11.2017 рік.

Суд, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, вивчивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, вважає необхідним задовольнити цей адміністративний позов повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 22 листопада 2017 року №0000414311 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Павлоградської міської ради.

За заявою ОСОБА_1 від 06.11.2014 року пенсійну справу позивача взято на облік Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області з 01.09.2014 року.

Позивач, зазначає, що у період з 01.02.2015 року по 30.11.2017 року пенсію їй виплачено не було.

29.01.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області з заявою №С/62 про надання інформації, в якій просила вжити заходи щодо виплати їй пенсії за період з 01.02.2015 року по 30.11.2017 року, яка є єдиним джерелом її існування та виплатити існуючу заборгованість по пенсії.

Листом від 31.01.2018 року №С/62 Павлоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області повідомило позивача про те, що з 01.02.2015 року виплату пенсії припинено в зв'язку з ненаданням позивачем до управління довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції відповідно до Постанови КМУ від 01.10.2014 року №509.

23.11.2017 року ОСОБА_1 звернулась до управління та надала заяву на поновлення виплати пенсії. До заяви надала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22 листопада 2017 року №0000414311.

Згідно довідки управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради №0000414311 позивач є внутрішньо переміщеною особою з 22.11.2017 року.

За результатами розгляду Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської районної державної адміністрації (рішення №33 від 20.12.2017 року) виплату пенсії ОСОБА_1 було відновлено з 01.12.2017 року.

Рішенням комісії не призначено виплату заборгованості за період з 01.02.2015 року по 30.11.2017 рік.

Спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) бездіяльності відповідача щодо не виплати пенсії позивачу за період з 01.02.2015 року по 30.11.2017 року включно на підставі не підтвердження його місця перебування.

Суд звертає увагу на те, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до ч.3 цієї виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 7 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб») для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Закон України від 09.07.2003 № 1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.

Так, частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії:

Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

- якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

- у разі смерті пенсіонера;

-у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

- в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону України поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Отже, в статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутня така підстава як не надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, «як про це заявляє відповідач. Також, в цій статті відсутні такі підстави як не проживання у місті тимчасової реєстрації чи повернення до місця реєстрації.

Судом встановлено, що, незважаючи на фактичне припинення нарахування та виплати пенсії, рішення територіальним органом Пенсійного фонду щодо припинення виплати позивачеві пенсії не приймалося.

При цьому, суд звертає увагу на те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд зауважує, що згідно з п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. При цьому повноваженнями приймати закони наділена лише Верховна Рада України (ст.91 Конституції України). Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8 Конституції України).

Конституційне поняття «закон України» не підлягає розширеному тлумаченню, це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Водночас, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено законами.

Припинення виплати пенсії на підставі положень, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення територіальними органами Пенсійного фонду не сумісне з дотриманням вимог чинного Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Особливу увагу слід звернути на те, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Представником відповідача не представлено рішення Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2015 року з підстав, передбачених ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Водночас, згідно з ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено законність підстав припинення виплати позивачеві пенсії.

Разом із тим, суд враховує, що суми невиплаченої пенсії є власністю позивача, на які не розповсюджуються строки звернення до суду. Виплата пенсії припинена в зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України прийнято низку законів та нормативно-правових актів, які спрямовані на відновлення виплат пенсій громадянам з моменту їх припинення без обмеження строком, виплата яких була зупинена в зв'язку з неможливістю проведення виплат на тимчасово неконтрольованій території.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку щодо порушення відповідачем вимог ст.19 Конституції України та ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Доводи відповідача з посиланням, як на підставу припинення пенсійних виплат, на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 "Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", суд вважає безпідставними, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу. До того ж, дана постанова Кабінету Міністрів України приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України від 20.10.2014 р. № 1706-VІІ "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач підпадає під ознаки, наведенні у ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи.

Аналогічна правова позиція у даній категорії справі викладена у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 р. по справі № 243/6391/17 (провадження № К/9901/2851/17), від 20.03.2018 р. по справі № 408/2818/17-а (провадження № К/9901/2707/17), від 20.03.2018 р. по справі № 573/1759/17 (провадження № К/9901/3564/18), від 20.03.2018 р. № 234/12389/17 (провадження № К/9901/131/17), від 15.03.2018 р. по справі № 243/5484/17 (провадження № К/9901/34636/18), від 13.03.2018 р. по справі № 235/4162/17 (провадження № К/9901/2387/17).

Приписами ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно ч. 2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст.1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в п.333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Отже, за відсутності факту прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, припинивши виплату пенсії у період з 01 лютого 2015 року по 31 листопада 2017 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_1 , в тому числі шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу пенсію за весь час затримки.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до вимог пункту першого частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими рішення суду, зокрема, про присудження виплати пенсій у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно, суд вирішив за необхідне допустити до негайного виконання це рішення у вказаній частині.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, керуючись положеннями частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи рішення суду про задоволення позовних вимог, а також те, що у справі міститься документальне підтвердження сплати позивачем судового збору у розмірі 704,80 гривень (оригінал квитанції від 18.04.2018 року №0.0.1014210580), судові витрати позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (51411, АДРЕСА_1, код ОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 01.02.2015 року по 30.11.2017 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” за минулий період з 01.02.2015 року по 30.11.2017 року.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427; вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_1 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В Ільков

Попередній документ
74025720
Наступний документ
74025722
Інформація про рішення:
№ рішення: 74025721
№ справи: 804/2995/18
Дата рішення: 16.05.2018
Дата публікації: 17.05.2018
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звіл