Ухвала
14 травня 2018 року
м. Київ
справа № 642/7918/15-ц
провадження № 61-22589ск18
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 червня 2016 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відновлення меж земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
У вересня 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відновлення меж земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 03 червня 2016 року (у складі судді Євтіфієва В. М.) позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_1, відновити межу суміжних земельних ділянок домоволодінь АДРЕСА_1, по лінії АБВГДЖЗКЛМ згідно схеми відновлення лівої межі ділянки домоволодіння АДРЕСА_1, зазначеної в додатку № 8 до висновку експертного дослідження № 050, складеного 01 липня 2015 року, звільнивши самоправно захоплену частину земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1, площею 21 кв. м, демонтувавши паркан. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з кожного відповідача на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 243,60 грн.
Постановою апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року (в складі колегії суддів: Колтунової А. І., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.
03 травня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 червня 2016 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року, в якій заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного випровадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору в даній справі є відновлення меж земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК Українивипадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 червня 2016 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відновлення меж земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя І. М. Фаловська