Постанова
Іменем України
25 квітня 2018 року
м. Київ
справа № 641/5800/15-ц
провадження № 61-11033св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - державне підприємство «Завод імені В.О. Малишева»,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
третя особа - Служба у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу державного підприємства «Завод імені В. О. Малишева» на постанову апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Швецової Л. А.,
У червні 2015 року Державне підприємства «Завод ім. В.О.Малишева» (далі - ДП «Завод ім. В.О.Малишева») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Служба у справах дітей Харківської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позов мотивований тим, що ДП «Завод ім. В.О.Малишева» є балансоутримувачем гуртожитку на АДРЕСА_1. Протоколом № 9 засідання загальнозаводської комісії з житлових питань від 10 грудня 2008 року виділено кімнату № 49 в цьому гуртожитку на склад сім'ї дві особи: ОСОБА_5 (ОСОБА_5) та її донці ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. На підставі спільного рішення адміністрації, профспілкового комітету та комітету комсомолу ДП «Завод ім. В.О.Малишева» на дану житлову площу в гуртожитку видано ордер № 26.
На даний час в цьому житловому приміщенні також зареєстрований син ОСОБА_5 - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Зазначав, що з березня 2014 року відповідачі не проживають в кімнаті без поважних причин та не сплачують комунальні послуги, а тому, посилаючись на положення статей 71, 72 ЖК України, позивач просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування кімнатою АДРЕСА_1.
Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2015 року позов задоволено.
ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 визнано такими, що втратили право користування кімнатою АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не проживають у кімнаті АДРЕСА_1 понад шість місяців.
Постановою апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_5 іншого житла не має, проживає в спірній кімнаті разом з дітьми та сплачує комунальні послуги.
У лютому 2018 року ДП «Завод ім. В.О.Малишева» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2015 року.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що письмові заяви сусідів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, щодо постійного проживання останніх у гуртожитку, не є належними та допустимими доказами та не підтверджують зазначених обставини. Чеки про оплату комунальних послуг також не підтверджують факт їх проживання за вищевказаною адресою.
Апеляційний суд не прийняв до уваги акти про відсутність відповідачів за постійним місцем проживання.
Ухвалою Верховного суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її із суду першої інстанції.
Колегія погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції та відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Згідно із статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до статті 57 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Суд установив, що ДП «Завод ім. В.О.Малишева» є балансоутримувачем гуртожитку по АДРЕСА_1.
Протоколом № 9 засідання загальнозаводської комісії з житлових питань від 10 грудня 2008 року виділено кімнату № 49 в цьому гуртожитку на склад сім'ї дві особи: ОСОБА_5 (ОСОБА_5) та її донці ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
На підставі спільного рішення адміністрації, профспілкового комітету та комітету комсомолу ДП «Завод ім. В.О.Малишева» на дану житлову площу в гуртожитку видано ордер № 26.
Також за указаною адресою зареєстрований син ОСОБА_5 - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Факт проживання відповідачів у кімнаті АДРЕСА_1 підтверджується письмовими заявами сусідів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10
Відповідачі оплачують комунальні послуги, що підтверджується відповідними квитанціями та фіскальними чеками.
Крім того, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 зазначала, що іншого житла вона не має, спірна кімната є місцем їх постійного проживання, а тимчасова відсутність не була тривалою та пов'язана з літніми канікулами дітей.
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Аргументи касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції не враховано акти про відсутність відповідачів за постійним місцем проживання висновків суду, з урахуванням зазначених вище обставин справи, не спростовують та не можуть бути підставою скасування судового рішення, оскільки стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного суду.
Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2017 року залишити без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу державного підприємства «Завод імені В. О. Малишева» залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. І. Журавель
Н. О. Антоненко
В.І. Крат