Постанова
Іменем України
10 травня 2018 р.
м. Київ
справа № 149/1605/16-к
провадження № 51-3277 км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
засуджених ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
ОСОБА_7 ,
та його захисника ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 і прокурора відповідно на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 03 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 02 березня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020330000311 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та проживаючого у АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,
та
ОСОБА_6 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше судимого 25 червня 2013 року вироком Вінницького міського суду Вінницької області за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 03 листопада 2016 року засуджено:
ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна;
ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2013 року, та визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_6 зараховано у строк відбуття покарання термін попереднього ув'язнення з 02 травня 2016 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання речових доказів.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02 березня 2017 року вирок щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 залишено без змін.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 визнано винуватими і засуджено за те, що вони 02 травня 2016 року, приблизно о 04.30 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння на задньому сидінні автомобіля ВАЗ 2105, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під час руху по вул. Соборній в с. Уланів Хмільницького району Вінницької області, за попередньою змовою між собою, маючи прямий умисел, направлений на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , корисливий мотив та мету незаконно збагатитися, впевнившись, що за їх діями не спостерігає ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , який спав на передньому пасажирському сидінні даного автомобіля, після зупинки автомобіля на їх вимогу біля буд. АДРЕСА_2 , напали на ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , застосувавши при цьому насильство, яке виразилось у нанесенні останнім ударів руками в область голови та тулуба, після чого останні втратили свідомість. Потім брати ОСОБА_11 витягнули з автомобіля ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та почали завдавати останнім удари руками, ногами по різним частинам тіла, чим спричинили ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, а ОСОБА_10 легкі тілесні ушкодження та заволоділи майном потерпілого ОСОБА_9 на загальну суму 4136 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 порушує питання про скасування судових рішень щодо засудженого ОСОБА_7 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. При цьому захисник вказує на те, що дані рішення є незаконними, необґрунтованими, винесені з порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Крім того, зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, вказує на необ'єктивність та неповноту судового розгляду. Також посилається на те, що у ОСОБА_7 не було умислу та корисливого мотиву на заволодіння майном потерпілого.
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених через м'якість. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не надав належної правової оцінки даним, що містяться у кримінальному провадженні та характеризують особи засуджених, обставинам, що пом'якшують та обтяжують покарання та не навів достатніх мотивів на спростування доводів прокурора про призначення ОСОБА_7 і ОСОБА_6 реальної міри покарання у виді позбавлення волі на більш тривалий строк, ніж визначений судом першої інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджені ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 касаційну скаргу останнього підтримали та просили її задовольнити, а касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просив залишити її без задоволення, а касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію засуджених і прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла такого висновку.
Суд касаційної інстанції відповідно до вимог частини 1 ст. 433 КПК України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд дотримався вимог зазначеного закону.
З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_7 і ОСОБА_6 у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, який ґрунтується на сукупності зібраних і належно оцінених судом доказів, і є правильним.
Як видно з кримінального провадження, що засуджені своєї винуватості в розбійному нападі на потерпілих з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинене за попередньою змовою, не визнали, але їх вина підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_9 , який у судовому засідання показав, що 02 травня 2016 року, коли поверталися з села Сальниця в село Уланів, то він забрав до себе в автомобіль братів ОСОБА_11 після їх конфлікту з ОСОБА_12 . На передньому сидінні його автомобіля спав ОСОБА_10 , брати сіли ззаду. Коли їхали, то брати попросили його призупинити рух, він зменшив швидкість, і в цей час отримав ззаду удар по голові чимось твердим. На вулиці його продовжили бити, від чого він втратив свідомість і прийшов до свідомості в автомобілі швидкої допомоги. На ньому була барсетка з документами та грошима, яка зникла. Бачив побитого ОСОБА_10 . У нього з братами ОСОБА_11 ніяких конфліктів не було.
Потерпілий ОСОБА_10 , в судовому засіданні зазначав, що 02 травня 2016 року їхав в автомобілі ОСОБА_9 з села Сальниця в село Уланів на передньому сидінні і спав. Ззаду де сиділи брати ОСОБА_11 отримав удар по голові, чимось твердим, від чого втратив свідомість, прийшов до тями від того, що його б'ють. Бачив, що ОСОБА_9 на дорозі лежав без футболки. До цього в нього була барсетка одягнена через плече. Де вона була після побиття він не знає.
Окрім того, винуватість ОСОБА_7 і ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення підтверджується показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які показали, що у братів ОСОБА_11 був конфлікт з ОСОБА_12 , щоб запобігти подальшого загострення конфлікту, ОСОБА_9 запропонував ОСОБА_11 їхати у його автомобілі, на що вони погодилися. Крім того, свідки підтвердили факт розбійного нападу на ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та те, що у ОСОБА_9 була сумка-барсетка, яка була одягнена через плече.
Доводи захисника про те, що у ОСОБА_7 не було умислу та корисливого мотиву на заволодіння майном потерпілого, є безпідставними та спростовується зібраними у провадженні доказами, а саме показами потерпілих, а також показами засуджених, які показали, що ОСОБА_9 не приймав участі у конфлікті, який виник у братів ОСОБА_11 з ОСОБА_17 в автомобілі останнього. Коли ОСОБА_9 під'їхав на своєму автомобілі, то на його пропозицію ОСОБА_11 сіли до його машини, і з ним у них конфлікту не було. Крім того засуджені ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не заперечували той факт, що вони били потерпілих, а ОСОБА_7 потім забрав барсетку, яка була у нього вилучена вдома.
З матеріалів провадження вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дали їм належну оцінку та дійшли правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_7 і ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їм злочину.
Також судами досліджені всі обставини справи, з'ясування яких могло мати істотне значення для правильного її вирішення. Проявів упередженості щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_6 під час судового розгляду не виявлено.
Дії ОСОБА_7 і ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, немає підстав.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених через м'якість, то вони є безпідставними.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Так, апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора та погоджуючись з висновком місцевого суду в частині призначення ОСОБА_7 і ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 187 КК України, урахував ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, дані про особи винуватих та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, та належним чином мотивував своє рішення в цій частині. Із таким висновком погоджується і колегія суддів.
Зокрема, апеляційний суд, належним чином врахував тяжкість вчиненого ними злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу винуватих: а саме, ОСОБА_6 , який раніше судимий, позитивно характеризується, його молодий вік, злочин вчинив в стані алкогольного сп'яніння; ОСОБА_7 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, що він є молодою людиною, а також те, що злочин було вчинено в стані алкогольного сп'яніння. Висновок суду апеляційної інстанції щодо недоцільності призначення більш суворого покарання належно вмотивований.
Тому, з урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_7 і ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України. Підстав вважати його м'яким, немає.
Крім цього, при перевірці кримінального провадження встановлено, що такі ж, як і в касаційних скаргах твердження захисник і прокурор висловлювали у своїх апеляційних скаргах. Апеляційним судом при перевірці матеріалів кримінального провадження в апеляційному порядку рішення прийнято правильно. Свої висновки із цього питання суд належним чином умотивував. Вони підтверджені доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив. Із даними висновками погоджується і колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено. Доводи ж касаційної скарги захисника практично зводяться до необхідності перевірки фактичних обставин справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судові рішення є законними та обґрунтованими і підстав для задоволення касаційних скарг не вбачає.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд
Вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 03 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 02 березня 2017 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 і прокурора - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3